Важко знайти в Центральній Європі другу країну, населення якої так некритично сприймало би російську пропаганду.
Однак російським стратегам зарано радіти. Адже в той час, як словацький прем'єр декларує дружбу з Росією і робить антиукраїнські заяви, підпорядковані йому відомства активно допомагають Україні. І, хоч як парадоксально, словацька державна допомога виявляється навіть більшою, ніж польська (якщо її обсяг перерахувати на душу населення).
Проросійська риторика
Ось вам цікавий парадокс. Роберт Фіцо на рівні декларацій є чи не найбільш проросійським політиком цієї частини Європи. Він багато разів публічно критикував санкції проти Москви, декларував дружбу з Росією і висловлювався проти надання Україні перспективи членства в ЄС і НАТО. Однак коли настав час ухвалювати конкретні рішення, Братислава голосувала так, як того хотіла Ангела Меркель, а також надала Україні реверсний газ. Непослідовність? Чи просто твереза політична калькуляція?
Про проросійські настрої у Словаччині і діяльність російської пропаганди DT.UA вже писало. Але звернімо увагу на те, що у випадку Словаччини русофільство тісно пов'язане з антиамериканізмом, критикою західних цінностей і ліберальної влади, що істотно впливає на внутрішню політику. Це й ставить словацького прем'єра у вимушену позицію "друга Росії" (принаймні на словах), адже цього вимагає політична реальність. Проросійську риторику радо слухають виборці, а інтерес держави підказує, що краще підтримувати Україну. Словацький прем'єр як ніхто інший уміє поєднувати непоєднуване.
На думку значної частини суспільства, колишні "прозахідні" кабінети Дзурінди і Радічової (і нові політичні сили, які нині в опозиції до уряду Фіцо), керовані з Вашингтона, Брюсселя й Берліна, реалізують чужі інтереси, а єдиним запобіжником проти цього є дружба з великим слов'янським братом. Саме такий меседж посилає значна частина популярних ЗМІ, в тому числі жовта преса, газети націоналістичного спрямування, а також дієва у Словаччині російська інтернет-пропаганда.
Тим часом альтернативою для прозахідних партій є або відносно поміркований "Смер" Р.Фіцо, або радикальні націоналістичні партії, а до 2012 р. - Рух за демократичну Словаччину Владіміра Мечіара (нині всі вони - поза парламентом). Отже, стратегія Р.Фіцо - створити враження, що єдиною реальною антизахідною силою є його партія, а це вимагає від нього прийняти радикальну проросійську (і водночас антиукраїнську) риторику. Досі ця стратегія виявлялася успішною - на останніх виборах у березні 2012 р. "Смер" набрав аж 44,4% голосів і здобув абсолютну більшість у словацькому парламенті. Його колишні коаліційні партнери і водночас конкуренти у боротьбі за антизахідний електорат не подолали п'ятивідсоткового бар'єра. Передусім це стосується Словацької національної партії Яна Слоти, яка здобула всього 4,55%. Навіщо голосувати за націоналістів, якщо "Смер" і так не поступається в антизахідній риториці і при цьому є сильнішим, подумало багато виборців, віддаючи свій голос за партію Р.Фіцо.
Зауважимо також, що антизахідні і проросійські декларації Фіцо цілком збігаються з його особистими переконаннями. Путінофільська риторика словацького прем'єра не означає, проте, що всі в його партії думають так само. Радше навпаки. Хоча Р.Фіцо є однозначним лідером, і його позиції у партії ніщо не загрожує, "Смер" насправді - дуже неоднорідне середовище. Це класична партія влади, партія олігархів, яка багато в чому нагадує колишню Партію регіонів України. Там немає аж так багато ідеалістів, значно більше прагматиків, серед яких багато щирих прихильників України, таких як, наприклад, впливовий міністр закордонних справ Мірослав Лайчак.
Пріоритети словацької дипломатії У Європі часто буває, що протилежні політичні сили конфліктують між собою, але принципи закордонної політики залишаються незмінними і є предметом національного консенсусу. Великою мірою саме так і в випадку Словаччини. Якщо зосередитися лише на роботі МЗС, побачимо, що відомство під керівництвом Мірослава Лайчака продовжує проукраїнський і прозахідний курс, започаткований іще в часи Едуарда Кукана (шефа дипломатії в урядах Дзурінди у 1998-2006 рр.).
Слід зауважити, що разом зі зміною влади в 1998 р., коли Владіміра Мечіара змінив Мікулаш Дзурінда, до словацького уряду та його оточення прийшло багато молодих, здібних фахівців - випускників західних університетів. Особливо це стосувалося дипломатії, а також аналітичних центрів, які мають великий вплив на формування закордонної політики. Першопочатковою метою був вступ до НАТО і ЄС, що вдалося здійснити в 2004 р. Тоді постало питання щодо ролі Словаччини в цих організаціях, тобто який внесок може зробити ця маленька країна в європейську систему інтеграції та безпеки.
Словацькі дипломати й аналітики вирішили тоді, що Братислава не може рівнятися з великими країнами, такими як Німеччина, Франція чи навіть Польща, і тому треба робити ставку на спеціалізацію. Тобто Словаччина мусить обрати кілька напрямків, на яких зосередиться і в яких буде краща, ніж усі інші члени ЄС і НАТО. Щоб союзники без Братислави не могли обійтися - бо її внесок у розв'язання кількох конкретних проблем міжнародної політики є неоціненим.
Отже, військовою спеціалізацією Словаччини в рамках НАТО є хімічні війська. А дипломатичною в рамках міжнародних структур - насамперед стабілізація і підтримка євроінтеграції Західних Балкан. І треба сказати, що словаки виконують це завдання на "відмінно". Зокрема вражає кількість якісного аналізу і публікацій, присвячених балканським темам, а також кількість авторитетних фахівців із цієї тематики, серед яких і нинішній міністр закордонних справ Мірослав Лайчак. У 2007-2009 рр. він був верховним представником з питань Боснії і Герцеговини і зробив значний внесок у процес стабілізації цієї країни, тому його вважають одним з найуспішніших європейських дипломатів. Тут іще слід зауважити, що Словаччина має традиційно добрі відносини як із Сербією, так і з Хорватією, а також розвиває співробітництво практично з усіма країнами регіону. Словакам досить легко зрозуміти балканський менталітет (набагато простіше, ніж, наприклад, полякам), і їх там добре сприймають як медіаторів.
Балкани - це головне. А ось на другому місці у списку офіційних пріоритетів словацької закордонної політики - східна політика, конкретно - підтримка євроатлантичної інтеграції та модернізації України, а також демократичних перетворень у Білорусі, Росії, інших пострадянських країнах. Офіційні цілі такі: для Словаччини було би добре, щоб Україна стала членом ЄС і НАТО, зокрема, тому, що приєднання України до Євросоюзу означало б економічний розвиток Східної Словаччини. Але при цьому Братислава хоче зберігати також тісні й приязні відносини з Росією. Навіть якщо це Росія Путіна.
Словацька допомога і польські декларації
Словацька дипломатія досить успішно реалізує поставлені завдання. Зокрема й щодо України. Ось кілька прикладів. Як повідомляє в коментарі для DT.UA Петер Стано, прес-секретар словацького МЗС, Словаччина прийняла на лікування й реабілітацію 60 учасників протестів на Майдані і поранених українських солдатів: "Лікування й реабілітація були фінансовані з державного бюджету. У співпраці з іншими відомствами ми цього року відправили в Україну вже чотири гуманітарні конвої. Вартість цієї допомоги досягла мільйона євро, а разом із допомогою з метою розвитку - 2,5 млн євро. Елементом нашої підтримки є, наприклад, урядова дотація на організацію літніх таборів у Східній Словаччині для українських дітей або грант на боротьбу з корупцією. Українські діти відпочивають у санаторіях, призначених для депутатів словацького парламенту. У березні в нас гостювало 90 дітей з Луганської області", - повідомив Петер Стано.
Як виглядає словацька допомога на тлі офіційної допомоги Польщі? В 2014 р. МЗС цієї країни збільшило бюджет допомоги для України до 24 млн злотих (6 млн євро. - Ред.), у тому числі 11,2 млн злотих (2,8 млн євро) призначено на гуманітарну допомогу, інформує на запит DT.UA прес-відділ польського МЗС. Як легко порахувати, розмір польської допомоги у 2,4 разу більший, ніж словацької. Але Польща за чисельністю населення та обсягом ВВП - у вісім разів більша, ніж Словаччина! Отже, виходить, що пересічний словацький платник податків допомагає Україні більше, ніж пересічний поляк (якщо брати до уваги тільки державну допомогу і перерахувати її на душу населення). Ось вам і проросійська Словаччина і дружня Польща!
Ідемо далі. Окрім цієї допомоги, важливим елементом словацької підтримки України є реверс газу, який допоміг Україні витримати цієї зими російський газовий шантаж. "Реверс газу зі Словаччини дав можливість Україні заощаджувати близько 100 млн дол. щомісячно", - вважає П.Стано.
Насамкінець не зайвим було би порівняти візову політику й інфраструктуру пунктів пропуску двох країн. Так от, "проросійська" Словаччина охоче видає українцям п'ятирічні візи, чого не скажеш про консульства дружньої Польщі (хоча нещодавно в цьому питанні відбувся відчутний прогрес). На короткому (97 км) словацько-українському кордоні більше пунктів пропуску, доступних для пішоходів (два, а скоро буде чотири), ніж на 535-кілометровому польсько-українському (тільки один - у Шегині, другий - в Угринові - запрацював поки що тимчасово). На словацькому кордоні дорожні пункти пропуску - через кожні 32 км, на польському - через 67. Не дивно, що поляки, котрі прямують в українські Карпати, воліють їхати транзитом через Словаччину, щоб тільки уникнути багатогодинного виснажливого очікування на польсько-українському кордоні.
Чому ж тоді складається враження, що саме Польща (разом із Литвою) найбільше підтримувала Україну під час Майдану і АТО? "У Польщі допомогою Україні переймалося насамперед суспільство, а не держава. Звичайні поляки набагато більше проукраїнськи налаштовані, ніж словаки. Ми самі збирали теплі речі й гроші для Майдану і АТО. Це робилося не силами держави, а пожертвами простих поляків, приватних фундацій та працею волонтерів. У Словаччині все навпаки - там активність суспільства досить слабка, сильні проросійські й антиукраїнські настрої, натомість Україні допомагає держава", - пояснює Ярек Подворський з асоціації "Покоління" у Катовіце, організатор гуманітарних конвоїв на Майдан і для бійців АТО.
А ще польські активісти часто нарікають, що офіційна Варшава робить собі добрий піар і приписує заслуги, які насправді належать не політикам, а волонтерам. Причому їх часто спіткають перешкоди з боку держави, як у випадку з бронежилетами, затриманими польськими митниками на кордоні. Отже, все не так однозначно, як може здаватися. А російським аналітикам не варто дуже тішитися з "успіхів" дипломатії Путіна на словацькому напрямку. Бо "найвірніший союзник Москви в центрі Європи" насправді є непоганим другом України.