Міністерство закордонних справ Росії передало через посла США в Москві «реакцію на раніше отриману американську відповідь щодо російського проєкту договору... про гарантії безпеки». Відповідно до нової російської дипломатичної традиції, текст одразу ж опублікували. Але, на відміну від початкових текстів «проєктів договорів», які в ультимативній формі були запропоновані для підписання США і НАТО та з'явилися на сайті самого міністерства закордонних справ, нову відповідь опублікувало «Телеграфное агентство Советского Союза» — ТАСС, який зараз, як і в радянські часи, «уполномочен заявить».
Про швидку появу такого документа було оголошено на гібридних зустрічах (особистих, але на дистанції близько п'яти метрів) Владіміра Путіна й двох його міністрів — оборони Сєргєя Шойгу й іноземних справ Сєргєя Лаврова. Тоді це можна було сприйняти як згоду Росії зробити крок військової деескалації стосовно України, вступити в нормальні дипломатичні переговори про контроль військової діяльності на обопільній основі — з боку як НАТО, так і Росії. Деескалацію ситуації Росією США й НАТО поставили як умову для початку предметних переговорів із цього питання.
Однак «відповідь на відповідь» виглядає як повернення Росії до початкового ультиматуму, вираженого в набагато м’якішій формі. Текст не містить вимоги негайно виконати всі «хотілки». Але РФ знову побажала задоволення одразу всіх своїх обширних політичних вимог, залишаючи за собою право в разі їхнього невиконання реалізувати «заходи військово-технічного характеру». Цих заходів знову не назвали. Тому під ними знову доводиться припускати плани військового нападу на Україну. Саме так ситуацію розуміють у США і провідних країнах НАТО.
Загальний тон російської «відповіді на відповідь» полягає в тому, що Росія взяла до відома й вітала готовність США обговорювати окремі з російських пропозицій. Але цього, на думку російського керівництва, зовсім недостатньо. США повинні виконати всі російські вимоги, нехай і не відразу. Подальші кроки Росії залежать від готовності США обговорювати прийняття російських вимог у всій їхній сукупності. Тобто російське керівництво не вірить або вдає, що не вірить, в остаточність відповіді з боку США і НАТО про відхилення всіх політичних забаганок Росії.
Запропонованій Штатами схемі переговорів — у широкому європейському форматі з залученням усіх країн, які прагнуть до спільної неподільної безпеки, — було протиставлено власну російську схему двосторонніх переговорів із США, що передбачає неподільність тільки російської й американської безпеки. Росія зажадала, аби стратегічний діалог у Женеві, який із різною інтенсивністю, але безупинно протягом багатьох років ведеться з питань ядерних озброєнь, було кардинально розширено на всі сфери, що їх Росія вважає для себе важливими. З усіх питань Кремль хоче домовитися зі США й лише зі США.
У загальному російському підході капіталізації військової ескалації в політичних поступках було зроблено кілька винятків. Головний виняток стосується ракет середньої та меншої дальності в Європі. Росія готова говорити про них без додаткових умов у дусі положень договору про ці ракети, що припинив дію. США в цьому питанні зробили важливу для Росії поступку — вони висловили готовність надати для інспекцій свої об'єкти протиракетної оборони в Румунії та Польщі для демонстрації того, що в контейнерах протиракет немає ударних ракет, які раніше заборонялися Договором про ракети середньої та меншої дальності. Росія зі свого боку готова відкрити для інспекцій об'єкти на своїй території, щоб у тому числі гарантувати відсутність на них ракет 9М729, поява яких у російських військах стало причиною припинення дії згаданого договору.
Ще з двох питань військового плану просування немає, але Росія виставила умови, які все ж таки лежать поза загальними політичними вимогами. Щодо вимоги США модифікувати Віденський документ 2011 року, який забезпечує певну прозорість військової діяльності в Європі, Росія заявила, що готова в принципі про це говорити, якщо США та їхні союзники припинять «стримувати Росію». Наразі ж ці пропозиції Росія сприймає як спробу «просвічування діяльності Збройних сил Російської Федерації».
Росія вітала можливість обговорити заходи, спрямовані на запобігання інцидентам у відкритому морі й повітряному просторі над ним. Москва додатково хотіла б погодити заходи, що стосуються польотів стратегічних бомбардувальників поблизу кордонів одне одного та підходів до територіальних вод надводних кораблів. Додаткових політичних умов для таких обговорень Росія не висунула, вона в них просто зацікавлена.
Також Росія нагадала про розширене ядерне стримування НАТО, особливі процедури, що дозволяють у рамках Альянсу використовувати ядерну зброю США, у невеликій кількості розміщену в Європі. У відповідях США й НАТО це питання не порушувалося, воно для них закрите. Але в рамках згаданого стратегічного діалогу в Женеві про ядерні озброєння США традиційно просувають ідею встановити стелю на загальну кількість ядерних озброєнь — як стратегічних, так і тактичних. Росія нині публічно заявила свою відому під час переговорів позицію — вона готова розглядати це питання, тільки якщо буде припинено процедури розширеного ядерного стримування НАТО й американські ядерні бомби буде виведено з Європи. Жодних інших умов Росія не висувала, хоча й це могло б поставити під загрозу внутрішню єдність НАТО.
Чому Росія готова обговорювати ці питання на симетричній основі, без ув'язування із нездійсненними політичними вимогами? Можна припустити, що вона готова обговорювати, оскільки боїться. У зв'язку з цим важливим є запитання, чи боїться Росія знову вимагати нездійсненних політичних умов, погрожуючи «заходами військово-технічного характеру». Ймовірно, не боїться, але все-таки побоюється.
Цікавими є формулювання щодо України, які стосуються претензій, що містилися в листах США і НАТО про невиконання Росією умов Будапештського меморандуму 1994 року про запевнення в безпеці України у зв'язку з відмовою від ядерної зброї. Раніше Росія заявляла, що нічого не порушувала, оскільки не використовувала проти України ядерної зброї. Тепер юридичну думку Росії висловлено повніше, очевидно, в результаті того, що міністерство закордонних справ Росії прочитало текст меморандуму.
Росія відкидає, що порушила й продовжує порушувати Будапештський меморандум, оскільки він «жодного стосунку до внутрішньоукраїнського конфлікту не має і не поширюється на обставини, що стали наслідком дії там внутрішніх чинників. Втрата українською державою територіальної цілісності — результат процесів, що відбулися всередині неї».
Що стосується зобов'язань не використовувати методів військового, економічного й політичного тиску для підпорядкування України своїм інтересам, які містяться в Будапештському меморандумі, Росія відповіла коротко: «сила або погроза силою не застосовувалися». Нині, як було заявлено в документі, «ніякого «російського вторгнення» на Україну, про що з осені минулого року заявляють на офіційному рівні США та їхні союзники, немає й не планується».
Опублікований ТАСС текст залишає двоїсте відчуття. Росія знизила рівень ультимативності вимог. Уже немає дедлайнів і висловлено готовність задовольнитися самою згодою США обговорювати російські вимоги в їхній сукупності, попри те, що їх письмово відкинули. Але колишні вимоги було виставлено знову в незміненому вигляді, начебто й не було відмови.
Погроза на випадок повторної відмови та сама — «заходи військово-технічного характеру». Росія начебто тестує можливі форми цих неоголошених заходів. Вона шукає, які з них будуть для Росії відносно безпечними з погляду міжнародної реакції та анонсованих США та їхніми союзниками дій у разі російського вторгнення в Україну.
Ультиматум щодо України сформульований як потенційно виконуваний. У ньому немає політичних умов, відверто неприйнятних для США і НАТО. Для деескалації їм потрібно лише «примусити Київ» виконати мінські домовленості в російській інтерпретації та відмовитися від будь-яких форм практичної військової підтримки. В обмін на це Росія не сказала, але натякнула, що можлива деескалація.
Не виключено, що Росія розглядає угоду як бажану — вона лише відводить війська, але отримує натомість те, що Україну примушують до покірності та позбавляють підтримки. Якщо так, то Росія почне просувати цю угоду в усіх доступних їй форматах. Україні доведеться шукати нові аргументи, аби довести, що найкращою для США та НАТО стратегією є військова допомога Україні та примус Росії до деескалації без висування з її боку додаткових вимог до внутрішньої української політики, — адже сама Росія стверджує, що в ОРДЛО «внутрішньоукраїнський конфлікт».
Як розвиватимуться події, якщо цих вимог Росії не буде виконано? Очевидно, ескалація триватиме, змінюючи свої тактичні форми на верхній точці напруги. У зв'язку з цим, мабуть, особливу увагу слід приділити «обставинам, які стали наслідком дії в Україні внутрішніх чинників». Це туманне формулювання може приховувати сценарій нової військової агресії.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.