І Вашингтон, і Пекін представляють підписана вчора торговельну угоду як свою перемогу.
Американський президент Дональд Трамп перед виборами може пред'явити своїм виборцям поступки Китаю в доступі американських товарів на внутрішній ринок і в охороні інтелектуальної власності. Для китайського лідера Сі Цзіньпіна угода є свідченням відданості свободі глобальної торгівлі й демонструє перетворення КНР на головного провідника глобалізації. Тим часом угода задумувалася як перший практичний крок до припинення і торгової війни, і, в ширшому сенсі, конфлікту між двома великими державами, що почався ще в часи адміністрації Барака Обами. Тому оцінювати масштабний - і за амбіціями, і за обсягом (близько ста сторінок) - документ необхідно зразу в трьох вимірах: за впливом на двосторонню торгівлю, на світову економіку й на відносини між Вашингтоном та Пекіном загалом.
З перспективами американо-китайської торгівлі в умовах "першої фази врегулювання суперечностей" (за визначенням Трампа) все неоднозначно. Китай пообіцяв закупити нинішнього й наступного року американських товарів на 200 мільярдів доларів. Це - сільськогосподарська продукція, медикаменти. Крім того, в цю суму входить і розширення торгівлі послугами, - американський бізнес надасть послуг на майже 40 мільярдів доларів. Однак за дужками документа залишаються одразу кілька дуже важливих питань. Не визначено механізмів дотримання умов угоди. Якщо одна зі сторін порушить її, реакція у відповідь залежатиме від політичного рішення: чи негайно відновити торгову війну, чи проігнорувати порушення. Таким чином, угода не створює стійкого й дійового механізму врегулювання економічних суперечностей між Вашингтоном та Пекіном. Якщо врахувати розчарування сторін (особливо США) у СОТ, таких механізмів у новій реальності стане навіть менше, ніж було недавно.
Залишається незрозумілою й реальна оцінка угоди китайською стороною: якою мірою Пекін вважає взяті зобов'язання обов'язковими? Китайський віце-прем'єр Лю Хе, що підписав документ у Вашингтоні, вкотре повторив: закуповуватимуться американські товари й послуги відповідно до ринкової кон'юнктури і з урахуванням їхніх конкурентних можливостей. Це може означати, що завтра Пекін вибере енергетичне обладнання не у США, а в конкурентів, посилаючись на вигідніші умови, - і вважатиме винною в невиконанні угоди американську сторону, яка не забезпечила конкурентоспроможності своєї продукції. Нарешті, угоду розраховано лише на два роки, і що трапиться після цього - теж незрозуміло. Поки що йдеться про те, що на наступних фазах урегулювання суперечностей сторони продовжать дію досягнутих домовленостей - але жодних гарантій цього не передбачено.
Ще меншою мірою угода сприяє стабілізації глобальних ринків. З одного боку, затишшя у протистоянні двох найбільших економік - добра новина для економіки світової. Але сама угода - надто вузька на тлі масштабних суперечностей сторін, і ще невирішені питання знижують позитивний ефект домовленості для міжнародних фондових ринків. Незрозуміло наразі, чи застосує Китай принцип найбільшого сприяння: Лю Хе заявив, що треті країни теж можуть розраховувати на схожі умови, однак офіційна позиція Пекіна з цього питання залишається невідомою. Не можна також забувати, чиїм коштом відбудеться розширення американського імпорту в Китай, - адже приріст американських товарів помітно перевищує прогнозоване зростання потреб, отже, когось з американських конкурентів із китайського ринку викинуть. І головне - так само, як в оцінці важливості угоди для двосторонньої торгівлі, зацікавлені особи зважатимуть на "підвішений" характер угоди, її умовність і незавершеність. Усе це не сприяє далекосяжному оптимізму.
Нарешті, часткове врегулювання суперечностей у торгівлі відбувається на тлі загострення політичних суперечностей. Політична підтримка офіційним Вашингтоном позиції протестувальників у Гонконзі дратує Пекін, а розширення співпраці США з Тайванем взагалі збільшує ризик військового зіткнення двох держав. Після переобрання Цай Інвень - послідовної й жорсткої прибічниці незалежності Тайваню - на посаду президента позиція Пекіна щодо острова стає жорсткішою. Китай готовий застосувати силу, аби не допустити формального проголошення незалежності, а США дедалі більш відкрито демонструють підтримку Тайбея. Отже, про системне примирення сторін не йдеться, - політичні розбіжності між ними поглиблюються.
Таким чином, нинішня угода - середньострокове перемир'я, що вигідне обом сторонам. Трампу потрібні видимі успіхи для президентської кампанії й міцні тили в міжнародній політиці для успішного відбиття атаки демократів у Конгресі. Сі потрібне замирення зі США на тлі загострення ситуації в Гонконзі, у відносинах із Тайванем і в Південно-Китайському морі. Але вже через рік ситуація зміниться, і сторони або розроблятимуть нові домовленості, або ж угоду взагалі забудуть.