Рану, завдану Батьківщині, кожен із нас відчуває у глибині свого серця.
Віктор Гюго
В умовах неоголошеної війни Росії проти нашої держави надзвичайної актуальності набуває питання вироблення адекватної й ефективної стратегії протидії.
На думку "Майдану закордонних справ", відповідь України на російську "гібридну війну" має бути оперативною і нестандартною, адже шаблони тут навряд чи принесуть велику користь.
У "Дзеркалі тижня. Україна" від 23 січня цього року було опубліковано ґрунтовну статтю Володимира Горбуліна "Гібридна війна" як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу".
Багато в чому погоджуючись із оцінками шанованого державного діяча, "Майдан закордонних справ" вважає їх певним запрошенням до широкої дискусії і саме тому хотів би поділитися деякими пропозиціями стосовно можливих подальших кроків України.
Стратегія протидії
Зважаючи на істотну різницю в потенціалах сторін, стратегія протидії Російській Федерації має бути асиметричною (ασυμμετρία - гр., невідповідність), тобто передбачати постійний, активний і системний тиск саме на "вразливі місця" Москви й паралельно дійові заходи з надійного захисту найважливіших національних інтересів України.
У цьому контексті слід згадати, що асиметрію як стратегічну концепцію докладно описує визначення Інституту стратегічних досліджень США ("Asymmetry and U.S. Military Strategy: Definition, Background, and Strategic Consepts" Steven Metz, Douglas Jonson, 2001): "Асиметрія у військовій сфері та сфері національної безпеки - це спроможність діяти, організовувати свою діяльність та мислити відмінним від опонентів чином з метою максимізації власних переваг і використання вразливих місць опонента, захоплення ініціативи чи забезпечення простору для маневрування. Вона може бути політико-стратегічною, військово-стратегічною, оперативною або комбінацією з них. Вона може включати різні методи, технології, цінності, організаційні структури, часові рамки або комбінації з них. Вона може бути коротко- або довгостроковою. Вона може бути анонсована як завчасно підготовлена або представлена як випадковий розвиток подій. Вона може бути дискретною або здійснюватися у взаємодії з симетричними підходами. Вона може мати як психологічні, так і фізичні виміри".
Класичними прикладами асиметрії є терористичні атаки проти США 11 вересня 2001р. та Великобританії 7 липня 2005р. Сьогодні прикладом асиметричної війни довгострокового характеру є дії ісламських терористів проти Заходу. Показово, що для фанатично налаштованого гравця, який реалізовує стратегію асиметричної протидії, ресурси не мають вирішального значення навіть впродовж значного відтинку часу.
Психологічний вимір стратегії асиметричної протидії означає деморалізацію противника, зокрема шляхом залякування (терористичні акти у Франції 7-9 січня 2015 р.), шантажу тощо.
Політико-стратегічний вимір у даному разі означає використання невійськових засобів для досягнення перемоги. Важливе значення в цьому контексті має "завоювання" одним із опонентів моральної переваги та наявність переважаючої рішучості (морального духу) у протидії ворогу (прикладом цього може бути відома війна США у В'єтнамі, яка, фактично, стала першою так званою "телевізійною війною" і показала, яким може бути вплив громадської думки на міжнародну політику).
Стратегія асиметричної протидії України Російській Федерації має бути багаторівневою, багатоцільовою та гнучкою (швидко адаптованою) і в частині конкретних заходів мати конфіденційний характер.
Лише за умови її реалізації в такому вигляді можна успішно протистояти Москві, яка значно переважає нас практично в усіх компонентах, веде так звану "гібридну війну" і реалізовує курс на активне нав'язування нам вигідної для неї власної "реальності", перемога за правилами якої для нас ані концептуально, ані практично неможлива.
При цьому головною зброєю Києва у протидії російській агресії має стати розбудова нової Української республіки на засадах ідей Майдану. Адже відомо, що демократичні країни більш економічно успішні, а отже - більш сильні в усіх сферах. Окрім цього, вони стійкіші і мають здатність до самовідновлення та самооновлення, тоді як в авторитарній системі будь-яка серйозна помилка може стати фатальною.
Як засвідчили події 2014 р., потужний опір із боку патріотично налаштованого українського громадянського суспільства під час агресії виявився великою й реальною несподіванкою для Москви. Можна констатувати, що він зіграв важливу роль у ключові моменти конфлікту і має розглядатися як невід'ємний компонент цієї стратегії.
"Майдан закордонних справ" вважає, що стратегія асиметричної протидії Російській Федерації, своєю чергою, має бути інтегральною частиною Стратегії національної безпеки України і передбачати перелік конкретних заходів як у внутрішній, так і у зовнішній площині.
Зокрема, такі заходи мають сприяти позбавленню російського капіталу впливу на стратегічні галузі української економіки, протидії інформаційним впливам Москви та нейтралізації російської "п'ятої колони", а також концентруватися на "больових точках" Росії і дестабілізувати її внутрішньополітичне й економічне становище, одночасно підриваючи і зменшуючи вплив Кремля в міжнародній сфері, зокрема шляхом блокування антиукраїнських дій Російської Федерації в Євросоюзі.
Нова Національна безпека
Як уже наголошувалося, стратегія асиметричної протидії РФ має стати невід'ємною складовою Стратегії національної безпеки України, проект якої наразі напрацьовує Національний інститут стратегічних досліджень. На нашу думку, цей документ повинен мати єдиний задум, охоплювати набагато ширше проблемне поле, ніж це передбачено класичним підходом, а також спиратися на цінності, які стали наріжним каменем Революції Гідності.
Нова Стратегія національної безпеки має бути ув'язана з Конституційною реформою демократичного характеру та реформою місцевого самоврядування, враховувати наявні ресурси і мати перспективне бачення розвитку України у контексті головних тенденцій загальносвітової еволюції. При цьому елементи системи національної безпеки мають інкорпоруватися в управлінську, економічну та інші сфери таким чином, щоб вони сприяли розвиткові, а не лише споживали обмежені ресурси.
На нашу думку, ключовими напрямами реалізації політики національної безпеки, що спрямована на адекватну відповідь загрозам та викликам, які стоять перед нашою державою, мають бути зовнішній і внутрішній виміри, а також забезпечення стратегії сталого розвитку. Пріоритет слід віддати не констатації внутрішніх та зовнішніх безпекових умов сьогодення і найближчого майбутнього, а концептуальним підходам, що дозволять нейтралізувати наявні й потенційні виклики і загрози. При цьому треба долати відому інтелектуальну пастку, яку можна сформулювати як "підготовку до минулої війни", і вибудовувати таку систему, що дозволятиме адекватно й оперативно реагувати на "сюрпризи", які готуватиме агресор.
Зовнішній вимір
З огляду на наявний консенсус російської правлячої еліти щодо неприпустимості існування суверенної і незалежної України, яка обрала курс на європейську інтеграцію та набуття членства в ЄС і НАТО, а також готовність протидіяти цьому всіма засобами, включно з військовою агресією, Російська Федерація у короткотерміновій та середньостроковій перспективі є й залишатиметься найбільшою зовнішньою загрозою національній безпеці нашої держави.
Таким чином, загроза самому існуванню Держави Україна з боку Москви стає аксіомою, а питання національної безпеки і оборони найближчими роками належатимуть до фундаментальних принципів виживання та розвитку країни.
Українсько-російська війна гостро поставила питання не лише негайного створення воєнної організації задля відбиття військової агресії на Донбасі, а й її зовнішнього політичного забезпечення.
Формула нинішньої війни, коли потужна російська держава з деформованим суспільством воює проти України зі слабкими державними інституціями і надзвичайно потужним громадянським суспільством, не може забезпечити остаточної перемоги та надійних гарантій безпеки у майбутньому. Більше того, завдання відновлення територіальної цілісності, забезпечення здатності успішно протистояти ймовірній широкомасштабній військовій агресії з боку Росії, а також необхідність досягнення відповідності критеріям членства в Організації Північноатлантичного Договору ставлять перед нами тяжкі завдання, впоратися з якими без посилення інституційних механізмів неможливо.
На жаль, сьогодні ця робота ускладнюється відсутністю адекватної реакції, протидії офіційного Києва концептам обмеженого суверенітету (фінляндизація, федералізація та ін.), що нав'язуються кремлівськими стратегами та тими колами, які воліли б вирішити нинішню кризову ситуацію за рахунок національних інтересів нашої держави.
Глибинні суперечності між цивілізованим світом та путінською Росією, з погляду як цінностей, так і безпекових пріоритетів, дають широкі можливості пошуку modus vivendi та modus operandi з країнами-партнерами, які усвідомлюють усю небезпеку неадекватної поведінки Кремля.
Вочевидь, слід також привернути увагу Білорусі та інших "союзників" Москви, чиє керівництво, мабуть, уже збагнуло, яку загрозу їхній особистій владі та бодай відносній незалежності їхніх країн несе "русский мир"; використати сприятливу ситуацію задля реалізації ідей розбудови Балто-Чорноморської осі, і взагалі шукати нові формати взаємодії без участі Росії. Зокрема, слід відмовитися від такого інструмента як BLACKSEAFOR, адже розбудова в окупованому Криму найпотужнішої військової бази в Європі з ядерним компонентом кардинально змінює безпекову ситуацію не лише в Чорноморському, а й у Середземноморському регіоні та на Близькому Сході.
Вкрай важливий, із погляду національної безпеки, перехід від традиційно властивого українській зовнішній політиці і фінансово витратного підходу "маємо дружити з усіма" - до прагматичної оцінки відносин під кутом спільних цінностей та реальної підтримки України.
Також бачиться як необхідне вже найближчим часом шляхом довірливого діалогу про гарантії безпеки і військову допомогу з країнами-союзниками України, особливо зі США, ґрунтовно осмислити і визначити роль Києва у побудові якісно нової системи міжнародної взаємодії на європейському континенті. Без цього будь-яка стратегія стане лише компіляцією побажань, не поєднаних спільною метою і, відтак, малокорисних.
Внутрішній вимір
Створення системи стратегічного управління, як у секторі безпеки і оборони, так і в інших сферах, - надзвичайно актуальне завдання. Архітектура такої системи мала б поєднувати вже наявні елементи із такими, котрі необхідно створити, зокрема цілісну законодавчу базу з питань стратегічного прогнозування, стратегування, планування; визначення ієрархії правових норм, порядку підготовки стратегічних прогнозів, стратегій, доктрин, здійснення комплексних оглядів і т.д.; реформування та створення відповідних інституцій, що відповідатимуть за процеси у цій сфері; створення системи підготовки та вдосконалення професійного рівня відповідних кадрів; а також запровадження механізмів належного фінансування.
Впровадження стратегічної культури, інкорпорування її в систему державного управління має не менший пріоритет, ніж питання протидії військовій агресії. Показовим у цьому плані є неадекватний складній ситуації, в якій перебуває держава, повільний процес здійснення Комплексного огляду сектору безпеки і оборони, на основі якого мала б вибудовуватися ефективна система управління цим сектором, а відтак і чітка програма реформування відповідних державних органів.
Більше того, у багатьох випадках, на нашу думку, слід віддавати перевагу не реформуванню старих, пострадянських відомств, а створенню нових інституцій на кардинально інших засадах.
Очевидно, що усунення загроз, які стоять перед півднем і сходом України, а також нормалізація військово-політичної ситуації в регіоні залежать, у тому числі, від питання деокупації Криму, наближення якої має стати стратегічним завданням влади і суспільства. Викладені у підготовленій Майданом закордонних справ "Стратегії повернення Криму" ідеї можуть стати основою концептуальних документів державних органів не лише сектора безпеки, а й усього уряду загалом. При цьому особливу увагу слід приділити кримськотатарському питанню, що потребує виняткової політичної мудрості й виваженості, зокрема стосовно прийняття законів про статус корінного народу та створення національної автономії, включно з визначенням юридичного статусу Курултаю і Меджлісу кримськотатарського народу, формування в Україні паралельних структур управління соціально-політичними процесами в Криму тощо.
Ефективний контроль за лінією державного кордону, його облаштування, а ще більше - створення сил та засобів оперативного реагування і дистанційного ураження вздовж усієї довжини кордону з Республікою Білорусь, РФ, а також Придністровської ділянки українсько-молдовського кордону є критично важливим завданням.
У процесі оновлення Воєнної доктрини необхідно визначитися зі створенням реальних і потужних засобів стримування агресора. При цьому, виходячи з дій Москви, спрямованих на остаточне руйнування міжнародно-правових засад безпеки в Європі, а також розгортання новітнього озброєння, що відчутно змінюватиме баланс сил у регіоні, Україна має залишити за собою право виходу з режимів, котрі обмежують можливості забезпечення нашої безпеки та/або безпеки союзників.
Очевидно, настав час переосмислення підходів і розробки стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК), що відповідало б критичним завданням забезпечення національної безпеки і оборони держави.
Комплексний підхід до питань економічної безпеки має передбачити, зокрема, створення механізму моніторингу і регулювання прямих закордонних інвестицій, а також вдосконалення механізмів антимонопольного регулювання з метою недопущення та врегулювання непропорційного домінування окремих країн, юридичних або фізичних осіб у критично важливих галузях економіки та інфраструктури, передусім - в ОПК, енергетиці, банківській сфері, зв'язку тощо.
Необхідно вже тепер передбачити розробку комплексної стратегії реінтеграції частини Донецької і Луганської областей, тимчасово окупованої російськими військами та підконтрольними їм збройними формуваннями, оскільки ці території вочевидь не лише слугуватимуть джерелом нестабільності, а й потребуватимуть постійної уваги з боку Києва, якщо він серйозно налаштований на реальне забезпечення суверенітету в нинішніх кордонах.
Стратегія розвитку
Демонтаж олігархічної моделі, створення нової системи політичних стримувань та противаг, розробка і впровадження цілісних і системних економічних реформ, модернізація державного управління, а також боротьба з корупцією мають виняткове значення для подальшого існування української держави.
Без дійових кроків на цих напрямах навряд чи можна очікувати покращення підприємницького клімату, залучення іноземних інвестицій та розвитку високотехнологічних галузей економіки, які мають сприяти виходу із глибокої економічної кризи й поліпшенню добробуту українців.
В України є позитивна перспектива, адже переважна більшість громадян уже мають спільне бачення майбутнього держави та свого місця в ній.
Очевидно, що нас чекає тяжка боротьба з підступним путінським режимом, який ненавидить і водночас боїться нової, вільної України, вважаючи її реальною загрозою власному пануванню.
Безперечно, ми неодмінно переможемо, якщо діятимемо патріотично, професійно і послідовно. Одним із інструментів нашої перемоги має стати асиметрична протидія Російській Федерації як невід'ємна частина Стратегії національної безпеки України.