За останні 68 років із часів Франкліна Рузвельта жоден президент США не мав такої потужної підтримки в перший же термін правління. Стадо «слонів»-республіканців розтоптало «ослів»-демократів майже повністю. Обидві палати — і представників, і сенат — контролюються партією, символом якої є звір чималих розмірів. Отже, президент — слон, парламентська більшість — слони, зовнішня політика країни теж іноді нагадує поведінку цієї тварини у відомій крамниці. Америка посилилася дворазово. Противагу, котру республіканцям до виборів 5 листопада складали демократи, подолано. Сказати, що Джордж Буш-молодший отримав моральне задоволення — не сказати нічого. Ніч перемог почалася зі звістки, що його рідний брат Джеб переобраний губернатором у Флориді — штаті, який приніс перемогу нинішньому главі Білого дому два роки тому. Сім’я святкує. Святкує Буш-старший, на час президентства якого випав розвал СРСР. І він як батько цілком може пишатися своїми синами.
Слонів вибирають
Теплий осінній ранок 5 листопада. Автобус йде з Вірджінії у Вашингтон. На задньому сидінні діалог двох чорношкірих попутниць переростає в лемент. Ясно, що одна з них відмовляється йти голосувати. До умовляння несвідомої підключається ледь не половина пасажирів. Аргументи використовуються усі, що є в арсеналі американця, котрий їде на роботу ранковим рейсом із смакуванням вечірнього походу на виборчу дільницю. Від елементарного політичного лікнепу до спогадів про солдатів армії США, які загинули за (цитую) «твоє, дурепо, щастя», і жертви терактів 11 вересня. Суперечка закінчилася нічим. Автобус зупинився на кінцевій біля Пентагону. Але співвідношення позицій патріотів і байдужих виявилося все ж показовим. Це стало відомо ввечері того ж дня.
Американці вибирали третину складу сенату і всієї палати представників. У верхній палаті — 100 сенаторів, у нижній — 435 конгресменів. Відповідно до простих законів арифметики, щоб контролювати весь законодавчий орган партії республіканців, яка претендувала на одноосібне лідерство в країні, потрібно було отримати в ньому 51 і 218 місць відповідно. Настрої виборців «слони» вгадали повністю. Як зазначила газета «Нью-Йорк таймс», кампанія проводилася з прицілом на американця із непередбачуваною електоральною поведінкою, але поміркованими поглядами. Передвиборні події нагадували ті реалістичні телешоу, у яких декількох чоловік відправляють у подорож, сповнену стресів, тоді як інші, по той бік екрана, спостерігають за ними з різноманітним ступенем інтересу, жаху й, іноді, бридливості. То кандидати раптово вилітали на останньому етапі кампанії. То діючий сенатор трагічно загинув в авіаційній катастрофі. А тут ще, за відомостями цілком достовірних американських джерел, Ірак і Північна Корея надумали озброюватися. Причому перший — відповідно до інформації, отриманої, швидше за все, із тих же джерел — не без допомоги однієї східноєвропейської країни, яка ще недавно називала себе стратегічним партнером США. Загалом, інтрига існувала до останнього моменту. Республіканці робили упор на внутрішню безпеку і зовнішню активність на певних напрямках. Демократи намагалися протиставити економічні досягнення адміністрації Клінтона, але на федеральному рівні успіху не мали. Їхній прагматизм вилився в непогані результати на виборах губернаторів.
Хоча найчастіше кампанія проходила винятково по-американськи. У широко відомій Флориді в одному з округів кандидатом у палату представників зареєстрували пса. А в Іллінойсі — як привіт технологам, котрі придумали «двійників» на пострадянському просторі — проти діючого сенатора-демократа Річарда Дурбіна (Richard Durbin) республіканці виставили Джима Дуркіна (Jim Durkin). Якщо це було зроблено спеціально, то місцевий варіант застосування чорного піару в конкретному випадку не спрацював. Як видно, виборці, перш ніж голосувати, переконалися, що правильно прочитали прізвище. Бувало, прийоми з розряду «нижче пояса» у США використовувалися і цілком свідомо. У Вірджінії на плакатах кандидата в Конгрес Джима Морана місцеві умільці зі штабу конкурента за допомогою наліпок змінили одну літеру в його імені, через що постери респектабельного демократа перетворилися на банальну непристойність. Сталося це прямо в день голосування, і прибічникам Морана не залишалося нічого, як ходити зі шкребками і повертати агітаційні матеріали в початковий стан.
До речі, на агітацію кандидати іноді витрачали цілі статки. У Техасі банкір Тоні Санчез витратив 60 мільйонів доларів, аби стати губернатором. Вкладення виявилося невдалим. Та ж доля спіткала і нью-йоркського мільярдера Томаса Голісано, котрий не пошкодував на популяризацію своїх ідей в американських масах 50 мільйонів. Їхні співгромадяни чітко продемонстрували, що в цій країні не гроші роблять політиків. Щоправда, не скрізь. Недавній скандал у Вашингтоні, що коли діючий мер давав жителям столиці по одному долару, щоб ті поставили підпис на його підтримку на етапі висування, показав: виборці насправді багато в чому схожі. І американські, і українські. 150 тисяч доларових купюр були розібрані без заперечень. Ось тільки преса міському голові цього не подарувала, здійнявши скандал на всю Америку.
Сам день голосування пройшов без подій, і приводів для гучних судових розглядів, вочевидь, уже не передбачається. Джордж Буш у середу приймав поздоровлення. Його республіканська команда з подвоєною енергією взялася за роботу. Держдепартамент на честь перемоги пообіцяв подумати над тим — чи не варто дещо пом’якшити позицію в іракському питанні. Хоча, на переконання президента Американської ради зовнішньої політики Германа Пірчнера, Білий дім із нових плацдармів може постукати прикладом у двері Саддама Хусейна швидше, аніж прогнозують багато експертів.
Слони атакують
Усім, для кого США — проблема, найближчим часом будуть непереливки. Країни, занесені адміністрацією Буша в список посібників тероризму, можуть хіба що сподіватися на везіння чи на те, що увага Вашингтона буде переключена на когось іншого. З того ж списку. Судячи з пріоритетів, які на першій же поствиборній прес-конференції розставив речник держдепартаменту Річард Баучер, Київ із його «Кольчугами» може тимчасово розслабитися. Та й директор офісу України, Білорусі та Молдови Марк Таплін повідомив, що перегляд взаємин лише в процесі. І корективи будуть вноситися залежно від того, яку офіційні особи з Печерських пагорбів дадуть відповідь на додаткові 7 запитань групи експертів.
Така постановка питання супроводжується вже не стільки погано прихованою підозрою, скільки роздратуванням, помітним у всіх основних американських структурах. Головне послання і від експертів із питань зовнішньої політики, і від законодавців, і від адміністрації одне — до моменту відставки Леоніда Кучми з поста Президента країни на інші теми, окрім справи Гонгадзе і продажу «Кольчуг» в Ірак, з українськими політиками тут, у Вашингтоні, спілкуватися не збираються. Чарлі Флікнер, секретар підкомісії Конгресу, котра відповідає за виділення фінансової допомоги, без натяків заявив, що американцям набридла брехня. Терпець урвався. І першим, хто вирішив, що справу про обвинувачення в нелегальній торгівлі зброєю потрібно розголосити, минаючи спосіб вирішення конфлікту по дипломатичних каналах, був екс-посол США в Україні Стівен Пайфер. Флікнер повідомив, що Конгрес не хоче залишати без підтримки народ, але, цитую, «українському уряду з його приватною індустрією допомагати ніхто не буде».
Глава місії українських спостерігачів, народний депутат Юрій Павленко, один із керівників міжпарламентської групи Україна—США, намагався пояснити колегам, що Україна — не тільки Кучма, «Кольчуги» і «справа Гонгадзе», а й цінний союзник для Євросоюзу і США, котрого не слід скидати з рахунків через декілька епізодів. У американських високопоставлених співрозмовників він зустрічав розуміння на рівні людини, але не чиновника. Насправді зміна ставлення вже відбулася. І той аргумент, що фактичною відмовою приймати Україну в клуб демократичних держав, нехай навіть у перспективі, Сполучені Штати штовхають її в обійми тоталітаризму, як доказ уже не сприймався. Контрвипади були по-американськи обгрунтовані — плівки Мельниченка справжні, інших думок нам чути непотрібно і питання вже не лише в тому, чи були передані злощасні радарні системи Іраку. А якщо в політиці такі проблеми, то економічні питання годі й обговорювати. У Конгресі для очищення совісті кивають на позицію держдепу, у держдепі зауважують, що їхня думка не завжди збігається з думкою Конгресу. Далі креслити схеми, здається, не варто.
Показовим у цьому сенсі є і такий факт: говорячи про економіку, представники республіканської адміністрації цілком прозоро натякали, що Україні слід задуматися над зміцненням взаємин із Росією, до якої із симпатією ставляться і «слон»-батько, і «слон»-син, і радник президента з питань безпеки Кондоліза Райс. До речі, коли США обвинувачували російські підприємства в поставках Іраку комплектуючих частин для зброї, санкції запровадили не проти країни, а проти підприємств. Втім, і зробити записи, аналогічні мельниченківським, у кабінеті глави держави РФ дуже проблематично.
Не менш цікавою в контексті останніх розкладів у двосторонніх взаєминах є і поведінка секретаря комітету Конгресу. Парируючи докази української делегації про те, що домовлятися з Києвом можна і потрібно, Чарлі Флікнер зауважив: за відмову від ядерної зброї і закриття ЧАЕС світове співтовариство Україні не повинно ні цента. Він вважає, що ці кроки були вигідні насамперед країні, котра пішла на такі кроки — в інтересах її ж безпеки. А в держдепартаменті упевнені — якби боєголовки в Україні залишилися, то зараз у Києва були б такі ж труднощі, як у однієї країни в Перській затоці.
Щоправда, там, у затоці, проблемам Києва дехто може й позаздрити. Саддаму Хусейну Білий дім погрожує міжнародним трибуналом. Адміністрація Буша відкидає всі обвинувачення в упередженому ставленні до цього авторитарного і дуже одіозного лідера. Не хоче чути і про те, що причиною усьому іракська нафта, а сім’я американського президента має не останній стосунок до корпорації «Шеврон». Тема енергоносіїв для США в зовнішній політиці завжди була пріоритетною, що на берегах Атлантики і не приховують. Сьогоднішня адміністрація у Вашингтоні діє відповідно до принципу британського прем’єра сера Уїнстона Черчілля, котрий казав, що Сполучене Королівство не має постійних друзів чи ворогів. Свої інтереси Сполучені Штати готові відстоювати до останнього. У них є сила, можливості і бажання. І вони після виборів зміцніли. Опозиції Буша, котра тепер майже позбавлена можливості впливати на прийняття основних рішень, залишилося спостерігати за діями споконвічних суперників. Не стільки всередині країни, скільки за її межами. І зараз фігура слона на світовій шахівниці готова оголосити недругам Америки шах. Що може бути далі, знавцю правил цієї древньої гри зайвий раз пояснювати не треба.