На початку вересня нинішнього року у мас-медіа з’явилася інформація про те, що ООН зажадала від України достроково вивести свій миротворчий батальйон із Лівану. За інформацією Міністерства оборони України, представники ООН спільно з останнім підготували заяву у зв’язку з фінансовими правопорушеннями, які вчинили під час минулої ротації українські військовослужбовці Тимчасових сил ООН у Лівані.
Місію ООН у Лівані було засновано 1978 року. Український батальйон, що налічує 200 військовослужбовців, у складі міжнародного контингенту узявся за виконання поставлених завдань 2000 року. Згідно з правилами ООН, виявленням і покаранням правопорушників займаються держави, які відправили свої контингенти до тієї або іншої місії. За інформацією Міністерства оборони України, винних, якими виявилися службовці попередніх ротацій, було виявлено і застосовано щодо них заходи дисциплінарного характеру. Та факт порушень залишається фактом, і українським миротворцям, скоріш за все, більше не доведеться працювати в Лівані. Нашому оборонному відомству необхідно докласти багато зусиль, зокрема провести чимало заходів для запобігання таким випадкам у майбутньому, щоб довести керівництву ООН здатність українського контингенту виконувати поставлені завдання без явних правопорушень. Та при цьому не варто забувати: саме українські військові неодноразово були відзначені як ліванськими, так і міжнародними нагородами за проведену ними колосальну роботу з розмінування мінних полів у Південному Лівані.
Не все безхмарно в миротворців
Примітно, що обнародування інформації про порушення, допущені українськими миротворцями, збіглося в часі з оголошенням генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном початку проведення реформи ООН, зокрема миротворчих контингентів, які перебувають у 16 діючих місіях. То чим була зумовлена ця заява? Схоже, не все безхмарно у тих, хто стоїть на варті всесвітнього порядку...
Річ у тім, що зовсім недавно було озвучено низку скандальних відкриттів слідчої комісії Поля Волкера, екс-голови Резервної системи США, стосовно результатів діяльності Організації в рамках програми «Нафта в обмін на продовольство». У цій доповіді звинувачення в одержанні особистої вигоди та зловживанні службовими повноваженнями було висунуто двом високопоставленим чиновникам ООН: Бенону Свену, керівнику гуманітарної програми ООН в Іраку, та Олексію Яковлєву, керівнику служби закупівель ООН. Перший звинувачується у тому, що допомагав іноземним нафтовим компаніям підписувати контракти на одержання квот іракської нафти за винагороду в розмірі одного цента за барель. У середньому за фазу (шість місяців, саме стільки тривала фаза програми, загальна кількість фаз — 12) компанія могла відвантажити від трьох до 10 млн. барелей. Пану Яковлєву інкримінували здирство з компаній-постачальників у обмін на інформацію про їхніх конкурентів. Загальна сума вигоди, одержаної кожним із високопоставлених співробітників ООН, становила близько 1 млн. дол.
Проте широкого розголосу не набув той факт, що особливе становище у загальній схемі займав Комітет 661, який у межах гуманітарної програми був наділений повноваженнями затверджувати або затримувати підписані Іраком контракти на постачання необхідних товарів. Цим самим підштовхуючи владу Іраку до нелегального імпорту сирої нафти до Туреччини, Сирії, Йорданії, а також вимагання з компаній-постачальників 10% «відкоту» з продовольчих і промислових контрактів. Можна лише здогадуватися про неофіційну вартість затвердження контрактів у Комітеті 661 і про те, на якому рівні приймалися відповідні рішення.
Мабуть, найбільшим ударом по престижу Організації Об’єднаних Націй — більше того, по іміджу її генерального секретаря — стала підозра у причетності до корумпованих схем сина Кофі Аннана Коджо. Аннан-молодший працював у компанії Cotecna, котра інспектувала гуманітарні вантажі, які надходили до Іраку, і не виключено, що скористався становищем свого батька для одержання компанією цього контракту. Найбільшу підозру викликало те, що співробітник компанії з окладом у 30 тис. дол. на рік збирався вкласти близько чверті мільйона доларів у швейцарський футбольний клуб. Звісно ж, така інформація поставила під загрозу подальше перебування Кофі Аннана на посаді керівника ООН.
В умовах безконтрольності розподілу матеріальних коштів у системі ООН підвищити свій добробут за рахунок одержуваних «відкотів» спробували представники всіх миротворчих контингентів, які мали повноваження розподіляти на місцях кошти під проекти. У пресі була така інформація про голландських миротворців.
Варто згадати і про наших колег з «іракської операції» — польських миротворців. Згідно з наявною у автора інформацією, за право одержати в розпорядження кошти, які врешті-решт призначені для громадян Іраку, за винятком 20% власне українського «відкоту», наш контингент мав оплачувати 1% і полякам. Хоча самі поляки з кожного контракту одержували відрахування в розмірі близько 10%. Загальна сума «відкотів», одержаних польськими військовими та цивільними представниками за два роки, за приблизними підрахунками, сягнула близько 1 млн. доларів.
Є запитання і до американців. Після повалення Саддама керівництво всіма процесами в Іраку взяла у свої руки адміністрація Білого дому в особі уповноваженого посланника Поля Бремера. На час прибуття до Багдада в його розпорядженні були такі кошти:
— близько 6 млрд. дол. як залишок від програми ООН «Нафта в обмін на продовольство»;
— 10 млрд. дол. у вигляді заморожених рахунків Іраку.
Резолюцією ООН №1483 від 22 травня 2003 р. усі ці кошти було переведено на новий рахунок у Федеральному резервному банку Нью-Йорка, потім засновано Фонд розвитку Іраку, який за аналогією з планом Маршалла мав використовуватися для потреб повоєнної країни. Основним розпорядником цих коштів було призначено Тимчасову коаліційну адміністрацію (ТКА) у Багдаді. Куди витрачено ці суми плюс виділені на відбудову, невідомо. За свідченням одного з колишніх співробітників Іракської державної компанії з продажу нафти SOMO, за перший рік постсаддамівської ери нафти було відвантажено на суму більш як 10 млрд. дол. Куди вона ділася?
Згідно з наявною інформацією, ТКА нині ретельно перевіряють аудиторські компанії на предмет витрачених коштів. Попередні звіти аж ніяк не втішають: мільйони й сотні мільйонів доларів були витрачені невідомо на що або й просто зникли. Головним ініціатором такої перевірки стала Міжнародна консультативна рада з моніторингу (IAMB), до складу якої увійшли ООН, Всесвітній банк, МВФ, а також Арабський фонд економічного та соціального розвитку. Перевірити прозорість схем розподілу коштів на оплату контрактних робіт, закупівель витратних матеріалів для потреб коаліції (усім відомий випадок із компанією Halliburton і її підрядником Kellog, Brown and Root, який поставляв дизельне паливо за дуже завищеними цінами тощо) або оплату персоналу не вдалося. Як випливає з висновку аудиторської компанії KPMG, її співробітники зіштовхнулися з величезними труднощами під час виконання службових обов’язків. Аж до того, що їх не пускали на територію зеленої зони, а у відповідь на запити вони чули: аудит — це не найважливіше сьогодні.
Секс в обмін на продовольство
Інша оонівська проблема сягає корінням у початок 90-х років минулого століття, коли у пресі з’явилася перша інформація про причетність миротворчого персоналу до сексуальної експлуатації й наруги під час проведення операцій у Боснії, Герцеговині та Косово. Саме тоді з місій почала надходити інформація про те, що блакитні каски змушували жінок і дітей займатися з ними сексом в обмін на продовольство. Апогею ці безчинства сягнули 2004 року в місії ООН у Конго (MUNOC), де звинувачення у педофілії і сексуальній нарузі над місцевим населенням було висунуто більш як 150 військовим і цивільним представникам миротворчих сил із Непалу, Марокко, Тунісу, Уругваю, Пакистану, Франції, Росії. З численних доповідей офіційних осіб ООН випливає: такі випадки сексуальної експлуатації, насильства, проституції і педофілії мали місце практично в кожній миротворчій місії, зокрема в Сьєрра-Леоне, Конго, Кот-д’Івуарі, Бурунді, Гаїті, Ліберії тощо.
Ситуація у цих країнах перебуває на межі гуманітарної катастрофи. Виснажені багаторічними війнами місцеві біженці часто звертаються до блакитних касок по допомогу — гроші, продукти харчування або ж будь-яку роботу, за яку можна було б одержати матеріальну винагороду. У відповідь на прохання про допомогу і підтримку нещасні жінки найчастіше стають жертвами сексуальних домагань. Траплялося й так: щоб приховати сліди насильства й надати йому видимість сексу за обопільною згодою, миротворці залишали поруч із жертвою продукти, гроші, у середньому 10 доларів. Статистика свідчить, що серед місцевого населення жертвами наруги ставали особи жіночої статі віком від 12 років і більше.
В одній із доповідей на цю тему, названій «ООНівський Абу Грейб» розповідалося про французького цивільного експерта з питань матеріально-технічного забезпечення місії ООН у Конго, котрий облаштував свій трейлер під імпровізовану студію, де знімав на відеокамеру статевий акт із дівчинкою 12 років. Внутрішні служби ООН доклали максимум зусиль, аби ця порнопродукція не потрапила на місцевий ринок, інакше скандал міг набути ефекту бомби, що розірвалася.
Принаймні одного українського миротворця і одного канадського виселили з оонівської місії у Африці за дії, що спричинили вагітність місцевих жінок. Кількість вагітних жінок, які виношують «миротворче покоління», сягає понад двісті осіб.
Такі безчинства кояться, незважаючи на Кодекс сексуальної поведінки в миротворчих місіях, що забороняє вступати в контакт із місцевими жінками і проститутками, молодшими за 18 років. Незважаючи на те, що в місіях продовжують безплатно роздавати презервативи, випадки вагітності місцевих жительок, як і раніше, є далеко непоодинокими.
Які ж мають бути покарання у таких випадках? Зазвичай, миротворця, що порушив норму, відправляють на батьківщину, аби передати його в руки правосуддя держави, громадянином якої він є. Можлива інша форма покарання — матеріальне стягнення. З огляду на останню доповідь, підготовлену постійним представником Йорданії при ООН принцом Зейдом Раад Зейд Аль-Хусейном, рекомендується посилити індивідуальну відповідальність миротворців за таку поведінку через застосування дисциплінарних заходів, а в разі потреби і притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Чітку картину політики ООН у цьому плані дає її генсек, заявляючи, що відповідальність за таке безчестя є спільною — ООН і держав-членів, закликаючи об’єднаними зусиллями створити нездоланний бар’єр для людського зла.
Що ж до нашої проблеми, пов’язаної з виведенням українських військ із зони відповідальності Південний Ліван, то напрошується висновок: безумовно, більшість наших миротворців виконують свій обов’язок із честю, деякі ціною власного життя, проте очевидно, що нині в українських збройних силах існують труднощі з добором кадрів — висококваліфікованих, підготовлених відповідно до вимог ООН і НАТО. Непросто буде викоренити й корумпованість: адже потрапити до миротворчої місії вважається справою престижною, заробітна плата разів у «надцять» більша, ніж на батьківщині.
Але ж підходити до добору тих, хто представлятиме обличчя України на міжнародній арені, необхідно ретельно і скрупульозно. Україна ж має бути зацікавлена в тому, щоб словосполучення «український миротворець» стало синонімом понять «сумлінність», «надійність» і «відданість ідеалам демократії».