UA / RU
Підтримати ZN.ua

СПОДІВАННЯ ГРУЗІЇ

Грузинські парламентські вибори виправдали очікування й несподіванок не принесли. Як і два місяці тому, приголомшливу перемогу на них здобули прибічники чинного президента...

Автор: Михайло Соколовський

Грузинські парламентські вибори виправдали очікування й несподіванок не принесли. Як і два місяці тому, приголомшливу перемогу на них здобули прибічники чинного президента. За попередніми результатами, партія «Національний рух» одержала 67,2% голосів виборців. Тривалий час здавалося, що президентська партія взагалі буде єдиною, яка зможе подолати семивідсотковий бар’єр. Пізніше стало відомо: у парламент пощастило прорватися партії «Промисловці — нові праві», проте вони набрали лише 7,6% голосів. У останній момент втратила надію пройти в парламент партія Аслана Абашидзе «Відродження».

Із аджарськими підрахунками взагалі постійно коїться щось незрозуміле. Президент був переконаний, що його «Національний рух» переміг і в автономії. Проте в Батумі запевняли: за попередніми результатами, попереду все-таки йде партія Абашидзе. Потім з’явилася взагалі цікава цифра — «Відродження» нібито в загальному заліку отримало 6, 96% голосів і не добрало лише 0,04% для того, аби бути представленим у парламенті. І ось «лічильники» нарешті дали остаточну цифру — із результатом 6,2% аджарці залишилися за стінами законодавчого органу країни. Отож у парламенті пануватимуть прибічники Саакашвілі. А фракції «промисловців» належить відігравати, по суті, роль декоративної опозиції.

Отже, Грузія знову проголосувала за свого молодого президента, і цього разу підтримала його партію. Ще напередодні виборів грузинські політологи висловлювали думку, що народ не вийшов з ейфорії «революції троянд» і підтримка «Національного рух» майже повна. Головна проблема цих виборів полягала в аджарському голосуванні. Але начебто волевиявлення аджарців пройшло у спокійній обстановці, якщо не зважати на те, що в деяких гірських районах автономії з виборчих дільниць виганяли виборців із Тбілісі.

Результати виборів, звісно, легко пояснити — молодому президентові потрібен однопартійний парламент, і він вибудовує свою вертикаль влади. Коли 36-річний Михаїл Саакашвілі, високоосвічений і впевнений у собі юрист, який здобув освіту в Америці, перебував в опозиції, він зажив репутації лідера, здатного вести за собою народні маси. Чимало людей кажуть: він — саме той, хто потрібен Грузії, щоб пробудити до життя цю розбиту країну.

І дії грузинської влади сьогодні цілком піддаються поясненню. Корумпованим ватажкам мафії, які контролюють значну частину грузинської економіки, треба негайно продемонструвати, хто в країні господар; уряд має зібратися на силах і почати функціонувати, збирати податки, виплачувати заробітну плату й пенсії, забезпечити зростання іноземних інвестицій.

Міжнародні аналітики підкреслюють: у Саакашвілі та його прибічників є шестимісячний період для дій до того моменту, коли маятник перемін сповільниться і Грузія втратить увагу іноземних донорів — як урядових структур, так і приватних організацій, передусім заснованого Джорджем Соросом Інституту відкритого суспільства.

«Ми повинні діяти швидко й рішуче, аби скористатися перевагами політичної підтримки», — заявив Михайло Саакашвілі місяць тому під час свого візиту до Вашингтона, де зустрічався з президентом Бушем і одержав від нього запевнення у підтримці.

Сполучені Штати багато вкладають у Грузію через її стратегічне положення на південному кордоні Росії, а також тому, що її територією прокладається великий нафтопровід, який має бути зданий в експлуатацію наступного року.

Проте результати грузинських парламентських і президентських виборів викликають у багатьох спостерігачів серйозну тривогу й певні асоціації з тим, що майже такі самі результати мав у республіці за часів СРСР Едуард Шеварднадзе, коли балотувався у Верховну раду Союзу чи у Верховну раду Грузії.

Виходить, грузинський парламент фактично буде однопартійний. Грузія (свідомо чи несвідомо) багато в чому копіює Росію, грузини самі кажуть, що навіть їхні телевізійні програми — кальки з російських. Ясна річ, і в політиці багато кальок. Адже однопартійний парламент — це, швидше, російська специфіка, а не грузинська. Та ось перед нами результат, якому позаздрила б і «Єдина Росія», а практично кожна західна країна вважала б просто непристойним. Що це — прокол команди Саакашвілі, яка недооцінила народну любов до себе, чи саме на такий результат розраховував президент? Хай там як, а про демократичний імідж країни грузинам, схоже, доведеться на певний час забути. 95% на президентських виборах, 66% — на парламентських: таким підсумкам позаздрив би не лише будь-який ліберальний лідер, а й дехто з тоталітарних правителів.

І ось серед зарубіжних журналістів, зокрема й західних, дедалі більше починає переважати тривожна думка про появу в Грузії нового авторитарного режиму. Разюча масова підтримка чинного президента вже дала привід окремим мас-медіа назвати його Грузинбаші, за аналогією до авторитарного правителя Туркменії Сапармурада Ніязова.

Парламентські вибори стали черговим свідченням того, як демократично обраний президент Грузії через два місяці після вступу на посаду продовжує рватися вперед із тією ж енергією, яка усунула його попередника, Едуарда Шеварднадзе, під час народного повстання у листопаді минулого року.

Прибічники Саакашвілі у Сполучених Штатах і в Європі, які виділяють великі гроші на фінансування його уряду й зацікавлені в його успіху, молять Бога, аби він не заходив надто далеко. Правозахисні групи вже почали застерігати проти тенденції до одноосібного правління, а російські засоби масової інформації взагалі не стримуються, подаючи грузинського президента в образі такого собі міні-Сталіна.

Проте дедалі більше критиків починають заявляти, що новий грузинський президент користується своєю популярністю для нехтування законами, порушення прав людини й заглушування голосів опозиції, і Грузія може знову опинитися в руках автократичного лідера. Малоймовірно, що новий парламент Грузії зуміє приборкати його владу. Підірвані й деморалізовані опозиційні партії можуть узагалі виявитися усунутими від законотворчого процесу.

Місяць тому близький соратник президента Коба Давіташвілі пішов із посади лідера правлячої партії на знак протесту проти зосередження влади в руках президента й тиску на ЗМІ.

Конституційна поправка, яку вдалося проштовхнути через слухняний склад парламенту попереднього скликання майже без публічних дебатів, створила в Грузії надцентралізовану систему влади, аналогічну тій, що сьогодні існує в Росії, де глава виконавчої влади панує над усіма її гілками.

І все ж Михаїл Саакашвілі залишається поки що національним героєм. Однак усі ми пам’ятаємо, скільки було ентузіазму, коли на президентських виборах у Грузії переміг Звіад Гамсахурдіа. Тоді казали, що до влади прийшов колишній дисидент і демократ. А минуло лише кілька років, і правління Гамсахурдіа закінчилося кривавою громадянською війною та «імпортом» із Москви Едуарда Шеварднадзе.

Сьогодні з ім’ям Михаїла Саакашвілі у Грузії пов’язують надто багато. Грузини вже стільки років живуть життям, яке більше скидається на перманентне конання. І молодий президент Грузії, а також його партія в парламенті уособлюють для більшості грузинів матеріалізацію їхніх сподівань на краще. Саакашвілі — це президент і парламент відчайдушної, глибинної надії. І якщо, не дай Боже, нова влада вкотре не виправдає сподівань народу, хвиля рине назад, і вже тоді Грузія може надовго впірнути у безодню безвиході.