Епідемія коронавірусу створює додаткову небезпеку для людей, котрі живуть у зонах конфлікту. Яскравий приклад - Сирія, яку вже майже десять років шматує громадянська війна. В умовах глобальної загрози міжнародна спільнота намагається переконати ворогуючі сторони дійти порозуміння. Так, ще 24 березня спеціальний посланець генсека ООН у Сирії Гейр Педерсен закликав усіх учасників конфлікту до негайного припинення вогню. Він підкреслив, що країна, медична інфраструктура якої знищена тривалими військовими діями, стає дуже уразливою до хвороби.
Стурбованість представників ООН зрозуміла. Перед обличчям пандемії гуманітарна ситуація в Сирії залишається вкрай загрозливою. Найгостріша вона в Ідлібі - останньому анклаві антиурядових сил, які воюють проти режиму Башара Асада. На цій території сконцентровано багато біженців, які мусили втікати з інших регіонів держави після того, як Дамаск відновив над ними контроль. У таких умовах фізично неможливо дотримуватися мінімально необхідних правил, які можуть зупинити поширення коронавірусу.
Втім, події в Сирії свідчать про неготовність учасників конфлікту до порозуміння. Ця держава перетворилася на арену протистояння багатьох гравців, у кожного з яких - своя мета. Складна система союзів і противаг унеможливлює стабільний компроміс на сучасному етапі. Від чого насамперед страждають прості сирійці, яким загрожує не лише епідемія, а й відновлення військових дій та терористична активність.
Порівняно з початком року, конфлікт перейшов у менш активну фазу, чому посприяли домовленості, укладені 5 березня між Росією та Туреччиною. Вони призупинили наступ Асада на Ідліб, але не вирішили проблему. Перспектива відновлення повномасштабних зіткнень між антиурядовими збройними угрупованнями, яких підтримує Анкара та сили режиму, залишається реальною, адже Дамаск не відступив від загальної мети - відновлення контролю над усією територією держави. Сирійський президент різко критикує втручання Туреччини в конфлікт. Перебування турецьких військових на сирійській землі він розглядає як відкриту агресію.
Для турецької влади захист своїх партнерів в Ідлібі стає питанням престижу. Президент Р.Т.Ердоган заявляє, що Асад використовує пандемію аби прикрити свою злочинну активність у регіоні. Ердоган звинувачує Дамаск у провокаціях і недотриманні режиму припинення вогню. Втім, Туреччина змушена хвилюватися не лише через дії президента Сирії, - вона зіштовхується з додатковою проблемою в самому Ідлібі. Загострюється конфлікт навколо стратегічно важливої траси М4, яка проходить по контрольованій повстанцями території. Домовленості Анкари і Москви передбачали створення вздовж неї коридору безпеки та спільне патрулювання російсько-турецькими силами. Це викликає жорстку протидію з боку радикальних повстанських угруповань і призвело до збройних зіткнень із турецькою армією, жертвами яких уже стали два турецьких військовослужбовці.
Не згасає напруга й на курдських територіях Сирії, які контролює Туреччина. Так, 28 квітня внаслідок масштабного теракту в Афріні постраждали понад 100 осіб. Анкара покладає відповідальність за терористичну атаку на курдські Загони народної самооборони. Натомість курди заперечують проведення акцій, спрямованих проти мирних жителів. Вони обвинувачують у таких нападах радикальних ісламістів, наголошуючи, що саме дії Туреччини в північній Сирії не дозволили остаточно знищити цього ворога.
Проблеми, з якими зіштовхується Туреччина, могли б потішити Асада, - але і його власні позиції нестійкі. Він зумів відновити контроль над більшістю територій Сирії виключно завдяки зовнішній допомозі - з боку Росії та Ірану. Офіційна риторика Дамаску залишається войовничою, - адже Асад прагне довести громадянський конфлікт до переможного завершення. Але незрозуміло, чи відповідають такі жорсткість і безкомпромісність актуальним інтересам партнерів, насамперед - Російської Федерації.
Москва вберегла сирійський режим від втрати влади, - але його тотальна військова перемога не є для неї самоціллю. У своїй геополітичній грі Путін має враховувати й інтереси інших гравців (насамперед Туреччини). Крім того, зараз - в умовах епідемії та падіння цін на нафту - Росія має раціональніше оцінювати свої ресурси і планувати їх використання в зовнішньополітичних авантюрах. У Кремлі розуміють, що переконливим фінальним акордом сирійської операції має стати зрежисоване за російського посередництва політичне завершення конфлікту, - це посилить імідж РФ як впливового медіатора. Втім, непоступливість Асада наразі може зашкодити реалізації цих планів.
Складається враження, що російське керівництво намагається вплинути на Дамаск, силуючи його до компромісів. Недавно в російській пресі з'явилися статті з критикою сирійського лідера. В них відзначається корумпованість режиму та його недостатня підтримка з боку сирійського народу - загальновідомі факти, на які досі в Росії заплющували очі. Звісно, в жодному разі не йдеться про відверту відмову від підтримки Асада. Але поява таких публікацій у країні, де незалежні ЗМІ давно знищені, - очевидний натяк президентові Сирії, що впливовий союзник незадоволений його останніми діями.
Додатковою причиною невдоволення Росії може стати загравання Дамаска з іншими акторами, на кшталт Об'єднаних Арабських Еміратів. Джерела повідомляють, що спадкоємний принц Абу-Дабі Мухаммед ібн Заїд докладає зусиль до відновлення активних бойових дій в Ідлібі. У рамках таємних перемовин Асаду пропонувалися чималі гроші як плата за порушення укладеного перемир'я і відновлення наступу на повстанський анклав. Таким чином ОАЕ прагнули ударити по інтересах Туреччини, відвертаючи її увагу від Лівії, де ці країни підтримують різні сторони в місцевому конфлікті. Такий сценарій не влаштовує Москву, оскільки порушує крихкий баланс сил, досягнутий на переговорах Путіна і Ердогана. Експерти припускають, що саме протидія планам Еміратів купити лояльність Асада стала метою останнього візиту в Дамаск російського міністра оборони С.Шойгу.
У цих умовах прагне посилити свої позиції в Сирії Іран - ще один традиційний партнер Дамаска. Пандемія стала для цієї країни надзвичайно гострою проблемою, що не змінило геополітичних амбіцій іранської влади. Вимагаючи фінансової допомоги від МВФ для боротьби з коронавірусом, Тегеран одночасно продовжує витрачати кошти на підтримку союзників і проксі-сил, реалізовуючи агресивну експансіоністську політику. Сирія залишається її важливою ланкою, адже є для Ірана своєрідними воротами до Східного Середземномор'я. Відтак, у публічній площині іранці виявляють повну солідарність із Асадом, - саме так слід трактувати демонстративний візит керівника іранського МЗС Дж.Заріфа до Дамаску, який відбувся 20 квітня. Іран занепокоєний можливістю порозуміння між Туреччиною та Росією з сирійського питання і тому теж підштовхує Асада до дій. Незважаючи на епідемію, він продовжує постачати озброєння силам режиму, паралельно посилюючи присутність власних угруповань у державі.
Втім, така ситуація не влаштовує іншого впливового регіонального гравця - Ізраїль. Питання безпеки для Тель-Авіва залишається ключовим, а зростання впливу Ірану в сусідній Сирії він розглядає як актуальну загрозу, що потребує відповідного реагування. Як і раніше, ізраїльтяни завдають ударів по іранських позиціях у Сирії. Вони активізувалися в другій половині квітня. Так, через кілька годин після зустрічі Асада і Заріфа сирійські джерела повідомили про ракетну атаку, ціллю якої стали об'єкти поблизу міста Пальміра. Згодом ударів було завдано по Голанських висотах, районах Дамаску та Хомса. Не визнаючи прямо відповідальності за ці атаки, ізраїльський міністр оборони Н.Беннет повідомив, що Тель-Авів продовжує протидію іранській експансії. Наголошуючи, що метою ізраїльських операцій стає витіснення іранців із Сирії, він підкреслив: Ізраїль не зупиниться до її остаточного досягнення.
Таким чином, навіть глобальна загроза пандемії не змінює ситуації в Сирії, - адже непоступливість учасників громадянського конфлікту і суперечності між зовнішніми гравцями перекреслюють перспективи мирного врегулювання. Попри відносну деескалацію останніх місяців, війна триває. Країна залишається полем бою інших держав, які задовольняють свої амбіції та захищають свої інтереси, - а страждають від цього насамперед прості сирійці.