На цьому тижні Київ відвідав міністр закордонних справ Республіки Словенія Димитрій Рупель. Єдиним офіційним здобутком візиту стало підписання угоди про врегулювання міжнародного автомобільного сполучення між Словенією та Україною, однак зовсім не цим слід вимірювати успішність перебування пана Рупеля в Україні.
Головним результатом візиту можна вважати сам факт встановлення контактів. Адже обидві країни поки що навіть не мають взаємних дипломатичних представництв (інтереси Словенії в Україні представляє словенський посол у Будапешті, а українські інтереси в Словенії — посол України, теж в Угорщині), товарообіг між ними хоч і зріс протягом останнього року майже вдвічі, однак ще не відповідає потенціалові.
На думку Майї Мартиненко, голови Товариства сприяння торговельним зв’язкам «Україна — Словенія», чи не найважливіший фактор, що обумовлює слабкість економічних та торговельних зв’язків між Україною і Республікою Словенія, — недосконалість внутрішнього українського законодавства в інвестиційній та податковій сферах. «Дається взнаки і слабкість договірної бази між двома державами: ті двосторонні домовленості, яких досягнуто у ході зустрічей між офіційними представниками України та Словенії, або суто декларативні, або залишають поза регулюванням багато аспектів двосторонньої співпраці (зокрема уникнення подвійного оподаткування тощо), — каже М.Мартиненко. — Позитивне розв’язання цих проблем сприятиме інтенсифікації торговельного обороту між нашими державами. Як відомо, словенський ринок здатний задовольнити внутрішні потреби країни у сільськогосподарській продукції лише частково: соняшникове насіння, зернові та цукор доводиться закуповувати на зовнішніх ринках. Зрозуміло, що провідним партнером Словенії у забезпеченні її внутрішніх потреб у цій продукції може стати Україна, яка має великий потенціал відповідного виробництва. З другого боку, Словенія має значний потенціал експорту продукції деревообробної промисловості, на яку у нас великий попит».
Одне з болючих питань україно-словенських стосунків — це те, що немає прямих шляхів сполучення. Розв’язання саме транспортної проблеми обидві сторони вважають першочерговим. Окрім підписання вже згаданої угоди, яка передбачає облаштування міжнародного транспортного коридору №5, що поєднає Трієст, Любляну, Будапешт, Братиславу та Київ, Димитрій Рупель та міністр закордонних справ України А.Зленко досягнули домовленості про пряму залізничну магістраль між Києвом і Любляною. Це стане можливим після введення в дію залізниці між Словенією та Угорщиною (сьогодні українські потяги змушені проїжджати через Хорватію). Очікується, що завдяки прямому залізничному сполученню транспортні витрати зменшаться на третину, що сприятиме активізації товарообороту. З паном Зленком було обговорено також можливість спрощення візового режиму. У найближчий час буде проведено переговори з цього приводу.
Можна констатувати і активізацію діалогу в політичній сфері. У Києві Д.Рупель мав зустріч з Президентом України Л.Кучмою, під час якої було зазначено, що зміни, які відбулися у світі після 11 вересня, вплинули і на україно-словенські відносини. Додаткового імпульсу цим стосункам має надати офіційний візит в Україну президента Республіки Словенія Мілана Кучана, який заплановано на початок 2002 року, а також візит прем’єр-міністра України Анатолія Кінаха до Словенії.
Можливо, таке пожвавлення співпраці сприятиме тому, що пересічні українці трохи більше дізнаються про цю колишню югославську республіку, інформації про яку у нас зовсім небагато. В Україні просто заведено «заздрити» маленьким центральноєвропейським країнам. Мовляв, чим менші територія та населення, тим менше й проблем; та й до Європи вони ближчі навіть географічно.
Раціональне зерно в цих судженнях, напевно, є, однак мало хто намагається проаналізувати причини успіху тієї самої Словенії, що за територією (20273 кв.км) приблизно як Волинська область, а за чисельністю населення (1,96 млн. осіб) — як Вінницька. Можливо, словенські рецепти допоможуть Україні подолати нарешті виснажливий «перехідний» етап, який у цієї невеликої балканської країни вже скінчився. Про це свідчить бодай те, що Словенія узгодила з Європейським Союзом 21 критерій вступу з 29, що дозволяє словенцям сподіватися на приєднання їхньої країни до ЄС вже 2004 року.
Однак шлях Словенії до ЄС не був легким. На ньому країні довелося втілити в життя чимало реформ, які Україна тільки планує. Наприклад, оскільки демографічна ситуація там складна (один пенсіонер умовно припадає на 1,65 працездатної особи), Словенія провела пенсійну реформу, яка передбачає підвищення пенсійного віку. Отже, 1 січня 2000 року вік виходу на пенсію у Словенії був підвищений з 56 з половиною років до 63 років для чоловіків та 61 року для жінок. Нова пенсійна система впроваджувалася поступово, з урахуванням інтересів усіх соціальних груп.
У світлі останніх подій у військовому відомстві України наша держава могла б скористатися словенським досвідом у сфері цивільного контролю над збройними силами. Міністр оборони Словенії завжди призначається з-поміж цивільних осіб, а голова парламентського оборонного комітету — представник опозиції. Між іншим, наступного року Словенія сподівається приєднатися до НАТО на Празькому саміті цього військово-політичного блоку.
Безперечно, Словенія має величезний досвід євроінтеграції, і доктор Рупель щедро ділився ним на «круглому столі» «Україна і Словенія: стан та перспективи двосторонньої співпраці в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції», що відбувся у Києво-Могилянській академії.
Особливу увагу він радив звернути на конфліктні ситуації між ЄС та Словенією, досвідом розв’язання яких Україна могла б скористатися у майбутньому. Так, на час підписання угоди про асоційоване членство у ЄС дуже болючим для словенців було питання власності (зокрема на землю), оскільки існували побоювання щодо «купівельних» намірів їхніх багатших сусідів. Проблему було розв’язано з допомогою тодішнього міністра закордонних справ Іспанії Гав’єра Солани, який порадив словенцям запровадити трирічний ценз обов’язкового проживання для охочих придбати у Словенії землю або майно. Втім, зазначив пан Рупель, після приєднання до ЄС ці обмеження однак будуть скасовані.
Сьогодні ж для Словенії актуальне вільне пересування громадян нових країн—членів ЄС у межах союзу, яке Австрія та Німеччина обмежать на «перехідний» період. Пересічні словенці обурюються, вважаючи ці обмеження несправедливими, оскільки Словенія зараз є країною імміграції, а не еміграції (щодня з країни виїжджає 11—12 тисяч осіб, тоді як в’їжджає близько 30 тисяч).
Однак словенці вважають, що житимуть краще, коли приєднаються до Європейського Союзу. Адже це означатиме вихід Словенії на величезний ринок з майже 300 мільйонами споживачів, а також доступ до європейських капіталів та технологій.
Українцям залишається сподіватися, що контакти між обома країнами не обірвуться. Пан міністр протягом свого візиту до України неодноразово наголошував на мовній та культурній спорідненості наших країн. Адже Словенія хоч і найзахідніша, та все ж таки слов’янська країна, і тому її поради особливо цінні для українців.
Тут доречно буде процитувати Димитрія Рупеля: «Ми спотикалися на кожному камені, який ви тільки можете уявити на шляху до Європейського Союзу. І ми можемо розповісти вам про кожен із цих каменів».
Справді, перед Україною лежить довжелезний шлях з численними «каменями»-перешкодами. Але для того, щоб скористатися зі словенських порад та рецептів, треба зробити принаймні перший крок — подати до Брюсселя заявку на вступ до ЄС.