Найбільша парламентська партія Італії «Народ свободи», заснована і керована екс-прем’єром Сільвіо Берлусконі, 6 грудня відмовила в довірі уряду технократа Маріо Монті стосовно вжиття антикризових заходів в економіці країни. Монті з відповіддю не забарився: щойно відбудеться парламентське голосування бюджету-2013 - він негайно зніме з себе повноваження. 9 грудня він подав президенту Італії прохання про відставку.
Мета правопартійного демаршу - максимально наблизити парламентські вибори, призначені на квітень 2013 року. Ще далеко не факт, що Берлусконі зможе повернутися в крісло прем’єра, але вистачило лише припущення, щоб розбурхати всю Європу. Черговий політичний глухий кут Італії загрожує скинути єврозону в нову безодню кризи.
Увертюра Берлусконі
У 76 років є одне непереборне бажання - вчетверте хочеться в прем’єри. Синьйор Берлусконі засидівся, як йому здається, в тіні. У тіні чотирьох кримінальних справ, дві з яких іще не закрито. Одне діло давати показання в суді про несплату податків чи пояснювати журналістам свої пригоди з неповнолітніми повіями, зовсім інше - виступати з передвиборними промовами, вдаючи страждання з приводу майбутнього Італії.
8 грудня Сільвіо Берлусконі заявив про своє бажання брати участь у парламентських виборах 2013 року, щоб виграти їх і очолити уряд. Мовляв, змусило його на такий крок не що інше, як скорботне «почуття відповідальності» за країну. Чи так уже Берлусконі не терпиться знову спробувати щастя в прем’єрських перегонах, чи просто гіркота ураженого самолюбства не дає спокою пенсіонерові, котрий жадає будь-якої бурхливої діяльності, навіть на шкоду власній країні?
Принагідно днями «ботоксний» дідок утнув чергові заручини. Побувавши двічі у шлюбі і народивши п’ятьох дітей, Берлусконі вирішив скинути десь років із 50 і заручився із 27-річною неаполітанкою Франческою Паскале. Колишню танцівницю мачо, який молодиться, знайшов у клубі під назвою «Сільвіо, нам тебе не вистачає», створеному 2006 року після програних партією Берлусконі виборів. Дати весілля наречений не назвав, оскільки ще не завершено шлюборозлучний процес із другою дружиною.
Реакція Європи на можливе повернення Берлусконі була прогнозованою. Італійські, французькі та німецькі ЗМІ одностайно вибухнули обуреними коментарями під загальною рубрикою «Тільки цього нам бракувало!». Найбільш жорсткі епітети він заслужив у німецькій пресі, де його охарактеризували як «зухвалого й вульгарного» персонажа, «засудженого за злочинну несплату податків», котрий не зміг би зробити кар’єри в жодній іншій країні світу. (Тут принагідно зауважу, що в нинішній Україні, яка отупіла від різномастих телешоу не менше від Італії і втратила будь-які моральні орієнтири, Берлусконі цілком зміг би зробити кар’єру, причому успішну). Французькі газетярі обізвали Кабальєро «геніальним і вульгарним фіглярем», який втратив усяке почуття відповідальності і поставив країну «на межу банкрутства та дискредитації». Однак у всіх публікаціях, окрім дної критики, відчувається загальноєвропейська стурбованість імовірною відставкою Монті, що може поглибити кризу всієї єврозони.
Берлусконі тричі побував прем’єром: у 1994-1995, 2001-2006, 2008-2011рр. Сьогодні аналітики дивуються, як цей невгамовний мачо примудрився змінити країну колись волелюбного й артистичного народу. Усе почалося з побудови медіаімперії, яка масовано одурманювала народ, а цинізм і зухвалість прем’єра плюс відверте нехтування законів залишалися безкарними. Численні телешоу з напівголими ведучими заполонили ефіри, масштабність корупційних схем і вседозволеність можновладців поступово опустили моральний поріг населення до поблажливої байдужності. Хоч як дивно, але й сьогодні є чимало людей в Італії, котрі досі ще вірять, що цей білозубий і багатий Кабальєро дозволить їм усе, щоб і вони раптом стали багатими й успішними.
Очевидно, що скандальна справа про оргії, яка розкрилася торік, поклала край терпінню хоча б тієї частини населення, яка ще вірить у такі цінності, як сім’я, совість, моральність. Проти Берлусконі збунтувалися матері і виступив Ватикан. Їм у союзники наспіла фінансова криза, через що національний бізнес повернувся спиною до прем’єра, звинувативши його в некомпетентності. І тоді президент Італії Джорджо Наполітано підписав у листопаді 2011 року відставку Берлусконі, незважаючи навіть на наявну в прем’єра тодішню більшість у парламенті.
Відхід Монті
Європа не на жарт стривожилася заявами Берлусконі і Монті і побоюється, що політична криза знову поставить Італію на край фінансової прірви, що відразу ж позначиться на всій єврозоні. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка підтримує курс Монті, і сьогодні говорить, що вірить в італійців, котрі повинні самі зробити вибір, при цьому, не «звернувши з правильного шляху».
Колишній єврокомісар Маріо Монті був покликаний «на службу батьківщині» у листопаді 2011-го. Нині у прем’єра вже не та підтримка серед італійців, яка була рік тому, оскільки йому випала невдячна доля проводити жорсткі реформи, завжди непопулярні в народі. Сам принцип призначення позапартійного технічного уряду в тому і полягає, щоб за непопулярні заходи жодна з політичних партій не несла відповідальності і тим самим не втрачала рейтингу народної любові. Але в Маріо Монті бездоганна особиста репутація, що рідкість в італійському політикумі.
Монті та його кабінету вдалося зробити менше, ніж від нього очікували і ніж він планував сам. Проте за 13 місяців він дещо встиг, а багато що - розпочав. Сформував «кабінет фахівців», крок за кроком відновлює довіру фінансових ринків і партнерів по єврозоні. Сальдо зовнішньоторговельного балансу країни знову стало додатним, що дало змогу робити позики за дешевшими ставками і тим самим знизити борговий прес. На жаль, «жартівник» Берлусконі, бовкнувши про претензії на прем’єрство, уже встиг «підняти» відсоткові ставки.
Монті може пишатися пенсійною реформою, згідно з якою розмір пенсії італійців залежатиме від суми внесків за весь період роботи. А вік виходу на пенсію змінюватиметься залежно від демографічної ситуації в країні (сьогодні 66 років - для чоловіків і 62 роки - для жінок). Не оминув увагою прем’єр і таке болюче питання, як оподаткування. З початку наступного року податок на додану вартість підніметься до 23%, запроваджено податок на предмети розкоші та нерухомість, а при особистому доході понад 300 тис. євро на рік італійці повинні сплачувати додатковий солідарний податок - 3%.
З ініціативи Монті було ухвалено перший в історії Італії закон про боротьбу з корупцією, що дуже необхідно в країні, де тіньова економіка становить 20% ВВП, а корупційні операції обчислюються 60 млрд. євро на рік.
Заяви Берлусконі про своє повернення - погана новина і для Італії, і для Європи загалом. Оскільки ринки можуть не повірити в стабільність італійського плану бюджетного та податкового реформування, що поставить під сумнів рефінансування боргу Італії (на сьогодні найбільшого в єврозоні - 2 трлн. євро -120% ВВП країни).
До того ж, за прогнозами МВФ, економіка Італії перебуватиме в стані спаду, і лише темп уповільнення зростання трохи призупиниться: якщо в 2012-му було -2,3%, то в 2013-му очікується -0,7%. Але зростатиме безробіття - від нинішніх 10,6 до 11,1%. Загальні показники італійської економіки залишаються вельми далекими від позитивних. У рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму Італія у 2012 році розмістилася на 43-му місці, що значно нижче, ніж усі провідні країни Європи. ВЕФ пояснює це недостатністю інвестування і неабиякою структурною жорсткістю.
«Пігулка відновлення економіки», прописана рукою Монті, принесла італійцям надто багато гіркоти й розчарування, бо цирк, у якому з популістськими фокусами виступав Берлусконі, виявився віртуальним. А країна залишилася в похмурій реальності кризи.
Попередній фінал
За повідомленням агентства Reuters, дострокові парламентські вибори в Італії відбудуться 24 лютого 2013 року.
За попередніми підрахунками італійських соціологів, шанси на перемогу сьогодні - у лівоцентристської Демократичної партії, яка має близько 30% підтримки в суспільстві. З 2009-го її головою є П’єр Луїджі Берсані (нар. 1951 р.), виходець з лав Італійської компартії, у період 1996-2008 рр. обіймав посади міністра в лівоцентристських урядах. Саме Берсані на початку грудня виграв праймериз кандидата на посаду прем’єра від лівих сил. Експерти сходяться на тому, що Берсані поки що претендент номер один на посаду наступного прем’єра-«рятівника» Італії від величезного держборгу та перманентного кризового падіння.
Безпартійний професор економіки Монті поки що не говорить про своє майбутнє. Його прибічники (а серед них сам президент Італії, церква, бізнес-спільнота та лідери ЄС) пророкують йому прем’єрство в новому коаліційному лівоцентристському уряді. Але Монті не хоче оголошувати про своє рішення до розпуску парламенту. Крім того, останні опитування показали, що 61% італійців проти того, щоб прем’єром став необраний на виборах кандидат. У найгіршому разі Монті має можливість наступного року стати президентом Італії, оскільки нинішньому главі держави Джорджо Наполітано вже 87 років, і він хоче на заслужений відпочинок.
За партію правого штибу «Народ свободи», колись найпопулярнішу, сьогодні готові проголосувати всього 15% виборців. Партія переживає не найкращі свої часи. На 16 грудня було заплановано праймериз, щоб визначити лідера на наступні вибори. Як раптом з’явився батько-засновник Берлусконі з претензіями на лідерство, і голосування скасували, щоб уникнути розколу між прибічниками екс-прем’єра та партійцями, які підтримують секретаря Анджеліно Альфано.
Окрім усього іншого, Берлусконі поспішає і рветься у владу неспроста. Для чого і був задіяний демарш його партії проти Монті. Чинний уряд збирався найближчими днями подати в парламент новий виборчий закон, відповідно до якого до виборів будь-якого рівня не допускаються кандидати, які мають понад два роки судимості. Під цю категорію підпадає і сам Берлусконі, і кілька десятків депутатів його партії, звинувачених у порушенні закону. Термінова відставка уряду Монті та дострокові вибори ставлять хрест на цьому законі. А правопорушники зможуть і надалі безкарно ховатися за стінами парламенту або уряду.
Увертюра Берлусконі навряд чи протриває до фінального акту виборчої дії. Однак шанси в Берлусконі є навіть при нинішніх невеликих відсотках його партії, адже він іще не вийшов на арену передвиборного перформансу. Усе залежатиме від італійського виборця. Захоче він зачаруватися барвистими піснями політичного паяца чи зуміє задіяти тверезість розуму.