Близькосхідний регіон продовжує лихоманити. А події останнього часу тільки підливають олії у вогонь. Після смерті президента Сирії Хафеза Асада, що ознаменувала закінчення цілої епохи, обстановка в регіоні зазнала значних змін (недавнє виведенням ізраїльських військ із півдня Лівану, а також політична криза в Ізраїлі, яка ледве не спричинила розвал правлячої коаліції). Зрозуміло, все це не може не спокушати екстремістів різних мастей скористатися таким слушним моментом для активізації своєї діяльності.
І перші ознаки цього вже є. Наприкінці червня палестинський рух опору, більш відомий під назвою «Хамаз», організував мітинг у розташованому на Західному Березі місті Дженін. Захід рядовий, на сенсацію абсолютно не претендує. Набагато цікавішим може видатися повідомлення палестинської поліції про те, що напередодні проведення згаданої акції вона припинила спробу передати телефоном звернення до учасників мітингу шейха Хасана Насраллі, генерального секретаря воєнізованого ісламістського угруповання «Хезболла» (того самого, що завдало стільки неприємностей ізраїльтянам у Південному Лівані). Такі рішучі дії керівництво поліції пояснило своєю серйозною стурбованістю активізацією контактів між двома екстремістськими угрупованнями.
Судячи з усього, утративши змогу діяти проти своїх заклятих ворогів на ліванській землі, «Хезболла» не проти перенести поле майбутніх битв з Ізраїлем ближче до території останнього. Це засвідчують безліч непрямих чинників. Ізраїльські спецслужби відзначили підвищення інтенсивності операцій з доставки зброї з Лівану на Західний Берег, а місцева преса із задоволенням смакує подробиці активних контактів між лідерами «Хезболла» та «Хамаз». Проте все це знаходиться на поверхні і його видно «неозброєним оком». Очевидно, поштовхом до зміни відносин між двома угрупованнями стали й інші події, які їхні учасники не поспішають розголошувати.
Очевидно, тут не обійшлося без впливу головних «гравців» регіону. «Хезболла» прийняла рішення частково переглянути свою стратегію, швидше за все під впливом своїх «спонсорів» з Ірану. Зрозуміло, що такий розвиток подій неминуче призведе до поновлення актів насильства на ізраїльській землі. Чи зможе в таких умовах новий сирійський уряд на чолі з Башаром Асадом стримати терористичну діяльність «Хезболла»? Від відповіді на це запитання залежатимуть перспективи продовження політики Сирії, спрямованої на встановлення миру з Ізраїлем.
Відносини між двома екстремістськими організаціями, які активізувалися останніми роками, мають давню історію. Від початку 90-х років обидві вони мали не тільки спільного ворога, а й спільного союзника — їх обох активно підтримував Іран. Проте ці угруповання різнилися за своїми цілями та завданнями. «Хезболла» є шиїтською організацією, створеною після вторгнення Ізраїлю до Лівану 1982 року. Бойовики цього угруповання вели партизанську війну проти ізраїльських солдатів і створеної Тель-Авівом в окупованій ізраїльтянами зоні маріонеткової Армії Південного Лівану. Можна з упевненістю сказати, що діяльність бойовиків «Хезболла» стала одним із головних чинників, що змусив Ізраїль покласти кінець окупації півдня Лівану.
А «Хамаз», сформований палестинськими ополченцями в секторі Газа і на Західному Березі, боровся за створення ісламської держави на цих територіях, обираючи для своїх терористичних актів цивільні об’єкти і цілі.
Обидва угруповання почали вперше координувати свою діяльність у переддень підписання ізраїльськими та палестинськими представниками угоди в Осло 1993 року. Цей документ передбачав проведення спецслужбами Ізраїлю та Палестини спільних антитерористичних операцій, спрямованих на припинення діяльності ісламських екстремістів. Місцеві аналітики вважають, що «Хамаз» у відповідь на це звернувся по допомогу до Сирії й Ірану, — Дамаск і Тегеран, у свою чергу, відгукнулися на звернення терористів і внесли їхню організацію до числа угруповань, які вони вже підтримували, — «Хезболла» і «Палестинський Ісламський Джихад». За повідомленнями йорданської преси, восени минулого року, під іранським патронажем неподалік від Бейрута був створений оперативний центр, яким послуговувалися для організації своїх політичних і воєнних акцій проти Ізраїлю всі три організації.
Активізація співробітництва між «Хамаз» і «Хезболла» легко пояснює новий сплеск незаконної доставки зброї на Західний Берег. Палестинський комендант Наблуса, найбільшого міста цього регіону, заявив на сторінках місцевої преси про те, що до його «вотчини» контрабандна зброя останнім часом «просто пливе рікою». Подейкують, більшість озброєнь потрапляє до рук контрабандистів із складів Армії Південного Лівану, кинутих нею після виходу ізраїльтян з ліванської території. Практично всі ці сховища, свого часу старанно приховані та замасковані, були проте виявлені бійцями «Хезболла». Тепер вони переправляють знайдену зброю до району своєї майбутньої діяльності — на Західний Берег.
Картина складається невесела. Активізація терористичної діяльності на Близькому Сході виглядає неминучою. А це, в свою чергу, не зможе не позначитися на діяльності урядів країн регіону. Насамперед це стосується Ізраїлю. Зустрівшись із новою хвилею терактів проти своїх військ і цивільного населення, він буде вимушений шукати на це адекватну відповідь. Ізраїльський прем’єр Барак нещодавно ціною великих зусиль урятував уряд країни від відставки, виконавши умови свого партнера по коаліції, ультраортодоксальної партії Шас щодо розблокування пакета фінансової та політичної підтримки мережі релігійних шкіл. Проте керівник партії Елі Їшаї заявив, що Шас не підтримує результатів, досягнутих Бараком під час переговорів із палестинцями, і це дає підстави припускати, що проблеми ще далеко не вирішені; вони знову виникнуть, якщо прем’єр піде на подальші територіальні поступки в обмін на гарантії миру на Близькому Сході. Тому, за активізації терористичної діяльності на Західному Березі, Бараку доведеться діяти вельми рішуче. І він вже дав зрозуміти, що Ізраїль не буде пасивним спостерігачем спроб проголосити незалежність Палестини без його згоди.
Проте цим складності для Ізраїлю не вичерпуються. Нині основну увагу ізраїльтяни змушені приділяти безпеці свого північного кордону. Це й зрозуміло — раніше згаданий напрямок був прикритий силами, розгорнутими на півдні Лівану. І вже невздовзі ізраїльські військові зрозуміють, що завдати авіаударів по базах терористів на ліванській землі значно легше, ніж запобігти контрабанді зброї з Лівану на Західний Берег або змусити зробити це палестинську адміністрацію.
Тепер щодо Ірану. Ця країна виступила головним натхненником зміни тактики дій «Хезболла» не випадково — після виведення ізраїльських військ із Лівану Тегеран усвідомив втрату головного фронту своєї боротьби з Ізраїлем. Тому іранському керівництву нічого не залишається, як сподіватися того, що бойовики «Хезболла» на Західному Березі воюватимуть так само активно, як і в Лівані. А для цього Іранові потрібно буде збільшити свої фінансові витрати на підготовку екстремістів до нового виду діяльності. В умовах перманентного протистояння духовного керівництва цієї країни та уряду реформаторів це питання стане додатковим подразником у відносинах між ними і, зрештою, може спричинити чергову іранську кризу.
Нова хвиля насильства на Західному Березі здатна, в результаті, звести нанівець усі зусилля останніх років з укладання сирійсько- ізраїльської мирної угоди. Це й може бути головною метою, яку на сучасному етапі ставить для себе Іран. У Тегерані чудово розуміють, що уряд Ехуда Барака після всіх останніх колотнеч, пов’язаних зі збереженням правлячої коаліції, нізащо не відновить переговори з Дамаском, поки на Західному Березі вибухатимуть бомби та гинутимуть ні в чому не винні люди.
Це, в свою чергу, стане першим іспитом на зовнішній арені для нового сирійського президента, спадкоємця і сина Хафеза Асада. У своїх перших заявах на посту лідера держави Башар Асад говорив про бажання довести до кінця справу, розпочату його батьком, і підписати угоду про мир з Ізраїлем. Проте для цього йому необхідно, аби Сирія щільно контролювала Ліван і «Хезболла». Нездатність це зробити стане першим приводом для ізраїльтян призупинити переговори із Сирією на час, поки Башар не візьме ситуацію під свій контроль.
А справитися з «Хезболла» йому буде дуже непросто. Молодий президент опікується нині зміцненням своїх позицій у Дамаску, які лишаються ще досить уразливими, і не може похвалитися таким впливом, який мав у країні його батько. Тому Башар навряд чи почувається настільки впевненим, аби вплутуватися в боротьбу з потужною мусульманською організацією, що має впливового покровителя в особі Тегерана, резонно побоюючись, що це може коштувати йому сирійського престолу.
Зрослий вплив «Хезболла» підтвердили й безпрецедентні переговори, нещодавно проведені генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном із лідерами цього угруповання, про умови розміщення в регіоні «блакитних касок». На думку спостерігачів, така зустріч стала де-факто визнанням того, що «Хезболла» є найпотужнішою силою в регіоні, раніше окупованому Ізраїлем. Тому ризикувати своїм майбутнім, вступаючи у відкритий конфлікт із ліванськими екстремістами, Башар бажанням явно не горить.
До того ж, введення в Південний Ліван нового контингенту миротворчих сил ООН може виявитися додатковим чинником, який ускладнить завдання сирійської армії взяти під свій контроль цей регіон. Тому президенту Сирії з огляду на це доцільно було б активізувати пошук миру з Ізраїлем зараз, поки не почали діяти нові чинники і нові сили, що значно ускладнять цей процес.