Маємо поспішати (з Лісабонським договором). Виросло покоління європейців, яке не знає, з якою метою створювалося Європейське економічне співтовариство, а потім Європейський Союз.
Жан-Клод Юнкер, прем’єр-міністр Люксембургу, глава групи Єврозони в ЄС
Ми голосуватимемо «проти» стільки разів, скільки нас примушуватимуть це робити.
Деклан Генлі, лідер Libertas
ЄС обрав «силовий варіант» для процесу ратифікації Лісабонського договору, відверто нехтуючи власними юридичними зобов’язаннями, які вимагають припинення ратифікації, якщо бодай одна з країн-членів висловиться проти запропонованого документа. Символічно перекреслюються всі принципові положення ухваленої в грудні 2001 року знаменитої Лаекенської декларації, яка відкрила шлях до роботи Конвенту Європи. Проте ці принципові положення практично були проігноровані як у тексті Конституційного договору, так і майже його повного аналога — договору Лісабонського.
Модифікованим гібридним чудовиськом, яке не розуміє, куди потрібно рухатися, охрестив зміст цієї угоди один із провідних аналітиків з питань функціонування Європейського Союзу Джіованні Греві. Договір реформи, або Лісабонський договір, який планується інтегрувати в Договір про ЄС і в Договір про Європейські співтовариства (у свою чергу він буде перейменований на Договір про функціонування Союзу), виявився, можна сказати, аналогом відхиленого на референдумах у двох країнах — засновницях договору, який встановлює Конституцію Європи.
Принципові інституційні зміни
Статус юридичної особи для ЄС. Уперше в історії Європейський Союз передбачається наділити статусом єдиної юридичної особи, як це було запропоновано в початковому варіанті Конституційного договору. Таким чином, уперше ЄС, а не країни-члени, може отримати право підписувати міжнародні договори, що означатиме безпрецедентну передачу влади інститутам Європейського Союзу.
Ліквідація принципу функціонування ЄС, що базується на трьох засадах, або стовпах. Фундаментальний принцип діяльності ЄС, зафіксований у тексті Маастрихтського договору, запропоновано відкинути. Три основи діяльності ЄС у сфері традиційного законодавства, сфері міжнародної політики та політики юстиції запропоновано інтегрувати в одну, тим самим безпрецедентно зменшити можливість країн — членів ЄС ветувати положення, які беззастережно належать до виключної національної компетенції.
Відмова від підписання нових договорів або проведення референдумів. Пропонується відмовитися в подальшому від скликання міжурядових конференцій і підписання нових договорів, а також від проведення будь-яких референдумів про ухвалення або внесення змін до діючих договорів. Процедура таких дій пропонується в новому спеціальному договорі, який передбачає внесення змін безпосередньо до Договору реформи.
Система ухвалення рішень. Систему голосування в Раді міністрів ЄС, яку було передбачено в тексті Конституційного договору, було збережено, і рішення вважатиметься ухваленим, якщо за нього голосують 55% країн, які представляють 65% населення ЄС. Таким чином, відверто передбачено зміщення політичного впливу під час голосувань на користь великих країн як для ухвалення, так і для блокування рішень. Планується, що нова система набере чинності з 2014 року, а в разі виникнення нездоланних політичних перешкод — із 2017-го. Впродовж усього так званого перехідного періоду передбачається дія нинішньої
неймовірно складної «ніццької» системи голосування.
Поступку було зроблено для можливості блокування рішень, для чого необхідна наявність не менш як п’яти країн, які представляють 35% населення ЄС.
Найстратегічніший момент — по всьому тексту Лісабонського договору «вплетено» статті для «поглибленого співробітництва» (читай — створення «багатошвидкісного» ЄС). І для цього співробітництва застосовуються ті самі правила голосування, але граничні значення перераховуються відповідно до показників тих країн, які в «поглибленому співробітництві» задіяні. У ситуації, коли ті чи інші держави заперечують проти такого співробітництва, в дію може бути введено так званий іоаннінівський пункт (відповідно до назви грецького острова, де й виник цей термін), який на чотири місяці може відтермінувати введення в дію практичну реалізацію даної процедури.
Президент ЄС. Передбачено обирати президента ЄС на саміті Європейської ради терміном на 2,5 року з правом одноразового переобрання. Після можливого обрання президента ЄС втрачає силу принцип ротації головування країн-членів у Європейській раді, але залишається в силі для Ради міністрів ЄС. Передбачається, що особа президента ЄС стане однією з найвпливовіших у структурах Союзу, під його керівництвом перебуватимуть більш як 3,5 тис. співробітників секретаріату Ради, якими нині керує генеральний секретар високого представника ЄС. З іншого боку, передбачалося, що президент, як максимум, виконуватиме представницькі функції, у тому числі головуватиме на засіданнях (самітах) Європейської ради.
Поза будь-яким сумнівом, повноваження ймовірного президента ЄС з його вкрай низьким ступенем легітимності, з огляду на характер обрання, істотно впливатимуть на легітимність ухвалення законів і рішень. Також необхідно враховувати той факт, що дуже серйозним викликом можуть стати потенційно різні партійно-ідеологічні погляди президента ЄС, комісії та Європейського парламенту. Вже нині можна чітко спрогнозувати розбіжності в поглядах і напруженість у відносинах між можливим майбутнім президентом і майбутнім високим представником Союзу із зовнішніх справ та політики безпеки щодо питань презентації ЄС у зовнішніх відносинах.
Європейська комісія. Європейська комісія значною мірою втратить потенціал одного з найпотужніших інститутів ЄС. Крім запланованого зменшення кількості комісарів до 2/3 від кількості країн-членів із наступною ротацією її складу відповідно до національного представництва, сам склад комісії та її майбутній президент виноситимуться на затвердження Європейським парламентом. Ірландії обіцяно, що нині діючий принцип «одна країна — один комісар» буде збережено. За багатьма ознаками, комісія поступово перетворюватиметься на звичайну обслуговуючу інституцію на тлі посилення політичної ваги як президента Європейської ради, так і Європейського парламенту.
Високий представник Союзу із зовнішніх справ та політики безпеки. Планується, що вся міжнародна діяльність ЄС буде сконцентрована в руках високого представника, який обиратиметься на саміті Європейської ради більшістю голосів.
Одночасно з головуванням на засіданнях Ради ЄС із загальних питань і зовнішніх відносин високий представник обійматиме посаду віце-президента Єврокомісії, тим самим поєднуючи як представницькі, так і виконавчі функції. Усі існуючі сьогодні додаткові посади, які обіймає нинішній високий представник, перейдуть до його наступника, зокрема до глави комітету ЄС з політичних питань і питань безпеки, глави Європейського оборонного агентства. Такий підхід заздалегідь передвіщає серйозні виклики для стосунків із президентом ЄС, який навряд чи відсторонено спостерігатиме за діяльністю міністра закордонних справ ЄС, зокрема за призначенням так званого дипломатичного корпусу Союзу. При цьому незрозумілою залишається підзвітність та відповідальність високого представника, якщо брати до уваги його дуальний статус.
Водночас розширення сфери голосування кваліфікованою більшістю, а саме щодо проблематики зовнішніх відносин, надасть дуже серйозні додаткові повноваження цій особі, якщо брати до уваги той факт, що пропозиції стосовно здійснення зовнішньої політики можуть виходити саме від високого представника.
Європейський парламент. Найбільш федеративно налаштований інститут ЄС, як проектується, отримує право на участь у спільній із Радою ЄС (так звана процедура спільного рішення) розробці та ухваленні законів Союзу в більш ніж 40 додаткових сферах. Серед них можна виділити такі: діяльність спеціалізованих судів, принципи європейського адміністрування, фінансові регулюючі інструменти, чесна конкуренція, структурні фонди, транспорт, Європейський дослідницький простір, енергетика, туризм, спорт, перетинання кордонів, аспекти спільної комерційної політики тощо.
* * *
Відповідно до останніх опитувань громадської думки у Великобританії, 82% опитаних виступають проти «Лісабона» і хочуть проведення загальнонаціонального референдуму. Каролін Флінт, міністр Великобританії з питань Європи, зізналася, що не читала Лісабонського договору. Результати локальних виборів, які відбудуться одночасно з виборами до Європарламенту, майже напевне будуть розгромними для правлячих лейбористів у світлі грандіозних фінансових скандалів у нижній палаті Вестмінстера на тлі реальних обрисів позачергових виборів і наступного референдуму з чітким результатом щодо згаданого вище договору. Після цього ланцюгова реакція проведення референдумів в інших країнах-членах — питання технічне.
У Чехії після схвалення договору в сенаті підготовлено нове звернення до конституційного суду країни з проханням дати оцінку тексту повністю, а не частково, як це сталося з попереднім зверненням.
У ФРН рішення конституційного суду, скоріш за все, буде ухвалено на користь проведення загальнонімецького референдуму.
Ірландію офіціоз ЄС вирішив ізолювати і примусити провести повторний референдум. Так звані гарантії — з питань податків, нейтралітету, оборони, міграції, соціальних прав і, головне, збереження комісара — вимагатимуть проведення як нових ратифікаційних процедур у всіх країнах — членах ЄС, так і нового референдуму на Зеленому острові. Але як юридично забезпечити збереження принципу «одна країна — один комісар», якщо в тексті «Лісабона» зафіксовано зовсім інший принцип? На місцевих виборах, які також відбудуться одночасно з виборами євродепутатів, правляча Fianna Fail зазнає поразки, а в Європарламент (можливо) взагалі може не потрапити. І якщо другий референдум Зеленому острову буде нав’язано, позитивного для єврофедералістів результату досягти буде практично неможливо.
Але якщо «силовий» варіант не буде зупинено, тоді ЄС піде зовсім іншим шляхом розвитку, досі не відомим і який має мало спільного з принципами демократичного облаштування.