«Який ваш улюблений жарт?», — з таким запитанням журналісти звернулися до лідера британських консерваторів Девіда Кемерона під час виборчої кампанії. «Нік Клегг», — відповів той. Жарт вийшов по-англійськи інтелігентним, але дуже образливим — як мінімум для містера Клегга, одного з учасників виборчої кампанії, лідера ліберал-демократів. Уже другий тиждень Кемерон і Клегг — колеги по коаліції. Перший — прем’єр-міністр, другий — віце-прем’єр. Уперше за сімдесят років у Великобританії сформовано коаліційний уряд. У Сполученому Королівстві, утім, багато речей останнім часом відбуваються вперше. І британцям, схоже, доведеться до цього звикнути.
Обійшлися без «тушок»
Кемерон і Клегг у чомусь навіть схожі: їхні голоси, задерикувато-запальний стиль виступів, обом по 43 роки, є навіть певна зовнішня схожість. Але в політиці вони не близнюки-брати. «Якщо для досягнення наших цілей треба буде проковтнути пиріг образ, то я не знаю кращої дієти», — так відповів Нік Клегг, коли журналісти нагадали йому про гострий жарт його нинішнього боса Девіда Кемерона.
Тандем Кемерона і Клегга ледь не в кожній заяві намагається підкреслити, що альянс між їхніми політичними силами аж ніяк не шлюб з розрахунку, що це союз відповідальних партій, покликаний вивести країну з жахливої кризи. Це не жарт, дефіцит британського бюджету становить 11,5%, тоді як у кризової Греції — 13,6%. Спадкоємців Еллади сьогодні в пожежному порядку рятують усім миром (ЄС і МВФ виділили Афінам кредит у 110 млрд. євро). Лондон поки що обходиться без зовнішньої допомоги, але про можливу перспективу повторення грецького кошмару в королівстві говорять постійно. Британці заспокоюють себе лише тим, що вони у вигіднішому становищі — країна не прив’язана до євро, а тому може почуватися більш гнучко в ухваленні рішень, пов’язаних з антикризовою боротьбою.
В цих умовах британським політикам довелося діяти максимально швидко. По суті, їм вдалося залагодити всі питання щодо створення урядової коаліції за лічені дні. Консерватори та лейбористи зробили свої пропозиції лібералам-демократам, які володіють так званою золотою акцією. Ті довго не думали, погодившись на формування уряду з консерваторами. Мовляв, виборці не зрозуміли б резону співробітництва з лузерами-лейбористами. І все! Ніяких затяжних переговорів, і — о диво! — для створення коаліції не знадобилися «тушки».
Звичайно, британський політикум не варто ідеалізувати. У королівстві досі не вщухає скандал з приводу марнотратства тамтешніх парламентаріїв, котрі дозволяли собі надмір задоволень за рахунок платників податків. Проте скандал лише з кількома законодавцями-марнотратами призвів до того, що нині під громадським контролем перебувають усі ключові політики Британії. На сайті газети «Дейлі Телеграф» можна знайти копії розрахункових квитанцій провідних політичних діячів країни. Хочете дізнатися, скільки витратив народних грошей нинішній екс-прем’єр Гордон Браун? Не питання. А новий глава уряду Девід Кемерон? Без проблем. На сайті оприлюднено документацію про витрати нового хазяїна офісу на Даунінг-стрит, починаючи з 2004 року. Варто зауважити: Кемерон — консерватор, газета «Дейлі Телеграф» — рупор Консервативної партії Великобританії.
До слова, паралелі між українськими та британськими реаліями цими прикладами не вичерпуються. Кемерон у перші ж дні перебування на посаді вирішив провести перевірку фінансової діяльності міністрів свого попередника Гордона Брауна. Щоправда, цей аудит проводитиме британський бюджетний офіс, а не заморські компанії. Крім того, нова влада пообіцяла проводити аудит діяльності й нинішніх міністрів.
Чого очікувати від нової коаліції? Якраз зараз ліберальні консерватори (саме так називають деякі коментатори новий уряд) працюють над своєю угодою, в якій будуть виписані пріоритети їхньої діяльності. Поки що оприлюднено лише попередній документ на чотирьох сторінках, повністю угоду буде виписано на тридцяти. Головну увагу британські політики приділяють економіці (бюджетним витратам, податковому регулюванню, банківським нововведенням), політичній реформі, питанням імміграції. Про зовнішню політику у вихідному коаліційному пакті фактично ні слова. Якщо не брати до уваги однієї глави, присвяченої Євросоюзу. Але суть європейських обіцянок коаліції зводиться до того, що в найближчі п’ять років (саме стільки часу ліберали і консерватори збираються працювати разом) Британія не збирається ділитися своїм суверенітетом. Природно, про приєднання країни до єврозони не може бути й мови.
Британську демократію відредагують
Якою може бути політика нової коаліції щодо України? Швидше за все, Лондону буде не до Києва — своїх проблем вистачає. Хоча британці завжди прихильно ставилися до євроінтеграційного вектора України. Кажуть, що Лондон був готовий навіть пообіцяти нашій країні перспективу членства в ЄС. Логіка британців, розповідають українські дипломати, така: що ширший Євросоюз, то він розмитіший, то більше шансів у Британії зберегти власний суверенітет. Британські політики, щоправда, такі чутки спростовують. Лондон завжди був послідовним у підтримці інтеграції України в НАТО. Проте, з огляду на неактуальність цього питання для нинішньої української влади, можна забути і про співробітництво в цій сфері.
Першим іноземним гостем нового британського прем’єра виявився президент Афганістану Хамід Карзай.
І це, мабуть, головне свідчення пріоритету Лондона в зовнішній політиці — вибратися з афганської пастки. Британія направила в Афганістан
9,5 тис. своїх військових (для порівняння: Німеччина — 4,6 тис., Франція — 3,7 тис., Італія — 3,3 тис.). Новий міністр закордонних справ Британії Вільям Хейг уже заявив, що цей рік стане ключовим у вирішенні афганського питання. Його перша зустріч за кордоном з американським держсекретарем Гілларі Клінтон була присвячена саме афганській темі.
Але й не це питання заволоділо думками Кемерона—Клегга. Насамперед їхня увага спрямована на порятунок економіки та на політичну реформу. Нова коаліція пообіцяла скоротити бюджетний дефіцит не шляхом підвищення податків, а урізаючи витрати. Так, усі співробітники урядових установ змушені були змиритися з одним із перших рішень Кемерона — зі скороченням платні на 5% (він пообіцяв, що цей рівень зарплат британських чиновників заморозять на наступні п’ять років). Загалом бюджетний дефіцит коаліція має намір скоротити на 6 млрд. фунтів. При цьому уряд пообіцяв, що кошти, які виділяються на систему освіти та охорони здоров’я, не будуть урізані. Мало того, Британія збирається щороку збільшувати асигнування на ці сфери.
Окрему увагу в попередній коаліційній угоді приділено імміграційному питанню. Британці до нього зовсім не байдужі, зважаючи на те, що приїжджі створюють додаткову конкуренцію на ринку праці (а в період кризи ця проблема набуває особливої гостроти).
Нова коаліція пообіцяла щороку встановлювати спеціальні квоти на приїзд трудових мігрантів. «Ми розглянемо спільно механізм визначення цієї квоти», — йдеться в коаліційній угоді. Британія давно має славу країни мігрантів, і необов’язково нелегальних. Особливо гостро для британців стоїть питання приїжджих з країн Центральної і Східної Європи. Але українці цього разу ні при чому, головними «окупантами» британських просторів є поляки. У цілому з Польщі, Литви та Угорщини в Британію переїхало до 1,5 млн. людей (за останні п’ять років). Цілі квартали англійських міст полонізувалися: замість звичної англійської вивіски shop ви можете зустріти польський еквівалент sklep. Деякі політики були навіть змушені розповсюджувати свої рекламні проспекти польською мовою — адже багато поляків уже стали повноцінними громадянами Британії.
Та головне питання, яке найбільше обговорюється в королівстві, стосується політичної реформи. Нік Клегг уже пообіцяв країні «найбільший струс демократії» за останні 178 років. Політична реформа дістала свою другу назву — «революція влади». Питання внесення змін до виборчої системи було однією з головних умов створення нової коаліції. Розрахунки ліберал-демократів показали, що пропорційна система більш вигідна невеличким партіям, ніж мажоритарна. Відповідно до реформи, у майбутньому обиратимуть також і членів Палати лордів, яких дотепер призначали (або ж титул лорда спадкувався). Нова коаліція, крім іншого, збирається зробити фіксованим строк роботи парламенту — п’ять років. Саме тому свої плани уряд обмежує наступною п’ятирічкою.
Проте чи довго вдасться проіснувати коаліції ліберал-демократів і консерваторів? Одні вірять у міцність джентльменського союзу. Пояснення просте: Кемерон і Клегг досить зрілі політики, вони зуміли вивести свої партії з політичного забуття — звісно ж, не для того, щоб занапастити їх, загрузнувши в коаліційних сварках. Є й ті, хто вважає, що новому тандему не протягти й року.
…До слова, у нижній палаті парламенту досі залишається вільним одне місце. Ліберал-демократи і консерватори, попри співробітництво, будуть змушені конкурувати. Кемерон уже пожартував, що поїде на виборчу дільницю підтримати свого однопартійця в одній машині з Ніком Клеггом — аби «заощадити на бензині». Віце-прем’єр, щоправда, підправив шефа: «Але виступати ми будемо по різні боки вулиці».