Питання з приводу обгрунтування іракської війни продовжують нагромаджуватися. Може, вивчення дій очолюваної Сполученими Штатами коаліції в переддень війни розкриє офіційний обман і маніпуляції стосовно створення сприятливої для військового втручання ситуації. Та питання законності військової кампанії вже в минулому. Нині тривогу викликає практично повна відсутність в Іраку будь-якої влади закону.
Сьогодні вакуум безпеки в Іраку настільки глибокий, що ставить під сумнів твердження, ніби війну закінчено. Партизанські напади на солдатів коаліції доводять: немає чіткої межі, яка б розділила «до» та «після» війни. Військові чиновники коаліції визнають: без доказів смерті Саддама Хусейна опір його прибічників неминуче триватиме. Та як щодо необхідності розгляду злочинів старого режиму? Невже правосуддя для жертв і злочинців менш важливе, ніж відділення минулого Іраку від його нинішнього та майбутнього?
Поки що контроль за дотриманням закону здійснюється вкрай незадовільно, коли йдеться про злочини, скоєні в минулому. Після десятиріч репресивного правління й у зв’язку з десятками тисяч зниклих іракців уже виникли проблеми зі здійсненням контролю на місцях. Та від самого початку чиновники відверто гребували масовими могилами і місцями різанини. Хаотичні розкопки й витягування трупів із землі, до яких часто вдаються сім’ї зниклих у відчайдушній спробі хоч щось дізнатися про долі близьких, і непрофесійне ставлення до доказів злочинів ускладнюють пошук правди.
На жаль, недбальство коаліції щодо судових питань свідчить про її нездатність виробити якусь стратегію для вирішення завдань, що стосуються влади закону. Головний адміністратор Сполучених Штатів Пол Бремер нещодавно наділив владою кількох суддів. Однак їхні повноваження надзвичайно обмежені й поширюються лише на злочини, скоєні після повалення режиму Саддама Хусейна, а не за часів правління партії Баас.
Щойно був скинутий режим Саддама Хусейна, коаліція взяла на себе міжнародні зобов’язання з підтримки безпеки та закону в країні. Але вона дуже обмежена у своїх діях. Тобто, не може чинити щодо поплічників Саддама і військових злочинців на власний розсуд, відправити їх у затоку Гуантанамо чи Дієго-Гарсіа, наприклад.
Призначити іракський трибунал, який би притягнув до кримінальної відповідальності Саддама Хусейна і його поплічників, — а саме ця ідея захоплює адміністрацію Бремера, — нереально. Принаймні стосовно самого Саддама Хусейна (якщо, звичайно, його захоплять живим). Ніхто не може бути абсолютно чистий перед законом: ні ті, хто скомпрометував себе служінням судовій владі за часів режиму Саддама, ні вигнанці, які повертаються. Та якби коаліція укомплектовувала штат судів, вона неминуче наразилася б на обвинувачення у «правосудді переможця».
Лише ООН може відповідати вимогам правосуддя перехідного періоду й створити легітимний судовий орган: розділ 7 Статуту ООН наділяє Раду Безпеки повноваженнями для заснування трибуналів з кримінальних справ. Рада Безпеки ООН робила це й раніше — для винесення рішень стосовно масових убивств у колишній Югославії та в Руанді.
На відміну від трибуналу ООН для колишньої Югославії, створеного під час балканських війн, юрисдикція суду ООН для іракців була б обмеженою та поширювалася б лише на найсерйозніші порушення закону.
Але така обмежена дія суду — все ж краще, ніж узагалі нічого. Численні приклади свідчать: проблема правосуддя перехідного періоду не вирішиться сама собою. Ігнорування цієї проблеми в Іраку неминуче продовжить минуле, оскільки відсутність правосуддя викликає розчарування, обурення іракців і грає на руку екстремістським лідерам.
Однією з основних цілей запровадження правосуддя перехідного періоду є відновлення законності та влади закону. Створити якщо не необхідний орган, то принаймні комісію з розслідування, щоб зафіксувати докази, поки це ще можливо. Така комісія дозволила б винести вирок, коли буде створено інституційну можливість заснувати судовий орган зі злочинів, скоєних за часів режиму Саддама Хусейна.
Досі є шанс розділити Ірак «до» і «після» війни й у такий спосіб відновити законність втручання Сполученими Штатами. Ми зобов’язані взяти на себе довгострокові зобов’язання зі встановлення безпеки, влади закону та правосуддя перехідного періоду.
Руті Тейтел — професор порівняльного закону в Юридичній школі Нью-Йорка та автор книжки «Правосуддя перехідного періоду».
Авторське право:
Project Syndicate, серпень 2003