UA / RU
Підтримати ZN.ua

Стабільність білоруського президента похитнулася

Олександр Лукашенко не має наміру "віддавати владу". Але втримувати її главі білоруської держави стає дедалі важче.

Автор: Андрій Паливода

Олександр Лукашенко за 26 років свого безперервного правління зіштовхувався з найрізноманітнішими викликами та загрозами своїй владі. Однак нинішня загроза видається однією з найсерйозніших. Чергові перевибори на посаду глави держави (вже шості за ліком несподівано пішли не за планом.

Москва постоїть осторонь і подивиться

Щоб зрозуміти, в якій ситуації Лукашенко пішов на перевибори, треба передусім подивитися на його відносини з Кремлем. Вони останнім часом дуже напружені.

На початку нинішнього року Олександр Григорович серйозно посварився з Росією. У принципі, начеб нічого незвичайного: цикл "посварився - помирився" він проходить постійно, але тут виявилося щось серйозніше. Лукашенко відмовився від "тіснішої інтеграції братніх країн", яка означала остаточну втрату Білоруссю суверенітету і входження її до складу РФ.

Пікантності додавало те, що в 1996–1999 роках Олександр Григорович сам активно просував злиття двох країн: дуже хотів замінити своєю персоною на кремлівському престолі Бориса Єльцина. Але не вийшло - довелося задовольнятися відкритим для білоруської продукції російським ринком та щорічною субсидією в розмірі приблизно 10 млрд дол. у вигляді поставки дешевих нафти й газу.

Розплачувалася Білорусь розмовами про "слов'янське братство", військово-політичним союзом із РФ і безперервною боротьбою з "НАТО, американським імперіалізмом та світовим закуліссям". Зате, перебуваючи, фактично, на російському утриманні, можна було не проводити економічних реформ, чим Олександр Лукашенко і скористався сповна, зберігши 85% промисловості у держвласності. Тепер це - ті самі 85% економіки Білорусі, які збиткові.

1999 року РФ і РБ підписали договір про "Союзну державу", який передбачав поступову інтеграцію двох країн до повного їх злиття. Втім, виконання договору сам Лукашенко благополучно загальмував ще 2007-го. І це не заважало йому продовжувати отримувати економічну допомогу від РФ.

Перелом стався влітку 2018-го, коли Росія несподівано нагадала про підписаний 1999-го договір і поставила офіційний Мінськ перед фактом: якщо договір про Союзну державу не буде виконаний дуже швидкими темпами, то Білорусь втратить і російський ринок, і безмитні російські енергоносії. Але розлучатися з суверенітетом Лукашенко теж не хотів: для нього це означало втратити владу.

Розпочалися численні й тривалі переговори, торг, скандали, гра на нервах. Але позиція Москви вперше за довгі роки стала нагадувати крижану стіну: жодних компромісів, продовження економічної допомоги тільки в обмін на фактичне входження Білорусі до складу Росії. З цим і прийшли до початку 2020 року, коли стало не до того: спершу конституційна перебудова в РФ, потім пандемія COVID-19, потім нафтова криза…

Все це дуже підкосило білоруську економіку, але ресурсів на проведення чергових виборів президента, перш ніж справи підуть зовсім кепсько, вистачало. Були побоювання, що в Кремлі вже так утомилися від Лукашенка, що готові вкласти гроші й сили в розкручування свого ставленика. Однак і цього не сталося: зважаючи на все, Москва просто вичікує. Російське керівництво вперше не підтримує Лукашенка публічно, але й не ставить ні на кого з його суперників.

Відповідно, білоруський президент уперше опинився в ситуації, коли перед виборами йому нічим похвалитися перед виборцями і немає грошей, щоб підвищити доходи населення. А тут іще, звідки не чекали, намалювалися дуже серйозні суперники.

Кандидати від істеблішменту

Усього ЦВК Білорусі поки що зареєструвала 15 ініціативних груп кандидатів: тепер для реєстрації кожен повинен зібрати по 100 тисяч підписів. Один кандидат (Олег Гайдукевич) сам знявся з президентських перегонів, інші збирають підписи, дехто вже заявив, що потрібні підписи зібрано, і їх тепер перевіряють.

Справжнім народним лідером на цих виборах став харизматичний відеоблогер Сергій Тіхановський. Найбільш дивно, що він зміг сколихнути зазвичай інертну білоруську глибинку, тоді як професійні політики переважно орієнтуються на Мінськ. Тіхановський же до свого арешту їздив по областях, збираючи тисячі ще вчора аполітичних жителів регіонів на акції за відставку Лукашенка. Коли його із формальної причини не пустили на президентські перегони, він став довіреною особою дружини, яка подала документи наступного ж дня. І виявився першим за довгий час білоруським політиком, проти арешту якого люди вийшли протестувати не тільки в Мінську, а й у різних куточках країни.

Крім Сергія Тіхановського, вирізняються два дуже несподіваних представники істеблішменту: банкір Віктор Бабарико й держуправлінець Валерій Цепкало. Цепкало працював послом у США й заступником глави МЗС, а потім створив і багато років керував Парком високих технологій - білоруською Кремнієвою долиною. Бабарико - банкір-меценат, який останні 20 років очолював Белгазпромбанк - один із найбільших у країні. Нині всі опитування показують, що лідирує в "попередніх перегонах" саме Бабарико, який сформував ініціативну групу з дев'яти тисяч людей (більше тільки в Лукашенка - 11 тисяч) і вже заявив, що зібрав понад 230 тисяч підписів для реєстрації кандидатом у президенти.

Ситуація для Лукашенка складається дуже некомфортно. На всіх попередніх перевиборах він зіштовхувався виключно з кандидатами від нечисленної в Білорусі національно орієнтованої опозиції, які не мали ані підтримки серед народу, ані грошей (крім західних грантів), і взагалі були мало кому відомі. І то доводилося так сильно фальсифікувати результати, що інколи (наприклад, 2010 року) це призводило до масових протестів і громадянської непокори.

"Тепер же йому протистоять суперники з його власної номенклатури, з грішми, які не заперечують співробітництва з Росією і не вимагають безумовного "розвороту на Захід", але головне - вони не чужі тій системі влади, яку створив сам Лукашенко. Ба більше, кожен із них однаково готовий до діалогу і з Заходом, і з РФ, тобто позбавляють Лукашенка монополії на добрі відносини з сусідами. До того ж Бабарико багатьма сприймається як кандидат від "Газпрому" і людина, реально здатна відновити економіку країни. Він може стати центром тяжіння для номенклатури і "червоних директорів" державних заводів, тоді як Тіхановський (чи його дружина - байдуже) точно так само може стати центром консолідації всього протестного електорату. Таких серйозних суперників у Лукашенка ще не було", - сказала в коментарі для DT.UA білоруська політологиня Світлана Гречуліна.

Зміна уряду і посилення репресій

Лукашенко неодноразово заявляв, що не збирається "злякатися" і "віддати владу". Днями на одній із нарад він публічно заявив: "Забули, як колишній президент Карімов в Андижані придушив путч, розстрілявши тисячі людей? Усі засуджували його, а коли помер - навколішки стояли, ридали-плакали".

Однак якщо ознаки "хвилювання умів" серед білоруських силовиків поки що непомітні, то рядові чиновники відверто бояться. Державні сайти, пабліки громадських організацій і молодіжних рухів, журналісти державних ЗМІ й чиновники почали масово відключати можливість коментувати на своїх сторінках, а то й узагалі видаляти акаунти з соцмереж.

Тим часом сам Лукашенко вживає нових заходів. 3 липня він відправив у відставку уряд. Уперше перед виборами, а не після них. Нову Раду міністрів було призначено вже наступного дня. І так само вперше її очолив не чиновник і не економіст, а силовик. Роман Головченко - виходець із військово-промислового комплексу, працював у Раді безпеки, Генпрокуратурі та президентській адміністрації.

Загалом, силовиків у білоруській владі стає дедалі більше. Держконтроль очолив генерал-майор Іван Тертель, раніше - заступник голови КДБ. Ще наприкінці 2019-го на чолі президентської адміністрації опинився інший заступник голови КДБ - Ігор Сергієнко.

Призначення охоронців на ключові позиції в уряді й держконтролі свідчить про перехід на ручне управління держсектором та мобілізаційне адміністрування економіки в найближчі місяці. У пріоритеті в Лукашенка - підтримувати рівень зайнятості на державних підприємствах в умовах загрози серйозного падіння економіки внаслідок COVID-19.

Перерозподіл дедалі менших ресурсів і їх концентрація в держсекторах, які найбільше постраждали, може викликати невдоволення управлінців інших галузей. Очевидно, силовики на посадах глав уряду і держконтролю мають обмежити очікування управлінців, а також дисциплінувати вертикаль.

9 червня Олександр Лукашенко провів нараду з силовим блоком керівництва країни. Говорили про виборчу кампанію і вибори президента.

"Усього три тижні як стартувала ця виборча кампанія, але вже сьогодні ми бачимо, що далеко не всі кандидати мають намір пройти цей шлях цивілізовано. Скрізь порушення законодавства, ба більше, етичних норм, образи, випади у бік влади. Є й такі, хто вважає, що для досягнення мети всі засоби годяться. Те, що в боротьбі за симпатії населення вони використовують виключно популістські гасла й нічим не підкріплені обіцянки, - це хай розбираються самі люди. Вони проаналізують, зроблять відповідні висновки. Народ розбереться", - зазначив Лукашенко.

А далі глава Білорусі прямо дав зрозуміти: він готовий використати силові методи, щоб не допустити обрання найактивніших своїх опонентів. І підтвердив: відмовлятися від своєї влади не має наміру, а нинішні вибори для нього - не більше ніж звична вже формальність.

Власне, в Білорусі нині мало хто сумнівається, що Лукашенко "переобереться" на черговий президентський термін. Питання в тому, чи досидить він у своєму кріслі до його закінчення.

Всі статті автора тут.