Конфлікт між Туреччиною та Ізраїлем навколо кораблів, які прямували до сектору Гази, сколихнув світові медіа. Остання подія не лише поглибила розкол у відносинах двох держав, котрі впродовж довгих років були союзниками, а й має всі шанси перевести його в таку політичну площину протистояння, яка ще кілька років тому здавалася просто неможливою. Схоже, Ізраїль втрачає одного з не багатьох своїх мусульманських союзників у регіоні Близького Сходу.
Є два погляди на розвиток подій навколо «Флотилії свободи». За версією Анкари, ізраїльтяни напали у міжнародних водах на мирних перевізників гуманітарної допомоги жителям Гази, які дуже потерпають від блокади, встановленої Ізраїлем.
За версією Тель-Авіву, бійців спецназу, які висаджувалися на борт корабля, що перебував в ізраїльських територіальних водах, атакували десятки людей, озброєні шматками арматури. Згідно з версією ізраїльської сторони, військові задля самооборони вимушені були відкрити вогонь на ураження. «Коли перші солдати висадилися з гелікоптера на палубу корабля, вони були негайно атаковані якнайжорстокішим чином — ломами, ножами. Внаслідок зіткнення отримали поранення вісім наших чоловік», — заявив міністр закордонних справ Ізраїлю Авігдор Ліберман.
Не намагаючись ставати на бік того чи іншого учасника протистояння, спробуємо розібратися, що ж спричинило розходження позицій двох впливових держав регіону. Очевидно, того, що сталося, можна було уникнути. Але для Ізраїлю безпека його громадян — завжди одне з пріоритетних завдань, тому те, що турецька сторона вважає надмірним застосуванням сили, ізраїльтяни трактують як намагання блокувати можливу допомогу терористам.
Хоча багато хто у світі засуджує блокаду Ізраїлем сектору Гази, проте чомусь ніхто не звертає уваги на той факт, що така арабська і мусульманська країна як Єгипет також блокує цей палестинський анклав, котрий опинився під контролем ХАМАСу. Причина блокади, як із боку Ізраїлю, так і з боку Єгипту, одна: ні та, ні інша держава не хоче мати в Газі склад зброї та ракет, які можуть бути використані проти неї. По суті, палестинський фундаменталістський ісламський рух, який узяв під свій контроль Газу, перебуває у стані неоголошеної війни з Ізраїлем. І тому сектор не може жити як будь-яка інша нормальна країна: доки ХАМАС залишатиметься при владі, не припиняться ракетні обстріли Ізраїлю і заклики з боку керівництва цього анклаву до знищення ізраїльської держави.
Суть проблеми в тому, що до проголошення Палестинської держави сектор Гази перебуває у зоні відповідальності ізраїльтян. За всіма міжнародними законами, кожна флотилія, котра хоче відвідати підконтрольну територію іншої держави, має отримати на це дозвіл. У даному ж разі жодного дозволу з боку Ізраїлю отримано не було.
Навпаки, вся акція з флотилією, що мала прямувати до сектору Гази, попередньо була широко розрекламована, аби примусити весь світ уважно стежити за цією подією. Отож можна сказати, що ситуація була навмисне спровокована таким чином, аби Ізраїль почав діяти.
Турецька преса винесла на перші сторінки реакцію турецького керівництва. Вона наводить дуже різкі висловлювання прем’єр-міністра Туреччини Реджепа Ердогана, зокрема його заяву, що акція Ізраїлю була атакою на «міжнародне право, совість людства і мир у всьому світі». Він закликав Ізраїль негайно припинити «нелюдяну» блокаду Гази. «Ізраїль жодним чином не зможе узаконити це вбивство, він не зможе змити з рук цю кров», — наголосив Ердоган, додавши, що Туреччина продовжуватиме надавати підтримку палестинському народу: «Ми не повернемося спиною до Палестини, палестинців і Гази. Ізраїль не може забезпечити свою безпеку шляхом акумулювання ненависті всього світу».
Турецький експерт Мехмет Алі Біранд важає напад Ізраїлю найбільш небезпечним кроком із усіх, зроблених ним досі, який зашкодить його відносинам із Туреччиною. На думку експерта, «цей інцидент підпалить наші напружені ним відносини. На даний час немає способу виправити ситуацію. Від сьогодні ми не зможемо говорити про турецько-ізраїльський альянс. Так, Туреччині буде боляче, але Ізраїлю — ще більше. Адже, втративши такого союзника, як Туреччина, йому буде дуже важко».
Турецький аналітик Гюнер Озкан, у свою чергу, вважає, що, напавши і вбивши безневинних людей, які намагалися зібрати кошти для допомоги населенню сектору Гази, Ізраїль, схоже, хотів спинити прорив у крихких відносинах між Туреччиною та США і Західною Європою в цілому. Тим самим Ізраїль прагне не дати жодного шансу успішній реалізації турецько-бразильсько-іранської ядерної угоди.
«Тільки уявіть, що станеться, якщо Туреччина після її останньої угоди з Тегераном досягне успіхів у встановленні довірчих відносин між Іраном і США з ядерного питання. Ізраїль продовжуватиме підозрювати Іран, але не зможе переконати свого сильного союзника США позбавити Іран будь-яких ядерних можливостей. Таким чином, не буде кращого часу для Ізраїлю, щоб посилити напруженість у відносинах із Туреччиною з допомогою Гази чи палестинських проблем. Що дає можливість Тель-Авіву ізолювати Туреччину від іранської ядерної програми, дистанціювати її від США та західного світу в цілому», — наголошує Гюнер Озкан.
Очевидно, що погляди сучасної Туреччини й Ізраїлю на палестинське питання діаметрально розходяться. Коли читаєш коментарі турецьких експертів, то чомусь на думку спадає вислів колись дуже популярного рабина Меіра Кахане: «Краще мати сильний Ізраїль, який ненавидить весь світ, ніж любимий Аушвіц!». Зрозуміло, що Аушвіц у даному разі — лише метафора, але дуже близько до суті.
Однак в ізраїльської сторони зовсім інше бачення цієї критичної ситуації.
Як прокоментували «Дзеркалу тижня» в Посольстві Держави Ізраїль в Україні, «Ізраїль перебуває у стані військового конфлікту з режимом ХАМАС, який контролює сектор Гази. ХАМАС, що випустив більше десяти тисяч ракет по ізраїльському мирному населенню, продовжує спроби контрабанди озброєнь у сектор Гази всіма можливими способами. Те, що сталося, було добре спланованою провокацією. Країни, які хочуть допомагати палестинцям сектору Гази, роблять це легальним шляхом. У даному разі організатори акції свідомо вдалися до насильства, примусивши ізраїльських солдатів до самооборони».
«У Газі не спостерігається жодної гуманітарної кризи. Якби зазначена акція справді ставила перед собою гуманітарні цілі, то її організатори мусили б, як мінімум, передати щось для викраденого солдата Гілада Шаліта, але їхня відмова зробити це досить багато говорить про реальну підоснову їхніх дій. Ми не дамо пропалестинській флотилії прорватися в Газу, оскільки це буде порушенням ізраїльського суверенітету», — зауважив, у свою чергу, заступник міністра закордонних справ Ізраїлю Дані Аялон Аялон.
Торкнувшись ситуації на Близькому Сході, дипломат сказав, що Ізраїль не зацікавлений в ескалації, а єдиною державою, зацікавленою в загостренні ситуації в регіоні, є Іран. Він також додав, що продовження постачання зброї «Хезболлі» є кричущим порушенням резолюції ООН №1701.
Можливо, найкраще позицію ізраїльтян озвучив онук засновника ізраїльської держави Давида Бен-Гуріона доктор Ярів Бен-Еліезер, коли сказав: «Відкидаю будь-яку спробу апелювати до будь-яких іноземних або міжнародних інстанцій, які можуть зашкодити інтересам Ізраїлю, які сміють нав’язувати нашій державі свої порядки, які сміють бойкотувати ізраїльських професорів або ізраїльську продукцію. Коли я бачу лицемірну «Флотилію свободи», в якій беруть участь вороги Ізраїлю спільно з ізраїльськими громадянами, що закликають до міжнародного бойкоту своєї держави, — я почуваюся жахливо.
Турки, які здійснили геноцид вірмен, які вбили тисячі курдів, відмовляються надати курдській меншині будь-які національні права, — сміють вказувати маленькому Ізраїлю, як поводитися з палестинцями. Це, м’яко кажучи, нечуване нахабство — яскравий прояв ненависті до євреїв. Жодна хамасівська ракета не була випущена у напрямку Каїра або Александрії, проте Єгипет блокує свій кордон з Газою. І що з цього приводу роблять «жалісливі» турки? Мовчать. Ось уже багато років Ізраїль є жертвою злочинного хамасівського терору, територія нашої країни піддається обстрілу з сектору Гази. Проте факти не псують туркам їхню струнку теорію. У всьому винні євреї».
Можна сказати, що ця подія призвела до міжнародної кризи, яка завершує надзвичайно плідний цикл турецько-ізраїльських відносин, що тривав аж із 1945 року. Дистанціювання Туреччини від Ізраїлю відбувається на тлі зближення Анкари з Сирією та Іраном, яке дає свої плоди. Але цей конфлікт розпочався не сьогодні, а під час приходу до влади Реджепа Ердогана.
Нова роль, яку останнім часом намагається відігравати Туреччина у Близькосхідному регіоні, заходить у конфлікт зі стратегічним інтересами Ізраїлю і сприймається ним як пряма загроза. Стратегічний ізраїльсько-турецький тандем розпадається на очах, і наразі немає жодних інструментів, які б допомогли зберегти це довголітнє плідне партнерство. Втім, і раніше було зрозуміло, що з відходом турецького керівництва від кемалістського шляху розвитку держави такий результат ставав реальним.