Обрання Ангели Меркель федеральним канцлером і призначення 14 березня уряду нарешті завершило майже піврічний марафон формування владної коаліції в Німеччині.
Четвертий строк Ангели Меркель на посаді канцлера збігся з четвертим у повоєнній історії ФРН досвідом правління Великої коаліції: Християнсько-демократичний союз/Християнсько-соціальний союз (ХДС/ХСС) і Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). На долю самої Меркель припало три.
Істотні розбіжності в позиціях партій з більшості ключових питань і стали причиною цього затяжного процесу. Якщо у 2013 р. німецьким так званим народним партіям вдалося сформувати уряд за три місяці, то наступні чотири роки не тільки оголили й загострили безліч наявних протиріч, а й вилилися у вельми непривабливі результати для обох політичних сил на останніх парламентських виборах 24 вересня 2017 року. Спроба зберегти обличчя соціал-демократії і заява тодішнього лідера СДПН Мартіна Шульца про перехід в опозицію лише відтермінували створення коаліції на додаткові три місяці. І однаково партіям знадобилися ще три місяці на попередні зондажні консультації для погодження більшості спірних позицій, а соціал-демократам - два додаткові погоджувальні голосування та зміна партійного керівництва для "зеленого світла" новій великій коаліції.
За результатами другого голосування, які були оприлюднені 4 березня, 66,02% членів СДПН підтримали текст коаліційної угоди, а отже - й формування коаліції з ХДС/ХСС. 177-сторінкову угоду підписали напередодні переобрання А.Меркель 12 березня. А 14 березня Меркель переобрали головою уряду: їй віддали свої голоси 364 депутати Бундестагу (всього визнано дійсними 688 голосів депутатів за загальної чисельності парламенту 709 осіб). Рівень підтримки канцлерки цього разу виявився рекордно низьким: її кандидатура отримала лише на дев'ять голосів більше від необхідних. І це при тому, що до нинішньої правлячої коаліції в німецькому парламенті входять 399 депутатів. Як устигла підрахувати німецька преса, голоси, яких бракувало, дали депутати з власних лав консервативного блоку Меркель. Тож наступні чотири роки пані канцлерці доведеться протистояти не лише соціал-демократам, а й критично налаштованим однопартійцям.
Зміни в новому німецькому уряді за старої-нової коаліції відбулися кардинальні. Лише п'ять з 15 міністрів зберегли свої посади, проте троє з них змінили відомства. На своїх місцях залишилися тільки міністр оборони Урсула фон дер Ляєн (ХДС) і міністр економічного співробітництва та розвитку Герд Мюллер (ХСС). При цьому СДПН не лише зберегла контроль над таким ключовим відомством, як міністерство закордонних справ, а й отримала міністерство фінансів. Остання поступка стала однією з вирішальних для подальшої долі великої коаліції. Найбільшою інтригою майже до останнього моменту залишалося питання очільника зовнішньополітичного відомства, за яке розгорнулася неабияка боротьба між колишнім і нинішнім головами соціал-демократів - Зігмаром Габріелем і Мартіном Шульцом. Однак роздуті амбіції обох політиків відчутно загострили політичні пристрасті й у результаті коштували керівних посад обом. А міністерство закордонних справ відтепер очолить колишній міністр юстиції Гайко Маас.
Свій юридичний досвід він планує втілити в життя на новій посаді, адже орієнтація на принципи правової держави нині як ніколи важлива, особливо на тлі авторитарних держав. Тут Маас має істотно відмінні зовнішньополітичні акценти, ніж його попередники Габріель і Штайнмаєр, зокрема й щодо Росії. За його словами, Німеччина не має наміру миритися з анексією Криму і продовженням агресії проти України з боку Москви. Також серед ключових пріоритетів - збільшення ролі Німеччини в міжнародній політиці, насамперед у європейському контексті в тісній співпраці з Францією. Показово, що відразу після першого урядового засідання, яке відбулося в день призначення уряду, міністр відбув до Парижа. За ним у п'ятницю вирушила й Меркель.
Посада міністра фінансів і віце-канцлера дісталася тепер уже колишньому меру міста й одночасно федеральної землі Гамбург Олафу Шольцу. Маючи солідний і переважно успішний досвід управління другим за розміром у Німеччині та одним з найбільших портових міст Європи, новий міністр заслужив високу повагу не лише однопартійців, а й самої канцлерки. Серед його досягнень на федеральному рівні як міністра праці (2007-2009) - збереження майже 1,7 млн робочих місць у ФРН під час світової фінансової кризи за допомогою запровадження спеціального регулювання неповного робочого дня. Ще в 2016 р. в Німеччині циркулювали чутки, що Шольц може претендувати на канцлерське крісло. Сам есдек одразу заперечив таку можливість, але тепер перед ним відкриваються такі перспективи. Водночас рейтинг партії у Гамбурзі за Шольца сягає лише 28%, а на політичні перспективи все ще кидають тінь фатальні прорахунки із забезпеченням безпеки під час минулорічного саміту Великої двадцятки в Гамбурзі.
Не стало сюрпризом й призначення міністром внутрішніх справ тепер уже колишнього голови ХСС Хорста Зеехофера. Після відчутних втрат на парламентських виборах у вересні минулого року (у Баварії - 38,5% проти 49,3% у 2013 р.), що може дорого коштувати партії на цьогорічних земельних виборах у Баварії - аж до втрати абсолютної більшості в своїй історичній вотчині, очільник партії потрапив під масивну критику. Баварське Молодіжне об'єднання ХСС іще восени виступило із закликом до 68-річного політика скласти повноваження голови партії. Міністерське крісло стало компромісом.
Як свій перший офіційний акт Зеехофер планує розробити Генеральний план прискорення процедур надання притулку біженцям та більш послідовної політики депортації. Зокрема, питання імміграції гостро постало під час погодження передвиборних позицій із ХДС/ХСС: лідер ХСС наполягав на встановленні верхньої межі для приймання біженців, тоді як Меркель була категорично проти. Втім, результати виборів змусили її змінити свою позицію. Як наслідок - у жовтні фракція погодила верхню межу для приймання біженців на рівні 200 000 на рік - разом із тими, хто в'їжджатиме для возз'єднання сімей.
Однак планам баварця, здається, не довіряє опозиція: керівництво "Зелених", Вільної демократичної партії (ВДП) та Альтернативи для Німеччини (АдН) має чималі сумніви у втіленні задуманого. Голова "Зелених" Анналєна Баєрбок відреагувала досить емоційно: "Пан Зеехофер має намір і надалі вдавати баварського Румпельштільцхена чи стати міністром для всіх людей у країні, як передбачає його посада?". На її переконання, країна для більшої безпеки потребує не влучних висловів, а ліпшого оснащення поліції, ефективнішої координації діяльності безпекових служб і належного обладнання судів.
Новий німецький уряд мав стати унікальним для країни, оскільки планувався повний гендерний паритет. Однак якщо ХДС і СДПН (від кожної по шість міністрів) дотрималися рівного представлення жінок і чоловіків, то ХСС, навіть після неодноразових застережень Меркель, віддала всі три свої міністерські посади чоловікам. Разом із канцлеркою в уряді тепер поруч із дев'ятьма чоловіками працюватимуть сім жінок.
Перезавантаження великої коаліції спричинило значні рокіровки в партійному керівництві СДПН. "Дефект ефекту Шульца" призвів до найгірших за повоєнні часи результатів виборів для соціал-демократів. Спроба партії перейти в опозицію ще до офіційного оприлюднення результатів виборів таки сприяла створенню вигідної основи для торгів під час перезавантаження великої коаліції. Політичні вагання Шульца в разі можливих перевиборів з великою вірогідністю призвели б до нищівних втрат СДПН. А лише незначна перевага (56% "за") під час першого партійного голосування за долю подальшого тандема з консерваторами не залишила голові партії іншого, ніж скласти повноваження, вибору. З квітня партійне керівництво перебере на себе нинішня лідерка фракції Андреа Налес. І стане таким чином першою жінкою на чолі партії за більш ніж 150-річну історію СДПН. Активність Налес і нового міністра фінансів та віце-канцлера Шольца в агітації напередодні другого голосування дали відчутні результати у вигляді двох третин голосів на підтримку нової коаліційної угоди.
Що ж до Шульца й Габріеля, то їм довелося відійти в політичну тінь, хоча обидва й залишаються членами парламенту. Шульц посунув Габріеля на посаді партійного голови рік тому, а в новому уряді мав відібрати й крісло міністра закордонних справ. Та обидва не витримали тривалого навантаження й устигли обмінятися образами. І партія не пробачила їм порушення політичної культури.
Більша частина СДПН не приховувала свого задоволення від досягнутих домовленостей. Водночас на перших етапах вирішили спірних питань не зачіпати.
Акценти нового уряду змістилися кардинально. Якщо в попередній угоді від 2013 р. основну увагу присвятили внутрішній політиці, то в нинішній ключовим напрямком порядку денного має стати Європа, зокрема посилення участі держави у реформуванні ЄС і перезапуск "мотору європейської інтеграції" - тандема Німеччини й Франції. У коаліційній угоді сторони навіть зафіксували готовність збільшити свій внесок до загального бюджету ЄС. Уряд ФРН має намір узяти курс на реформування бюджету ЄС задля більшої оперативності реагування на фінансові ризики, а також удосконалити Європейський стабілізаційний механізм, перетворивши його на Європейський валютний фонд. Це засвідчує, що німецька зовнішня політика бере орієнтир на формування до 2025 р. Сполучених Штатів Європи та активну участь у реалізації амбітних планів президента Франції Е.Макрона щодо реформування ЄС. І перші ж закордонні візити міністра закордонних справ і канцлерки до Парижа є яскравим доказом цього.
А от доля відносин Німеччини зі США видається досить похмурою. Після обрання Дональда Трампа президентом традиційний партнер здійснив настільки кардинальний політичний розворот, що відносини між сторонами переросли у справжню системну кризу. Минулорічні заяви Трампа про вихід з Паризької кліматичної угоди і з ядерної угоди з Іраном (де європейські компанії встигли укласти багатомільярдні контракти) ставлять майбутнє відносин під неабияку загрозу.
Під час прощання та передачі повноважень новому міністрові закордонних справ Німеччини З.Габріель наголосив, що перші місяці президентства Трампа були найпростішими, але тепер американський президент може запустити процес кардинальних змін на повну. А рішення про запровадження з боку США мита на сталь та алюміній з ЄС можуть спричинити справжню торговельну війну.
Не сприяє розв'язанню проблеми й вимога президента США до партнерів по НАТО стосовно досягнення ключової цілі НАТО - 2-відсоткового рівня (від ВВП) витрат на оборону. З цього питання новому уряду Німеччини дійти згоди не вдалося. Незважаючи на постійне зростання оборонного бюджету, у 2017 р. цей показник у Німеччині становив 1,22% (37 млрд євро). За приблизними оцінками, з урахуванням економічного зростання, для досягнення 2-відсоткової мети до 2024 року показник оборонних витрат у Німеччині має сягнути понад 75 млрд євро, тобто зрости вдвічі. Навіть для такої економічної потуги, як ФРН, це видається малореалістичним. У той час як голова фракції ХДС Фолькер Каудер наполягає на дотриманні зобов'язань перед альянсом, його соціал-демократична візаві Андреа Налес заявила: "Цього не станеться, я вважаю". Тому в коаліційній угоді сторони оминули пряме визначення даної мети, сховавши її за розмитим формулюванням "дотримання цільових орієнтирів домовленостей з НАТО".
У відносинах Німеччини з Росією пріоритети давно розставлені і підтверджені новим міністром закордонних справ. А от формулювання коаліційної угоди і в цьому разі далеке від чітких: "За умови імплементації Мінських домовленостей ми готові до зняття санкцій і розпочнемо діалог з нашими європейськими партнерами". Що вочевидь надає широкий простір для тлумачень.
Тому навіть якщо Україну вперше згадали в коаліційній угоді аж вісім разів, плекати надії на кардинальні зміни у бік поліпшення нашого становища не доводиться. Так, вирішення конфлікту в центрі Європи є для Німеччини принципово важливим завданням, зокрема й у рамках Нормандського формату. Німеччина є ключовим донором фінансової та технічної допомоги Україні в рамках всеосяжного Плану дій щодо України. Окрім цього, ФРН залишається першорядним донором гуманітарної допомоги Україні, а в коаліційній угоді навіть зафіксовано готовність до участі країни у відбудові Донбасу - однак за умови "істотного прогресу у виконанні Мінських домовленостей".
Не випадково одразу після нового року відбувся незапланований візит міністра закордонних справ ФРН Габріеля до України. І очевидно, що відбувся він з метою зондування ґрунту для подальших владних торгів. Хоч і не на офіційному рівні, але саме Габріель неодноразово виступав за зняття санкцій з Росії. Під час свого візиту міністр заявив, що виступає за розміщення збройної миротворчої місії на всій території Донбасу (що суперечить позиції Росії). Наслідки заяви не забарилися: спірний енергетичний проект будівництва нафтопроводу в обхід України "Північний потік-2", проти якого виступали деякі європейські країни, триває. Остання перешкода для реалізації цього проекту зникла 5 березня з рішенням Суду ЄС про незастосування Третього енергетичного пакета до проекту.
Втім, хочеться сподіватися, що це буде остання серйозна поступка Німеччини перед Москвою на шляху боротьби зі збройною агресією Росії проти України.