Найбагатшу людину Італії, тричі прем’єр-міністра, який 17 років із перервами правив країною, 76-річного Сільвіо Берлусконі минулого тижня було засуджено до майже чотирьох років позбавлення волі. Того ж дня, 26 жовтня 2012 року, суд скоротив строк тюремного ув’язнення по амністії до одного року. Проте засудили екс-прем’єра не за посадові помилки й навіть не за розтрату державних коштів, а за масштабні фінансові махінації, що відбувалися в його власному медіахолдингу Mediaset.
Вирок перший
Головне обвинувачення, висунуте прокурорами проти медіагрупи, стосувалося процедури придбання прав на показ американських кінофільмів через інші (часто офшорні) фірми, при чому істотно збільшувалися закупівельні ціни. Потім різниця між реальною та закупівельною цінами переводилася на рахунки в банках Швейцарії та Багамських Островів, утворюючи так звані чорні фонди, що йшли на політичні та інші цілі без сплати податків. Паралельно керівництво Mediaset обвинувачувалося у викривленні фінансової звітності й ухиленні від податків. Всього у справі проходило 11 топ-менеджерів компанії.
Згідно з вироком, екс-прем’єру заборонено обіймати державні посади протягом трьох років. Йому також запропоновано сплатити штраф у розмірі 10 млн. євро як компенсацію за несплачені податки.
На сьогодні Mediaset - провідна медійна група Італії, найбільший оператор комерційного телебачення. Берлусконі почав створювати свій медійний холдинг із кінця 1970-х,
до нього ввійшли газета «Джорнале» і три телевізійні канали. Вважається, що саме Берлусконі останні десять років контролював телепростір країни. Відразу після оголошення вироку вартість акцій компанії Мediaset упала на 3%.
Сам Берлусконі не стомлюється повторювати, що обвинувачення на його адресу - «наукова фантастика», а сам він - «жертва» міланських прокурорів, які дотримуються лівих поглядів і тому нібито оголосили йому політичну вендету. Але ж Мілан - мала батьківщина екс-прем’єра, тут він народився в сім’ї банківського службовця, 1961 року з відзнакою закінчив юридичний факультет Міланського університету. У Берлусконі п’ятеро дітей від двох шлюбів. Причому четверо з них - двоє синів і дві доньки - працюють у медіакомпаніях батька й обіймають керівні посади.
Слід зауважити, що справа Мediaset - одна з найгучніших, що стосуються бізнес-діяльності Берлусконі. Протягом його бізнес-політичної біографії він понад 50 разів проходив обвинувачуваним у судових розглядах. Італійська Феміда неодноразово намагалася притягти до відповідальності провідного політика країни за надання неправдивих свідчень, шахрайство, корупцію, підкуп. Але в більшості справ виносили виправдувальний вирок або справу припиняли за строком давності.
На запитання про сумісність політичної посади та бізнес-інтересів Берлусконі винайшов неповторну цинічно-наївну відповідь: «Якщо я опікуюся інтересами нації загалом і при цьому просуваю свої інтереси, то жодного конфлікту інтересів тут немає».
Веселун під пресом
За даними журналу Forbes, майно Берлусконі в 2012 році оцінюється в 5,9 млрд. дол., що дозволяє йому вважатися найбагатшою людиною Італії та 118-м у рейтингу найбагатших людей планети. До бізнес-імперії Берлусконі входять страхові компанії, інвестиційні та пенсійні фонди, будівельні компанії, банки, телеканали й друковані ЗМІ, мережа найбільших універмагів La Stando, видавничий трест і футбольний клуб «Мілан».
В останні два роки Сільвіо Берлусконі одночасно був фігурантом чотирьох судових проваджень. Останнє було відкрито в лютому 2012 року, в якому Берлусконі обвинувачувався в тому, що дав вказівку опублікувати в пресі телефонні розмови його політичних опонентів. Розслідування діяльності прем’єр-міністра з передачею справ до суду стало можливим лише тому, що в січні 2011 року конституційний суд Італії скасував закон, що надає главі уряду імунітет від судового переслідування протягом 1,5 року.
У тому ж таки Міланському суді в лютому 2011 року було відкрито два судові процеси за прискореною процедурою, де Берлусконі обвинувачували в інтимних зв’язках із неповнолітньою проституткою з Марокко Карімою Ель Махруг, відомою як Рубі-серцеїдка, та у зловживанні службовим становищем при звільненні її з поліції. Ця історія наробила багато галасу не так в Італії, як в усьому світі. Оскільки слово «неповнолітня» завжди поєднується зі словом «педофілія». А із цим у розвинених країнах суворо.
Однак у Берлусконі найшовся впливовий захисник, близький друг, який пояснив усім, хто не зрозумів, що прем’єра Берлусконі незаслужено засуджують «за його нестандартну поведінку щодо прекрасної статі». Ці слова було сказано в Сочі 18 вересня 2011 року під час підписання угоди між італійським концерном Eni та «Газпромом». Ба більше, тодішній прем’єр-міністр Росії (а теперішній президент) Володимир Путін додав, що недоброзичливці докоряють його другу Сільвіо «через заздрість». Не секрет, що Путін і Берлусконі мають один до одного справді теплі дружні почуття. Про їхню природу написано чимало, одна з найбільш правдоподібних версій пояснює, що друзі однаково терпимо ставляться до пороків людини й пороків суспільства.
Прихильники Берлусконі обожнюють його за веселу вдачу й безпосередність, критики називають циніком і клоуном. І правда, Сільвіо Берлусконі ввійшов в історію своїми нетрадиційними, особливо як для політика, висловлюваннями й оцінками подій і людей. Чимало ЗМІ як усередині Італії, так і за її межами в день винесення вироку почали дружно згадувати фривольні «перли від Сільвіо». Серед
них є різкі й безпардонні, є дурні й недоречні, є просто веселі й смішні.
Одне з найбільш некоректних його висловлювань стосується терористичної атаки
11 вересня 2001 року: «Захід продовжуватиме поневолювати народи, навіть ціною конфронтації з іншою цивілізацією - ісламом, - що залишається такою ж, як і 1400 років тому». Не замислюючись, він міг сказонути й таке: «Муссоліні ніколи нікого не вбивав. Він відправляв людей на канікули у вічне заслання». Найзнаменитіший перл останніх років пролунав з вуст Берлусконі після американських виборів 2008 року: «Пан Обама молодий, гарний і засмаглий».
Судячи з усього, в Берлусконі є дві пристрасті - любов до жінок і нелюбов до лівих, що породжувало незграбні зізнання на кшталт: «З любові до Італії я мав урятувати її від лівих». Іноді йому вдавався навіть сарказм: «У лівих геть-чисто відсутній смак навіть у тому, що стосується жінок». Берлусконі досконало володіє безпардонною манерою «під дурня», бо вона дозволяє сказати що хочеш, і навіть різко, але не нести жодної відповідальності, бути таким, кому легко пробачають. У 2010 році Берлусконі виступив на Нью-Йоркській фондовій біржі зі специфічною презентацією своєї країни: «Італія - чудова країна для інвестицій. На сьогодні в нас майже не залишилося комуністів, а ті, хто залишився, заперечують, що вони комуністи. Ще одна причина, заради якої в Італію слід інвестувати - це наші гарні секретарки, класні дівулі»... Безперечно, для своєї політичної епохи Берлусконі - найбільш неординарний і колоритний персонаж у середовищі європейських лідерів.
Фініш. Чи пауза?
Офіційно вважається, що Берлусконі відійшов від бізнесу й прийшов у політику 1993 року. Тоді він створив політичний рух Forza Italia (Уперед, Італіє!), який уже через рік у складі правоцентристської коаліції «Полюс свободи» здобув перемогу на парламентських виборах. За їхніми результатами Сільвіо Берлусконі в травні 1994 року вперше став прем’єр-міністром Італії. Але невдовзі його звинуватили в корупції, і вже в грудні того ж року він був змушений піти у відставку.
Другий прихід Берлусконі у владу (з червня 2001 р. по травень 2006-го) був тривалішим і, мабуть, найуспішнішим із трьох. Останній - у квітні 2008 р., коли коаліція правих (а в їх складі й партія Берлусконі «Народ свободи») отримала на виборах більшість в обох палатах італійського парламенту. За результатами виборів Берлусконі очолив уряд Італії. Через чотири з половиною роки, в листопаді 2011-го, він покинув пост прем’єра, оскільки втратив більшість у нижній палаті парламенту.
Італійці, звичні до свободи звичаїв з часів Калігули, й далі, мабуть, дивилися б на витівки свого прем’єра-щасливчика крізь пальці, якби не... криза й реальна загроза не просто для країни, а для кожного громадянина.
У листопаді 2011-го кредитний рейтинг Італії впав до неймовірно низької оцінки з «негативним» прогнозом. Держборг на той момент становив 1,9 трлн. євро, тобто 120% ВВП. Бюджетний дефіцит не такий великий, як у проблемних сусідів по Південній Європі, однак зростання економіки практично немає - за останні 15 років воно стабільно коливалося на рівні 0,75% на рік. Побоювання на ринках із приводу фінансового майбутнього третьої за обсягом економіки Європи в той період затьмарили навіть жалюгідний стан Греції.
Очевидним був пік фінансової кризи. І виявилося, що всесильний і могутній Берлусконі не спроможний упоратися з ним. Тому навіть його союзник по коаліції - регіональна партія «Північна ліга» - відкрито закликав прем’єра до відставки. У відповідь він обіцяв звільнити крісло, але тільки після схвалення в парламенті нового бюджету жорстких заходів економії. При голосуванні законопроект отримав 308 голосів «за», а 321 депутат просто не голосував. Бюджет усе-таки ухвалили. Але більшість у парламенті для Берлусконі вже втрачена, він змушений піти в добровільну відставку.
Тимчасовий уряд у листопаді 2011 року сформував професор економіки Маріо Монті, який багато років працював комісаром у Єврокомісії. Саме на нього покладали надії фінансові ринки, а громадяни Італії - обов’язки з порятунку країни, яка стоїть на краю дефолтної прірви. Рецепт у Євросоюзі практикувався один - жорстка економія, а саме: зниження державних витрат, підвищення податків, реформи в пенсійній системі. Пакет заходів, схвалений парламентом, мав до 2014 року збалансувати бюджет і заощадити 59,8 млрд. євро.
Напередодні судового вердикту Берлусконі заявляв, що не очолюватиме власну партію «Народ свободи» і висувати свою кандидатуру на пост прем’єра на весняних парламентських виборах 2013 р., а лише обмежиться роллю «радника». Однак уже наступного дня після суду в інтерв’ю власному каналу TG5 (що входить до холдингу Mediaset) екс-прем’єр пафосно заявив, що тепер він «почувається зобов’язаним залишитися на політичній ниві». І навіть розкрив плани на майбутнє: реформувати систему правосуддя, щоб «з іншими не сталося того, що сталося з ним».
Берлусконі так образився на прокурорів і суддів, що вирішив пригрозити уряду технократів на чолі з Маріо Монті відмовою своєї партії «Народ свободи» підтримати курс реформ. Партія ця є найбільшою в Італії за кількістю членів парламенту, і якби погроза Берлусконі здійснилася, то за нею неминуче не забарилися б відставка кабінету міністрів і перевибори в парламент. Але, на щастя для країни та її економіки, екс-прем’єр поки що не визначився з майбутнім.
До речі, винесення вироку транслювалося в прямому ефірі на одному з каналів Берлусконі SKY TG24. Сам політик на слуханні не був присутній. Юрист за освітою, Берлусконі знав, що суд Мілана - суд першої інстанції, і його рішення можна оскаржити. До 10 листопада адвокати екс-прем’єра мають право подати апеляцію, розгляд якої, за оцінками експертів, може тривати кілька років. За італійськими законами засуджений має право двічі оскаржити вирок, і весь період розгляду апеляції бути на волі. Берлусконі матиме час, поки що на волі, подумати про своє політичне майбутнє. А можливо, й про вічне, що не було б дивно на восьмому десятку років. Та прогнози тут недоречні, бо від італійської політичної «зірки» можна очікувати будь-якого віражу.