Президент США Дональд Трамп заявив, що настав час офіційно визнати Єрусалим столицею Ізраїлю.
Як наголосив Трамп у своєму виступі, він "визначатиме Єрусалим як офіційно визнану столицю Ізраїлю і націлює державний департамент на те, щоб почати підготовку до переміщення американського посольства з його поточного розташування у Тель-Авіві".
Ця заява кардинально змінює один із ключових елементів політики США на Близькому Сході. І якщо для ізраїльтян американське рішення було давно очікуваним, то реакцію мусульманського світу на таку заяву з Вашингтона неважко спрогнозувати.
Хоча багато американських президентів давали обіцянку визнати Єрусалим столицею Ізраїлю, та завжди відкладали її виконання. Причина проста: це рішення може мати дестабілізуючі наслідки для всієї системи взаємних стримувань між ворогуючими сторонами близькосхідного конфлікту.
Втім, це не перше контроверсійне рішення президента Трампа. Варто пригадати, що в січні 2017 р. він підписав розпорядження про вихід США з Транстихоокеанської торговельної угоди між 12 країнами, виконавши таким чином першу обіцянку з даних під час президентської кампанії.
Якщо запитати себе, навіщо Дональд Трамп прийняв таке рішення, порушивши цим крихку рівновагу у протистоянні арабського світу й ізраїльтян, - то важко отримати однозначну відповідь. Зате чітко прораховується реакція радикальних ісламістів, які тільки й чекали нагоди для проголошення чергової палестинської інтифади проти ізраїльської держави.
Можливо, цей час вибраний саме тому, що ситуація навколо найближчого оточення президента загострюється через ймовірні контакти з російською стороною? А таке радикальне рішення стосовно столиці Ізраїлю може на тривалий час відвернути увагу від наростаючої загрози "рашагейту", переключивши її на Близький Схід.
Та хай там як, схоже, що, перш ніж виконувати чергову передвиборну обіцянку Трампа, докладної оцінки ризиків, які несе "єрусалимське рішення", не провели. А стратегією наскоків "близькосхідний гордіїв вузол" не розв'язати. Тим часом послаблюється увага до іранської загрози, чим спробує скористатися Тегеран, намагаючись виступити в ролі безкомпромісного захисника інтересів палестинців.
Конфронтаційне спонукання до миру на умовах лише однієї сторони ніколи не дасть бажаних результатів. Особливо тоді, коли палаючу споруду намагатимуться гасити, наливаючи в пожежні рукави бензину й пояснюючи це тим, що, мовляв, вода не спрацювала.
Крім того, це рішення у період загострення протиборства Росії з західним світом дає потужний козир Кремлю, різко покращуючи його стратегічні позиції на Близькому Сході. Москва відразу ж відповіла на рішення Трампа заявою, що Східний Єрусалим є столицею палестинської держави.
В ісламському світі вкрай негативно сприйняли цю новину. У заяві МЗС Єгипту підкреслюється, що "прийняття такого одностороннього рішення суперечить резолюціям міжнародної законності і не приведе до зміни правового статусу Єрусалима".
Своєю чергою, впливові арабські політики закликають скликати надзвичайний саміт Ліги арабських держав і проголосити єдину арабську позицію щодо ризиків для Палестини, палестинського народу та його святинь. Рішення Дональда Трампа було прийняте саме тоді, коли президент Туреччини Реджеп Ердоган попередив, що у разі визнання Єрусалима столицею Ізраїлю Туреччина ініціюватиме термінове зібрання Організації Ісламського співробітництва у Стамбулі.
Найбільш жорсткою була реакція короля Саудівської Аравії Салмана ібн Абдул-Азіза, який однозначно заявив, що "будь-яка американська декларація про статус Єрусалима ніколи не дозволить досягти остаточного врегулювання, зашкодить мирним переговорам і посилить напруженість у регіоні. Серйозність цього кроку означає кінець будь-якого мирного врегулювання на Близькому Сході".
Лише прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу привітав визнання президента Дональда Трампа як історичне. Але він був єдиним серед регіональних лідерів, хто підтримав це рішення.
"Всі ми з хвилюванням і захопленням слухали історичну заяву Трампа. Вчора був важливий день - один із тих, які можна назвати віхою в історії Єрусалима. У цьому місті правили наші царі, тут наше коріння і витоки нашої національної самоідентифікації. Президент Трамп навічно вписав своє ім'я в історію Єрусалима. Воно ввійде туди поряд з іменами інших людей, пов'язаних з історією нашого народу", - сказав прем'єр Нетаньягу.
Очевидно, що рішення Дональда Трампа про переміщення посольства США в Єрусалим, навіть якщо реалізацію його відкладуть, матиме негативні наслідки далекосяжного характеру. Й потенційна загроза виходить не тільки від палестинців. Ізраїльтяни мають право вирішувати, яке з їхніх міст стане столицею, але при цьому необхідно враховувати всю складність геополітичної ситуації. Можливо, на певний час Трамп стане популярнішим серед ізраїльтян, але, за великим рахунком, це рішення не зможе нічого змінити. Крім провокування ще більшого загострення і так вибухонебезпечної ситуації.
Білий дім мало б насторожити, що навіть такі їхні союзники, як Саудівська Аравія, засуджують це рішення. Не кажучи вже про те, що воно зменшує кількість дружніх країн до США.
Чи потрібно Вашингтону, аби позиції Америки в регіоні, та й у світі, слабшали? Адже це дає Москві шанс знаходити собі нових союзників не тільки на Близькому Сході, а й в інших частинах світу.
Часто ніби прості рішення провокують різке загострення ситуації. У цьому сенсі, такі пропагандистські декрети лише переформатовують негативом застарілий близькосхідний конфлікт.
І коли посольство США буде перенесене до Єрусалима, то її територія відразу ж перетворюється на зону стабільної небезпеки. Що і є причиною того, чому жодна з прихильних до Ізраїлю країн досі цього не зробила.
Неважко прорахувати, що, доки не відбудеться врегулювання первинного конфлікту між палестинськими арабами й ізраїльтянами, перенесення посольства будь-якої держави до Єрусалима загрожує життю кожного, хто стане там працювати. Слід враховувати менталітет фанатиків, для яких власне життя не має жодного значення, коли йдеться про джихад проти "невірних".
Тому не варто сприймати ісламських екстремістів спрощено, лише як носіїв терористичної ідеології. Попри все, вони здатні вміло використовувати прорахунки своїх противників і створювати серйозні проблеми там, де для цього їм необачно відкривають неочікувані можливості.
Незважаючи на всю свою позірну велику привабливість, поспішність у "єрусалимському рішенні" веде до погіршення стратегічних позицій не лише для США, а й Ізраїлю. У довгостроковій перспективі Ізраїль нічого не зможе виграти від того, що ніколи не буде визнане його противником. А конфлікт із палестинцями не буде вирішений доти, доки не враховуватимуться геостратегічні реалії.
Якими можуть бути наслідки від таких рішень для близькосхідного регіону? Тут слід відзначити, що рішення стосовно Єрусалима дивним чином збіглося з проголошенням Путіним своєї участі у президентській кампанії. А на тлі різкого близькосхідного загострення позиції Москви у світі стають більш вагомими.
На жаль, можна припустити, що ісламісти, відчувши себе "ображеними", здатні організувати терористичні напади не тільки на представництва США та Ізраїлю, а й на американців та ізраїльтян по всьому світу. Не кажучи вже про те, що рішення Трампа, оприлюднене напередодні Різдва Христового, може спровокувати теракти ісламських терористів у європейських містах та в місцях компактного проживання християнських общин на Близькому Сході. Особливо в Єгипті.
Коли ж розглядати рішення Трампа у більш глобальному стратегічному вимірі, то для американців, що мають невизначену ситуацію з Північною Кореєю, відкривати для себе "другий фронт" на Близькому Сході - дуже необачно. Не кажучи вже про те, що це рішення провокує суперечності між Вашингтоном і його європейськими союзниками, які, своєю чергою, здатні послабити позиції США у Європі під час протистояння з Кремлем.
Загалом же, ця ініціатива оголошує завершення періоду мирного процесу між Ізраїлем та палестинцями. Оскільки не можна знайти мирного рішення, проголошуючи неприйнятні для іншої сторони наміри. А поява непрохідного каменю спотикання на шляху близькосхідного процесу здатна лише рекрутувати до кола потенційних противників Америки додаткових 200 млн близькосхідних мусульман-арабів, які отримали чітку мотивацію для того, щоб стати добровільними новобранцями у лавах терористів.