| ||
{Фото УНІАН} |
У процесі переговорів також з’ясувалося, що «з абсолютної більшості питань» військово-політичні керівництва двох держав мають однакові погляди. Інакше й бути не могло, з огляду на політичні результати візиту, «ДТ» ще в попередньому номері вказувало на можливість появи спільного українсько-російського підрозділу і значного поглиблення військово-технічного співробітництва Києва й Москви. Показово, що напередодні приїзду до Києва маршала Сергєєва йому вже був зроблений маленький, але істотний подарунок — український парламент ухвалив рішення про дві станції попередження про ракетний напад. Тепер вони продовжать працювати в інтересах Москви.
Так, український міністр Олександр Кузьмук повідомив про прийняте рішення створити спільний морський «потужний пошуково-рятувальний загін», до якого входитимуть не тільки військові кораблі, а й морська авіація. Крім того, у Севастополі буде створений об’єднаний командний пункт із контролю за рейдами кораблів у Чорному морі, де нестимуть службу спільні українсько-російські чергові зміни. Командний пункт, на переконання українського генерала, дозволить навести порядок із рейдами.
Безумовно, це так. Проте, з огляду на той факт, що досі протягом кількох років Київ успішно створював батальйо-ни на Заході і не поспішав — на Сході, такі рішення навіть дуже знаменні. Можна нагадати, що домовленість із Варшавою про створення спільного миротворчого підрозділу з’явилася ще 1995 р., а дві окремі половинки «укрполбату» народилися ще в липні 1997 р. Причому створенню цієї дитини не зашкодило навіть вперте небажання українського парламенту ратифікувати відповідну угоду. Рішення про появу на світ другого немовляти в мундирі — українсько-румунського інженерного батальйону «Тиса» було прийняте наприкінці 1998-го, а вже через рік О.Кузьмук перевіряв повністю готову українську «четвертинку» інтернаціонального підрозділу (пізніше до української ініціативи приєдналися Словаччина і держава – член НАТО Угорщина). До цього залишається додати, що трохи пізніше було оголошено про рішення створити підрозділи в межах ГУУАМ, який, м’яко кажучи, не надто любить Москва. На тлі всього цього Київ вперто ухилявся від московських ініціатив зайнятися спільним батальйонотворенням.
Вочевидь, важливо буде зазначити, що й під час останніх переговорів Кузьмука та Сергєєва генерал армії і маршал трохи по-різному дивляться на сучасну геополітику. А саме, якщо Москва засуджує розширення НАТО на схід, то Київ вважає, що «це суверенне право кожної держави — вибирати свій шлях і бути в тому чи тому альянсі». Тому хоч якою б вигідною була технічна частина слов’янського батальйо-нотворення, вона, на жаль, містить у собі протиріччя і не може не протиставлятися створенню підрозділів на Заході.
Що ж, мистецтво багатовекторності, як і будь-яке інше, вимагає жертв. Виходячи з заяв про участь україн-ського оборонно-промислового комплексу у створенні нових видів зброї і, що ще важливіше для України, — спільної модернізації авіапарку, у тому числі, очевидно, і парку Військово-повітряних сил України, Москва, отримуючи додаткові важелі впливу на Київ, пожертвує своїми імперськими традиціями й приглушить бажання відітнути пострадянських конкурентів від ринку озброєнь шляхом створення замкнутих циклів виробництва озброєнь на своїй території.
Цікаво, якого розміру виявляться жертви Києва, і чи їх принесуть лише північно-східному сусіду?