Оскільки Європа тоді панувала у світі, то був створений і новий світовий порядок. Росія, Британія, Австрія, Пруссія і Франція "розрулили" світ так, як того бажали.
Заснований у Відні священний союз Великих держав протримався тридцять вісім років. Його підкосила Кримська війна. Тепер Лондон і Париж воювали проти Санкт-Петербурга. Берлін і Відень усунулися, фактично підіграючи своїм західним сусідам.
Ще через тринадцять років Пруссія воювала з Австрією. Росія й Британія маневрували, намагаючись утримати баланс сил у Європі. Чотири роки по тому вибухнула війна Пруссії з Францією. У ті часи, закінчивши воювати між собою в одному місці, ті самі держави починали співпрацювати в інших місцях.
Рівно через сто років після початку Віденського конгресу розпочалася Перша світова війна. Тепер Німеччина й Австрія були проти всіх колишніх союзників. Не забарилася й Друга світова війна - по суті, другий акт Першої.
1945 року історичний перехід завершився. На руїнах світу постала нова світова система. Урочисті обіцянки "ніколи знову". Черговий священний союз нових Великих, оформлений у Раду Безпеки ООН. Далі - маневри, конфлікти, включно з епічною холодною війною, накопичування образ, розв'язування одних проблем і створення інших.
Рівно через двісті років після конгресу у Відні Росія підкосила цю систему незаконною окупацією Криму. Війни - відкриті й приховані - були й до цього. Але взяти і вкрасти шматок землі в іншої держави - такого після 1945 року не було.
Знову в Криму похитнули світовий порядок. Історія зайшла на черговий віраж. З тієї весни 2014 року жодна тенденція у світі не змінилася на краще. Якісь окремі зусилля змінити хід історії є. Але самих змін немає.
Восени 2018 року президент Франції і для багатьох надія Європи Еммануель Макрон записав телезвернення проти націоналізму. У ньому він каже, що є ті, хто вдає, що не бачить наступу націоналізму, і що такі люди вирішили бути les somnambules - тими, хто ходить уві сні.
За недивним збігом обставин саме так називається одна з найвідоміших книг про те, як Європа дійшла до Першої світової. За кілька днів після телезвернення відбулися урочисті заходи, присвячені століттю завершення цієї війни, що мала "покласти край усім війнам". Важко не оцінити витонченості французької комунікації.
Світ народжується і помирає повільно, часто непомітно, але завжди в муках і сумнівах тих, кому з волі історії доводиться опинитися в центрі цих історичних процесів. 2019-й не буде ані початком чогось нового, ані кінцем уже відомого. Він буде продовженням.
Три фактори будуть важливими для підштовхування історії вперед - інфляція безпеки, підривні технології та маніпуляція сприйняттям реальності.
Безпека
Інфляція безпеки - це знецінення норм, правил гри, що гарантують безпеку сторін. В умовах інфляції порушувати правила стає легше. При цьому інфляція не може набирати обертів в одному секторі безпеки і не даватися взнаки в іншому. Коли маховик запущено, то, зрештою, накриває всіх.
Інфляція відбувається, коли одні ключові гравці втрачають інтерес до захисту чинних норм і починають рішуче діяти, щоб змінити їх на свою користь. А інші гравці при цьому з низки причин не можуть або не хочуть захистити цінність чинних норм.
Для такого захисту в них є два основні інструменти: або збільшити ціну за порушення до такого рівня, коли порушникові буде невигідно знецінювати норми (санкції та інші форми тиску), або відволікати його увагу на інші пріоритети.
Очевидна стагнація Ради Безпеки ООН та її перетворення з органу ухвалення рішень на телешоу - це лише верхівка інфляційного айсберга. Нижче ватерлінії є безліч норм, що стрімко втрачають свою вартість під тиском сили - політичної, військової, фінансової, технологічної та комунікативної.
Знецінення правил є характерною ознакою руйнування системи. Подальша гра правилами є річчю небезпечною, але неминучою. Причому некомфортно стає всім: і агресорам, і жертвам. Перші відчувають, що норми стримують їхні можливості нападати, а другі - захищатися. Інфляція розганяється звідусіль.
При цьому для жертви безпека, захищена нормами міжнародного права і політики, залишається важливішою, ніж для нападника. Їй просто особливо більше й немає до чого апелювати. І за можливість такої апеляції та фіксації фактів порушення з перспективою притягнення винних до відповідальності ми маємо завдячувати міжнародному праву.
У секторі безпеки світ занурився в дві пов'язані тенденції: збільшення видатків на армії супроводжується зменшенням поваги до норм, що гарантують безпеку. Умовно кажучи, юридичні гарантії безпеки - це добре, але світ бентежний, тому ядерна зброя - ще краще.
Популярний в окремих українських колах Будапештський меморандум є гарною ілюстрацією інфляції. Документ є, формально від нього ніхто не відмовляється, підписанти визнають, що Росія його порушила. Але по суті він є мішком грошей, за які неможливо купити навіть літра води, щоб пригасити полум'я війни.
Можна напхати в нього ще більше грошей, можна переконати себе, що мішок усе ж таки має певну вартість. Але реальна цінність мішка залишиться незмінною.
На національному рівні картина та сама: збільшення видатків на внутрішню безпеку і оборону супроводжується зменшенням поваги до прав людини та стагнацією лібералізму під тиском "сильних рук" з правого і лівого політичних флангів.
Загрози, з якими стикаються національні уряди або які вони самі собі вигадують, дедалі знецінюватимуть правила - від тих, що гарантують ядерне роззброєння і нерозповсюдження (жорстка безпека), до тих, що гарантують демократію, верховенство права, права людини і свободу слова (м'яка, або демократична, безпека). У цьому ж переліку перебуватимуть і правила світової торгівлі.
Балансування між відданістю нормам та потребою вирішувати нагальні безпекові завдання (розвиток армії, озброєнь, розвідка, створення альянсів, проведення точкових бойових операцій тощо) залишатиметься актуальним завданням наступного року.
Під час скаженої інфляції немає більш невдячної справи, ніж захищати "цінності й принципи". Ця справа не марна, але аж ніяк не гарантує безпеки, якщо вона не підкріплена політичною, економічною та військовою спроможністю держави до ширшого маневру у світовій політиці.
Росія - Захід (включно з Україною), США - Китай, Центральна Європа - Західна і Північна Європа - це невичерпний перелік джерел інфляції жорсткої і м'якої безпеки. Світ іще не ввійшов у стадію боротьби з цією інфляцією. Він, радше, повільно адаптується до неї.
Розумні голоси стверджують, що сповзання в світ всеосяжної небезпеки ще можна зупинити. Та більше скидається на те, що цей процес незворотній. Збройні, торговельні та інші конфлікти різного ступеня інтенсивності й масштабу неминучі. Мудрості може вистачити лише на те, щоб мінімізувати масштаб драми перезавантаження світової системи безпеки, а не уникнути її.
Технології
У класичній суперечці фізиків і ліриків перші вирвалися вперед. Світ спрагло живе технологіями. Програміст став престижнішим за юриста. Медіа й поважні наукові журнали сповнені спроб зрозуміти, як нові підривні технології змінять економіку, соціальні структури та добробут людей.
Технології генерують дві тенденції, що залишатимуться актуальними: загострення боротьби між державами і компаніями за технологічне домінування; страх і невпевненість людей у своєму майбутньому. Перша тенденція створює тиск на міжнародну, друга - на національну політику.
Найбільш міфологізована технологія нашого часу - штучний інтелект. Його інтеграція в економіку й військову справу продовжиться у високому темпі, але до виходу на рівень людського мозку та створення "надлюдини" йому буде ще далеко.
Дослідження про стан розробки штучного інтелекту в світі 2018 року показало, що США, Китай і Європа тримають лідерство в цій сфері. При цьому дослідження в Китаї в основному зосереджені на застосуванні цієї технології в сільському господарстві, інженерії та технологіях. У Європі й Північній Америці фокус насамперед на гуманітарних і медичних науках.
Військові розробки в дослідженні не враховані, оскільки є закритими. Але загалом пріоритети очевидні: Китай передусім інвестує в економічний розвиток, Європа й Північна Америка - в соціальний розвиток. Політико-соціальні моделі держав безпосередньо впливають на напрям розвитку технологій.
Проте справжня битва за світ розгорнеться між США і Китаєм. Занурена в стабілізацію себе самої Європа (не ЄС, а саме Європа) залишає світову арену як експансивний глобальний гравець. Остаточно списувати Європу зі світового рахунка зарано. Але й виставляти їй нові рахунки сенсу вже мало.
Війна за технологічне домінування набиратиме обертів. Президент Росії Владімір Путін уже якось прохопився, що той, хто стане лідером у сфері штучного інтелекту, буде володарем світу. Ілон Маск одразу відреагував на його слова передбаченням, що конкуренція між країнами у сфері штучного інтелекту може стати причиною третьої світової війни.
Штучний інтелект створюватиме безпрецедентні можливості для економічного й військового домінування. Це в буквальному розумінні ядерна зброя ХХІ століття. Легко уявити ситуацію, коли природного інтелекту політиків і бізнесменів вистачає лише на те, щоб побрязкати штучним інтелектом і пустити його в хід як зброю. Уже цього буде достатньо, щоб завдати людству нечуваної шкоди.
На початку ХХ століття світ, як і нині, переживав безпрецедентний технологічний бум. Це не завадило йому зісковзнути в Першу світову війну. Можливо, спровоковану штучним інтелектом третю світову важко собі уявити. А от злочин або повстання, на які людину підбурять за допомогою машин, - легко.
Очевидно одне: технології прибиратимуть одні робочі місця, але створюватимуть інші. Люди вимагатимуть від держав розв'язувати проблеми їх професійної конверсії. Цей чинник підживлюватиме інші соціальні обра́зи на "еліти", які виявляться в усьому винними.
Перша хвиля нещодавніх політичних змін у Європі була спричинена проблемами міграції. Друга буде більш соціальною і, зрештою, зводитиметься до проблеми грошей та соціальних гарантій. Виявиться, що і в багатих країнах є бідні, і їх достатньо, щоб організувати тиск на владу.
"Жовті жилети" у Франції та Бельгії є передвісниками цих змін. І тут проблема жертв підривних технологій, які вимагатимуть сатисфакції, засяє наповну. Соціальна напруга й внутрішні перетворення впливатимуть на зовнішню політику держав.
Вже 2019 року термін "популіст" цілком може випасти з переліку лайливих слів. Ображений громадянин дочекається моменту свого перетворення на виборця і приведе до влади тих, хто пропонуватиме прості відповіді на складні запитання. А зробити "правильний" вибір йому обов'язково допоможуть.
Маніпуляції
"Людина - це сентиментальна, але програмована машина" - ці слова приписують генію революції та пропаганди Льву Троцькому. Ідея в тому, що людину можна легко нафарширувати потрібною інформацією і налаштувати на ті чи інші дії, але вона є істотою емоційною, і емоція, яка вийде з-під контролю програміста, здатна обнулити налаштування.
Ми живемо в світі, де можливості маніпулювати переконаннями, емоціями та вибором людини досягли своєї вершини. Але це не межа, і далі буде. Нічого нового в маніпуляціях немає. Вони були завжди. Проте нині маніпуляції стали чітко адресними (достукатися можна буквально до кожного) і транскордонними (достукатися можна будь-де у світі). На зміну масовим комунікаціям прийшли масові персоналізовані комунікації.
Ми вже бачимо, що алгоритми таких платформ як гугл, фейсбук, ютуб дозволяють впливати на судження людей у неймовірних масштабах. Боти корегують реальність або формують альтернативні реальності в Інтернеті. Надможливості алгоритмів відкривають нові обрії для масштабування інструментів впливу на людину.
Стало легко змінювати уявлення людини про те, що правильно, а що ні, що правда, а що фейк, що реальне, а що вигадане, що є добром, а що злом. Дезорієнтація людини та її радикалізація інструментами комунікації підважують демократію і підсилюють поінформований авторитаризм.
Ці зміни розгойдуватимуть суспільства. Втручання в чужоземні вибори через соціальні мережі, комунікативні й кібер атаки на системи - найяскравіший приклад того, що матиме вплив на розвиток світу.
Вибори до Європарламенту 2019 року, після яких зміниться і склад Європейської Комісії, а також десятки різних виборчих процесів у країнах-членах ЄС, матимуть визначальне значення для подальшої динаміки Євросоюзу. Вибори в Україні, як сподіваються в Росії, матимуть таке саме значення для нашої спроможності чинити опір російській агресії і продовжувати рух на Захід. В обох виборчих процесах комунікативні маніпуляції виборцями будуть одними з визначальних факторів.
Недарма саме напередодні виборів Євросоюз таки дозрів до ухвалення Плану дій для боротьби з дезінформацією. Досвід України, атакованої російською дезінформацією, спонукав ЄС зробити перші непевні кроки в цій сфері. Перспективи бути і самими атакованими Росією в комунікативному просторі різко пришвидшили усвідомлення реальності країнами Євросоюзу та єврочиновниками.
Можливості програмування людей настільки вражають, що іноді здаватиметься, що останньою надією на перемогу здорового глузду буде та сама сентиментальність людини. Проте справжній захисний пароль в іншому - у системній роботі держав, компаній, дослідників, громадських організацій і самих громадян над звуженням простору для маніпуляцій. Легше сказати, ніж зробити, але робити потрібно.
Світ дедалі більше нагадує Інтернет - безмежний хаос сайтів і протоколів, який кілька ключових гравців від бізнесу й держав намагаються структурувати у власних інтересах, щоб гарантувати свою безпеку стосовно інших і викачати з хаосу максимальну кількість грошей для зміцнення себе.
Старий світ відходить у небуття. Новий іде йому на зміну. Ми набагато ближчі, ніж нам може здаватися, до логіки подій, яка наслідувала Віденський конгрес. Момент переходу від однієї системи до іншої, що його людство вкотре переживає, не буде м'яким. Перехід шалено підвищує ризики, але й створює шалені можливості.
Живучи прямо всередині цього величного двигуна історії, головне - мінімізувати ризики, скористатися з можливостей і вижити з якнайменшими втратами для себе. Це цілком можливо. Але для цього потрібно чітко усвідомлювати реальність і активно працювати не лише головою, а й ліктями.
*Погляди, висловлені в статті, належать авторові й необов'язково відповідають позиції Міністерства закордонних справ України.