Війська США без зайвих формальностей вийшли з найбільшої в Афганістані авіабази в місті Баграм. Вони залишили афганським урядовим силам казарми, автомобілі та локації гри Pokémon Go. 30 років тому Баграм був найбільшою авіабазою СРСР і був майже так само покинутий. Вихід США з цієї авіабази фактично означає припинення американської військової присутності в Афганістані. Ще певний час у країні залишаться до тисячі американських військовослужбовців, які мають захищати посольство США й аеропорт у Кабулі.
Згідно з обіцянкою президента США Джозефа Байдена, виведення американських військ повністю завершиться до 11 вересня, 20-х роковин атаки «Аль-Каїди» на США. За роки, які минули відтоді, американська, а потім і міжнародна місії в Афганістані пройшли різні етапи. 2011-го розгортанню американських військ сприяла Росія, розраховуючи на особливі відносини зі США та сподіваючись, що вони там зав'язнуть і не протидіятимуть Кремлю в інших його планах. Метою Вашингтона був розгром «Аль-Каїди».
Пізніше вже ґрунтовній міжнародній місії довелося взяти на себе відповідальність за стабілізацію та трансформацію Афганістану в сучасну країну, яка б не несла міжнародних загроз. Це потребувало дедалі більше військ: у 2012-му чисельність персоналу міжнародної місії ISAF під командуванням НАТО становила до 130 тисяч осіб, із яких більше половини — американці.
Після знищення лідера «Аль-Каїди» Усами бен Ладена 2011 року у США стали розробляти плани згортання міжнародної місії. Її чисельність у часи президентства Барака Обами зменшилася приблизно до 12 тисяч, десять тисяч із них були американці. Основне виведення більшої частини військ здійснювалося через Пакистан, який, з одного боку, є головним союзником США поза НАТО, а з іншого — впливає на «Талібан», що завжди протистояв урядовим силам Афганістану.
Північний маршрут пролягав через країни Центральної Азії, Азербайджан, Грузію, мультимодальний транспортний хаб у Румунії. Росія не перешкоджала функціонуванню північного маршруту, але скористалася ситуацією для остаточного витіснення американських військових баз із Центральної Азії.
Останніми роками у значно урізаному форматі місія в Афганістані забезпечувала операції афганських урядових сил проти екстремістських груп Талібану авіацією та дронами. Уряд Афганістану зажадав компенсувати країні послаблення міжнародної підтримки статусом основного союзника США поза НАТО. І цей статус було надано.
Адміністрація Обами шукала для Афганістану місце в новій регіональній архітектурі. Була спроба підключити Афганістан до формату США—Центральна Азія. Було сприяння амбіційним проєктам транспортування електрики та газу з Центральної Азії через Афганістан і Пакистан до Індії (CASA-2000 і TAPI). Але варіанта завершення військової операції не було. Плани перетворення Афганістану на самодостатню сучасну країну залишалися добрими намірами.
Нарешті у вересні минулого року адміністрація Дональда Трампа розпочала конфіденційні консультації в Катарі з представниками «Талібану» про умови повного виведення американських військ, а також між «Талібаном» і урядом Афганістану — про майбутнє країни без іноземної військової присутності. Переговори вдалися. Домовилися про повне виведення військ США до першого травня нинішнього року. Та це не було остаточною й зобов'язуючою угодою.
У США побоювалися, що після виведення військ в Афганістані виникне новий хаос, у якому відродяться «Аль-Каїда» та інші схожі терористичні організації. «Талібан» дав обіцянку, що такого не станеться. Але гарантій не було. Тим більше Росія розпочала власні переговори з «Талібаном», метою яких, як підозрювали у Вашингтоні, було не врегулювання ситуації, а створення проблем для США. Зокрема рік тому випливла інформація, що Росія платила талібам за вбивство американських військовослужбовців в Афганістані.
Нова адміністрація США на чолі з Байденом вирішила не змінювати планів остаточного виведення військ, ініційованих Трампом. Три місяці тому президент США заявив, що виведення завершать до 11 вересня, попри всі ризики. Незгодні з цим рішенням у США залишилися. Але й вони тепер розуміють: рішення Байдена остаточне. Американському президентові було важко втішити свого афганського колегу під час його візиту до Вашингтона наприкінці червня, можливо в останній спробі вплинути на прийняте рішення та отримати гарантії. США пообіцяли посилити економічну допомогу. Але чинному афганському уряду доведеться протистояти «Талібану» самотужки.
Після заяви Байдена про виведення американських військ сили «Талібану» брали під свій контроль район за районом, і на цей час вони вже контролюють більше половини території Афганістану. «Талібан» переважно представляє інтереси пуштунського населення країни. Але на півночі Афганістану проживають узбеки, таджики й туркмени. Їм «Талібан» якщо й не ворожий, то несе іншу версію ісламу. До Таджикистану вже втікають урядові військовослужбовці, шоковані стрімким виведенням американських військ. Якщо влада в Кабулі впаде під тиском талібів (а це, схоже, лише питання часу), турбулентність загрожує поширитися на Центральну Азію.
Кремль, швидше, турбує загроза поширення нестабільності з Афганістану, ніж тішить невдача 20-літньої місії США. Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан і Казахстан — члени ОДКБ. У Таджикистані й Киргизстані в Росії розгорнуті загальновійськові й авіаційні бази, підрозділи прикордонних військ. Крім того, в Таджикистані розміщений важливий об'єкт повітряно-космічних військ Росії — станція космічного спостереження «Окно». Над нею, на першому обертанні навколо Землі, після запуску проходить більшість американських супутників.
У сусідньому Киргизстані розміщені вузол далекого зв'язку військово-морського флоту РФ і полігон випробувань глибоководних торпед. Далі на північ у Казахстані містяться полігони, по яких відпрацьовується нове оснащення балістичних ракет у складі ядерних сил РФ. Росія просто муситиме реагувати на нестабільність в Афганістані.
Не може залишатися осторонь і Китай.
Уйгурську область (із її ісламським населенням) з Афганістаном з'єднує вузький коридор, який, імовірно, вже перебуває під контролем «Талібану». Уйгурське питання залишається болючим для Китаю. Ситуація може загостритися, якщо на його ісламське населення пошириться афганська нестабільність. Крім того, з Туркменістану в Китай через Таджикистан і Казахстан проходять три гілки газопроводу, які щорічно прокачують 40 млрд куб.м газу. У планах збільшення прокачування до 65 млрд куб.м на рік. У Китаї розглядають можливість створення інфраструктури для одного з маршрутів «шовкового шляху», який проходить через Афганістан.
Китай, усвідомлюючи ризики, вже розпочав через посередників консультації з «Талібаном». Порівняно з Росією, в Китаю більше сил і мотивації, щоб перебрати від США відповідальність за Афганістан. Але навряд чи він ризикуватиме раніше, ніж зважить усі ризики й оцінить усі можливості. Тим більше що Китаю зручно діяти через Пакистан, з яким у нього тісне партнерство і який підтримує «Талібан». По-своєму ефективна політика Пакистану в Афганістані (якщо говорити про зміцнення впливу) може бути оплачена Китаєм для надання потрібної динаміки.
США зазнали невдачі там, де раніше її зазнали імперія Александра Македонського, імперія Чингісхана, імперія моголів, радянська імперія. Докоряти американців важко. Однак адміністрація Джозефа Байдена не може просто вивести війська, не створивши позитивної перспективи для регіону.
Глобальний вплив США побудований на тому, що американська політика назагал сприяє стабільності та процвітанню. США не можуть ставити за мету заподіяння навмисної шкоди, як це характерно для Росії, навіть коли йдеться про саму Росію, а тим більше про Китай, що хоч і оголошений суперником, але залишається найбільшим торговим партнером. Якщо десяток країн регіону, включно з Росією й Китаєм, одночасно постраждають від виведення американських військ, це негативно позначиться на глобальних позиціях США.
Ризикує й команда Джозефа Байдена. Якщо невдача в Афганістані обернеться провалом, тим більше відродженням глобальних терористичних мереж, президентові США не уникнути нових атак політичних суперників усередині країни. Їхній скепсис може перерости в обурення, що, безперечно, позначиться на результатах найближчих виборів.
Ситуація в Афганістані — не той випадок, коли США можуть про нього просто забути. Переплетіння важливих інтересів різних країн навколо Афганістану таке складне, що неминучим бачиться пошук компромісів навіть між геополітичними противниками. США розпочали консультації з Росією щодо ситуації в Афганістані. Не виключені такі консультації і з Китаєм.
Найближчим часом увага США буде більше прикута до Афганістану, ніж до України. Створення такого собі афганського формату нині турбує США сильніше, ніж реформування «Нормандського формату» і Мінського процесу. Це доведеться враховувати як факт. Не випадково, в тому числі, й через афганське питання американська сторона воліла б відтермінувати візит Володимира Зеленського до Сполучених Штатів на після 2 серпня.
Однак через ситуацію навколо Афганістану Росія теж послабить свою агресивну увагу до України. У цьому можна знайти позитив. Іншим обнадійливим чинником є сама складність афганського питання. Ні США, ні Росія не зможуть легко вплести у свої переговори щодо Афганістану «розміни» з інших проблем. Такого не відбувалося ні у зв'язку з Сирією, ні у зв'язку з Палестиною, ні у зв'язку з Арктикою. Навряд чи це станеться й тепер.