Червнева злива під час першого візиту Генерального секретаря ООН Кофі Аннана в Київ змусила добряче попрацювати протокольну службу адміністрації Президента України. Початок церемоніальної зустрічі високого гостя довелося змінити. Леонід Кучма зустрічав Генсека не у дворі Маріїнського палацу, як завжди, а в його вузькому коридорі, де з примкнутими багнетами завмер почесний караул.
Візит проходив за розрядом офіційного, хоча за розмахом його цілком можна було б назвати державним, якби створена майже шість десятиліть тому з участю УРСР Організація Об’єднаних Націй була державою, а не співтовариством 190 країн. Настільки пишними почестями офіційний Київ не вдостоював останнім часом жодного державного діяча Заходу та Сходу. Прийоми, зустрічі, промови.... На телевізійних екранах вони миготіли як новина номер один, відтіснивши на кілька днів на другий план, здавалося б, майже нескінченне продовження спікеріади з поділом комітетських та інших портфелів у Верховній Раді, і навіть чемпіонат світу з футболу. Здавалося, до нас прибув месія, а не головна посадова офіційна особа ООН (не придумане мною, а офіційне формулювання).
За зміцнення відносин між Організацією Об’єднаних Націй і Україною К.Аннану вручили орден князя Ярослава Мудрого I ступеня — український доважок до одержаної торік найпрестижнішої на планеті Нобелівської премії миру. Такої нагороди не вдостоювали ні Білла Клінтона, ні Гельмута Коля, ні Жака Ширака, хоча в останньому випадку історичне мотивування видається переконливішим, ніж аналогія між ідеями великого державного мужа Київської Русі й ідеалами ООН. Що не кажи, Анна — одна з трьох дочок Ярослава Мудрого, якого досі на Заході називають «тестем правлячих династій Європи», була королевою Франції. Мабуть, про це та про інші факти, пов’язані з нашим стародавнім славетним родом, К.Аннану мало відомо. Його духовний світ формувався на основі цілком іншої культури. Знаємо ми загалом хоч щось про його батьківщину — велику африканську країну Гану з її багатими історичними й культурними традиціями? Президенту України довелося заповнювати у своєму привітальному виступі прогалини в просвітницькій діяльності наших дипломатів в ООН, докладно розповідаючи гостю про «знакову фігуру в українській і загальноєвропейській історії».
Утім, важлива не так історія тисячолітньої давнини, як сучасність. І тут ми знаходимо відповідь на запитання, чому орден князя Ярослава Мудрого одержав саме Генсек ООН. Від інших високих зарубіжних офіційних осіб цілком можна чекати якихось капостей. Від європейців, котрі стверджують, що парламентські вибори в Україні пройшли не зовсім демократично, що широко використовувався горезвісний адмінресурс, а опозиційні партії не мали достатнього доступу до засобів масової інформації. Від американців, які звинувачують Україну в порушенні прав людини та свободи преси. Інша річ — Генсек ООН. «Для України, — заявив він, — характерний загальний європейський стандарт, верховенство закону та прав людини». Що це — красива метафора чи аванс на майбутнє? У кожному разі, К.Аннан удостоїв керівництво України компліменту, якого досі, здається, не вдостоював його ніхто, навіть воно саме себе.
З трибуни Верховної Ради, де розгортається гостра політична колізія, Генсек ООН проголосив дещо інше: «Демократія, належним чином втілена в життя, є найкращою гарантією вільної дискусії, у процесі якої різні групи та особистості в суспільстві можуть учитися одне в одного доходити згоди щодо розв’язання спільних проблем». За десять років роботи у штаб-квартирі міжнародного співтовариства в Нью-Йорку я навчився розуміти всі тонкощі оонівської мови й дипломатії, але навіть не маючи такого досвіду, неважко дійти висновку, що це — кивок і в бік опозиції. Присутність на зустрічі в законодавчому органі України представників усіх фракцій Генсек ООН розцінив як прояв прагнення до плюралізму, що є «ключовим напрямом у переході до демократії». Це поняття, яке набило оскому в часи горбачовської перебудови, набрало цілком іншого — живого, злободенного сенсу. Заклики до «вільної дискусії» та «злагоди», за логікою речей, не в’яжуться з заявою про утверджений в Україні «загальноєвропейський стандарт», видаються недоречними й зайвими. Але вони не викликали роздратування в українських парламентаріїв, на відміну від промови президента США Джорджа Буша-старшого з закликом утриматися від «самогубного націоналізму», що прозвучала на світанку незалежності України й увійшла в історію під іронічною назвою «котлета по-київськи». Навпаки, після спілкування з Генсеком ООН пристрасті в українському парламенті навіть трохи вщухнули. Чи надовго? Чи спонукає заклик К.Аннана поки що ситуативну парламентську більшість партії влади до компромісу з опозицією, яка програла першу найважливішу битву? Гра в стінах парламенту очевидно триватиме за жорсткими українськими правилами. На Банковій із задоволенням приймуть компліменти на свою адресу, а щодо закликів, швидше за все, вдадуть, що вони призначаються для інших вух.
Жоден, навіть найвпливовіший іноземний гість, жодна, навіть найвпливовіша міжнародна організація, цього разу в особі Генсека ООН, не в змозі стати повитухою української демократії. Будь-які їхні добрі наміри дивовижним чином нагадуватимуть заклики незабутнього кота Леопольда: «Хлопці, давайте жити дружно!»
Тим часом візит К.Аннана окреслив конкретні напрями співробітництва України з міжнародним співтовариством. Їх — три. Власне, про співробітництво йдеться лише в першому випадку, а в двох інших — про допомогу, до чого Україні не звикати.
Миротворчість. Діяльність ООН у цій сфері підвищила її міжнародний авторитет, а активна участь у ній України сприяє створенню позитивного міжнародного іміджу. Плюс до цього за останні два роки вона поповнила завдяки цьому свій державний бюджет на 45 мільйонів доларів. Нині 1700 військовослужбовців Збройних сил України беруть участь у десяти миротворчих місіях. Найбільші контингенти перебувають у Лівані, Сьєрра-Леоне й Косові.
Генсек ООН вважає можливою участь українських військових у врегулюванні ізраїльсько-палестинського конфлікту. «Якщо Рада Безпеки ООН прийме таке рішення, — заявив він, — не виключено, що українці як досвідчені миротворці знадобляться в цих силах».
Чорнобиль. К.Аннан, за визнанням українських офіційних осіб, перший порушив на переговорах тему найбільшої в історії людства техногенної катастрофи, яка досі залишається для України проблемою номер один. На спільній із Президентом України прес-конференції Генсек ООН висловив упевненість, що міжнародне співтовариство повинне й надалі допомагати Україні в ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, виконуючи взяті на себе раніше зобов’язання. За його словами, міжнародні організації приділяли багато уваги чорнобильській проблемі в «період надзвичайної ситуації», а тепер повинні зосередитися на її «гуманітарних наслідках». Він запевнив, що й у майбутньому підтримуватиме Україну.
Інша річ, якими будуть масштаби сприяння. З цією метою використовуються засоби сучасної інформатики: ООН створила, зокрема, веб-сайт, через який планує пояснювати світовому загалу, що чорнобильська проблема, як і раніше, існує, і збирати кошти на її подолання. Але цілком очевидно, що основний тягар витрат — саркофаг та добудова двох енергоблоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС — як і раніше, лежить на Україні.
СНІД. За масштабами поширення чуми XX століття Україна втримує в СНД сумну пальму першості. За даними Міністерства охорони здоров’я, у нашій країні зареєстровано 46 тисяч ВІЛ-інфікованих; за оцінками незалежних експертів, реальна цифра в кілька разів вища.
166 мільйонів гривень, виділених на три роки в рамках державної програми, катастрофічно бракує. К.Аннан настільки стурбований цією ситуацією, що взяв участь у спільному засіданні урядової комісії з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом і розширеної колегії Міністерства охорони здоров’я України. Не обмежившись словесними заявами, він обнадіяв тим, що протягом наступних п’яти років ООН надасть Україні на боротьбу зі смертоносною недугою 92 мільйони доларів. Перший транш у 9,5 мільйона надійде вже нинішньої осені. Крім того, Україна стала другою країною в Європі, якій міжнародні фармацевтичні фірми на 75 відсотків знизили закупівельні ціни на антивірусні препарати. Та навіть коштів, що виділяє ООН, і цих пільг вочевидь замало для розв’язання дедалі гострішої проблеми. Генсек ООН знову нагадав Україні, що в цьому, як і в інших питаннях, вона повинна покладатися передусім на себе, виділяти на це більше коштів із державних та приватних фондів. «Що ефективнішими будуть ваші зусилля, — підкреслив він, — то ширшою буде міжнародна підтримка».
У дипломатичному багажі Кофі Аннана був дуже неприємний для Києва сюрприз. Він повідомив, що ініціатива України щодо проведення конференції з урегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в Ялті поки що взагалі не розглядалася. Чергова спроба гри України у світову політику завершилася, на жаль, ще однією невдачею. Проте загалом візит Генсека ООН можна вважати одним із небагатьох останнім часом реальних успіхів української дипломатії та особисто Анатолія Зленка — міністра закордонних справ України і, що важливо, її колишнього багаторічного представника в ЮНЕСКО в Парижі та постійного представника в Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку.