Ті, хто зі смертю Зураба Жванії пророкував другу грузинську революцію, явно переоцінили схильність Михайла Саакашвілі до радикальних дій. За останні три тижні президенту вдалося зберегти революційний тріумвірат, максимально скоротити паузу в роботі нового-старого уряду і дистанціюватися від чергової словесної перепалки між Тбілісі та Москвою.
Розпочав Саакашвілі з нового прем’єра. Щоб визначитися з ім’ям наступника президенту потрібно було лише п’ять днів. На шостий у грузинських політиків з’явилася можливість переконатися, що президент ще не розучився підносити сюрпризи: на затвердження прем’єром було запропоновано міністра фінансів Зураба Ногаїделі. Вибір Саакашвілі в Тбілісі сприйняли по-різному.
Одні стверджують, що з допомогою нового прем’єра Саакашвілі має намір і далі підживлювати «міф про трьох лідерів» — героїв революції троянд. Дарма, що тріумвірат Саакашвілі—Бурджанадзе—Жванія грузинські журналісти охрестили штучним ще до того, як на прем’єрському обрії з’явилося прізвище Ногаїделі. Інші переконують, що колишньому міністру фінансів ніколи б не дісталося крісло глави уряду, якби він був сильною політичною постаттю. Треті напівголосно розмірковують про те, що ставка на соратника Жванії мала допомогти Саакашвілі зняти з президентської команди всі обвинувачення в причетності до смерті прем’єра. Адже хоч що там говорили, Зураб Жванія був для президента не лише найнадійнішим помічником, а ще й найнебезпечнішим супротивником. Понад те, він був єдиним політиком в оточенні Саакашвілі, котрого той боявся. Президент не хотів програти владу. Останнім часом він усіляко відтискував людей прем’єра з ключових посад в уряді, відразу підбираючи їм заміну з числа «своїх». Так було у випадку з призначенням Вано Мерабішвілі міністром внутрішніх справ, а Іраклія Окруашвілі — главою оборонного відомства. Відсторонений спочатку від одного міністерства, потім від другого, Георгій Барамідзе не один день обмінювався з Окруашвілі гучними образами. Для повної перемоги «команди Саакашвілі» над «командою Жванії» не вистачало контролю над процесом приватизації в республіці: всі фінансові потоки перебували в руках Жванії. Численні спроби Саакашвілі й Ко відстежити приватизаційні пріоритети зазнавали фіаско.
Існує думка, що без Жванії Саакашвілі буде набагато важче контролювати ситуацію. «Президент позбувся своєї «гамівної сорочки», — пожартував у розмові із «ДТ» один грузинський політолог. Хоча кому, як не йому, має бути відомо, що коли й треба було когось вгамовувати, то не президента, а його «яструбів»: того самого Окруашвілі. Зауважте, всі войовничі випади Саакашвілі на адресу Кремля і доморослих сепаратистів в Абхазії та Південній Осетії так і залишилися низкою грізних попереджень. Інша річ, що після того як Саакашвілі вкотре обмінювався «люб’язностями» із південноосетинським керівництвом, до Цхінвалі їхав Жванія і намагався залагодити все в розмові по щирості. Місцеві газети співали дифірамби дипломатичним здібностям прем’єра, а Едуард Кокойті дякував за «політичну делікатність».
Про Ногаїделі пишуть інше — «жорсткий і безкомпромісний переговорник». Щоправда, на підтвердження цієї думки, усі, немов змовившись, згадують лише його січневі переговори з міністром фінансів РФ Олексієм Кудринім про врегулювання грузинської заборгованості за раніше наданими кредитами, загальна сума якої становить 158 млн. дол.
Утім, основні переговорні висоти Ногаїделі доведеться взяти найближчими місяцями. Зробити це буде непросто. І не лише тому, що під час грузинської прем’єріади в Москви були інші кадрові уподобання. (Посол РФ у Грузії неодноразово натякав: у кріслі глави уряду Росія хотіла б бачити держміністра з економічної та структурної реформи Каху Бендукідзе — політичного опонента Ногаїделі.) А ще й через ту просту причину, що темою розмови стане питання виведення російських баз із Батумі та Ахалкалакі, яке спливло на поверхню. Минулого місяця грузинська влада запропонувала Москві використовувати інфраструктуру російських баз для створення так званого антитерористичного центру. Та вони й не підозрювали, що кремлівські стратеги відразу спробують скористатися цією ідеєю, щоб пов’язати створення центру з умовами і термінами виведення баз. Власне, просто захочуть перейменувати «військові бази» на «антитерористичні центри», створивши тим самим зручне прикриття для свого подальшого перебування на території Грузії. У Тбілісі вчасно оговталися. На переговорах російським колегам запропонували спочатку оформити договір, в якому будуть розписані всі терміни та умови виведення військових баз, а лише потім сформувати групи експертів, які працюватимуть над створенням спільного антитерористичного центру. Попри кремлівські підрахунки (для виведення баз із Грузії знадобиться не менше 11 років і півмільярда доларів) грузинська сторона зажадала, щоб Росія залишила цю південнокавказьку республіку до 2007 року. Остання формула Москви — «три плюс п’ять» (три роки на підготовку виведення і на паралельне створення антитерористичного центру, потім п’ять років на саме виведення) — команду Саакашвілі влаштовує не до кінця. Щоправда, у неформальних розмовах російські дипломати припускають можливість того, що термін виведення баз усе-таки буде скорочено. Та й у пропозиціях, які привіз під час свого візиту до Тбілісі Сергій Лавров, Росія пропонує створити антитерористичний центр лише з використанням Батумської бази. Тобто, власне, вперше в писемній формі каже про безумовне виведення бази з Ахалкалакі.
Чи зможуть Росія і Грузія взаємодіяти у боротьбі з міжнародним тероризмом, судити поки не береться ніхто. Проте складається враження: пропозиція створити антитерористичний центр виникла в гарячих грузинських головах як досить спонтанна відповідь на чергові претензії Москви щодо чеченських бойовиків у Панкіській ущелині. Адже в поняття «терорист» росіяни й грузини як і раніше вкладають дещо різний зміст. Якщо для більшості жителів РФ «терорист» — це, безумовно, чеченець, то, наприклад, для жителів Гальського району Абхазії, де за останні десять років загинуло понад півтори тисячі мирних громадян і спалено тисячі будинків, терористи — це абхазці. У Росії ж з Абхазією асоціюються хіба що дешеві субтропіки, на яких донині відпочивають родини військових.
Утім, крім військових баз і антитерористичного центру, новому прем’єру доведеться вирішувати ще одне пікантне питання: контроль інгушської, чеченської та дагестанської ділянки російсько-грузинського кордону. Постійні звинувачення Москви в неефективності місії ОБСЄ, яка до останнього часу займалася моніторингом цих відрізків кордону, зробили свою справу: найближчим часом група спостереження залишить регіон. Проте може вийти так, що, «виштовхнувши» ОБСЄ, росіяни самі себе загнали в пастку. Адже тільки-но стало відомо, що ОБСЄ пішло, Саакашвілі закликав інші міжнародні організації підключитися до патрулювання кордонів Грузії з РФ. Зі стін брюссельської штаб-квартири ЄС відразу пролунало, що його члени «поділяють думку» грузинського керівництва: на кордоні з Росією мають перебувати міжнародні спостерігачі. За наявною інформацією, консультації про це в бельгійській столиці вже розпочалися. Отже, коли Європейський Союз справді надумає залучитися до наведення порядку на російсько-грузинському кордоні, Росія явно пошкодує, що так обійшлася з місією ОБСЄ: у цій організації вона як-не-як мала право голосу.
Судячи з перших заяв Ногаїделі на адресу Росії, він далекий від обережних дипломатичних формулювань, котрими звичайно користувався Зураб Жванія. Проте новий прем’єр досить щиро заявив, що постарається «максимально налагодити партнерські відносини з Росією, оскільки дружби не вийшло». Втім, іншого виходу в Ногаїделі просто немає. У Тбілісі чудово розуміють: у Москві знаходяться ключі до розв’язання південноосетинської та абхазької проблеми.