Найтриваліша в історії Сполучених Штатів воєнна операція добігає кінця.
Останні війська мають вийти з Афганістану до завершення літа. Але по собі вони залишають нестабільну мирну країну. Є велика вірогідність, що найближчим часом вона остаточно повернеться до того стану, в якому перебувала перед початком операції США 2001 року. Відтак, сам процес виведення контингенту та результати його перебування в регіоні оцінюються по-різному.
Звісно, за цих обставин не слід звертатися до старого міфу про «Афганістан — кладовище імперій». З військового погляду, Сполучені Штати були цілком успішними в цій державі. Двадцять років тому вони завдали руху «Талібан» серйозної поразки, звільнивши від нього більшу частину афганських територій. У межах війни проти тероризму Вашингтон досягнув своїх цілей, завадивши терористам використовувати Афганістан як захищену базу для операцій по всьому світу.
Утім, багаторічне перебування американського контингенту в регіоні обґрунтовувалося й політичними мотивами. Воно мало сприяти розбудові державних інституцій і модернізації афганського суспільства. Перетворення Афганістану на стабільну демократичну державу мало стати запобіжником для можливого реваншу терористів. Але на цьому шляху дії Вашингтону вже не були такими успішними. Що й не дивно, враховуючи афганську специфіку: розорена багаторічною громадянською війною етнічно неоднорідна країна, де панували родоплемінні відносини та феодальні порядки, дуже важко піддавалася «демократизації» ззовні.
З формального погляду, американцям легко було рапортувати про успіхи. В країні було сформовано новий уряд, відбувалися реформи, а міжнародна допомога забезпечувала розбудову інфраструктури. Але досягнуті результати на практиці явно не відповідали витраченим ресурсам. Афганська влада залишалася неефективною та корумпованою, а населення важко сприймало нові цінності та принципи. Особливо в тих районах, де основним джерелом доходу було вирощування опійного маку.
Фактично з боку Вашингтону мало місце помилкове цілепокладання та спроби нести непідйомну ношу. Створювалося враження, що в модернізації Афганістану американці були зацікавлені більше, ніж місцева еліта. І з часом дедалі актуальнішим ставало питання: чи вартий цей «тягар білої людини» тих зусиль і жертв? Чи принесуть вони реальну користь?
Навіть зараз в американському політичному середовищі є різні підходи до цієї проблеми. Наприклад, ініціатор афганської кампанії, колишній президент США Джордж Буш-молодший вважає помилкою завершення операції та виведення військ. Занепокоєння щодо майбутнього постамериканського Афганістану висловлюють і колишні державні секретарі — представники республіканської (Кондоліза Райс) та демократичної (Гілларі Клінтон) адміністрацій.
Утім, більшості політиків зрозуміло, що США не могли вічно грати роль «благодійника» та «мецената» демократичного Афганістану, приносячи життя власних громадян у жертву в боротьбі з талібами, які так остаточно й не склали зброю. Логічно було б поступово передавати відповідальність за безпеку держави афганському народу. Особливо з огляду на значні обсяги коштів, виділені на підготовку та оснащення афганських сил безпеки.
Процес скорочення американської присутності — «афганізації» конфлікту — розтягнувся на роки. Зараз він добігає кінця. Але, на жаль, викликає сумні асоціації із завершенням в’єтнамської кампанії: майже п’ятдесят років тому «в’єтнамізація» війни призвела до поразки проамериканських сил та падіння Сайгону. Сьогодні історія має всі шанси повторитися.
На тлі виведення американських військ із Афганістану таліби розгорнули активну діяльність. Упродовж червня-липня вони реалізували наступальні дії на різних напрямках, захоплюючи нові території. На сьогодні бойовики заявляють, що контролюють близько 85% територій Афганістану і не збираються на цьому зупинятися.
Утім, успіхи «Талібану» не мають вводити в оману. Для раціональної оцінки ситуації необхідно брати до уваги специфіку афганського конфлікту. Основні територіальні надбання талібів стосуються сільських районів, де контроль центрального уряду завжди був слабким. У багатьох випадках їхній «бліцкриг» має характер операції з демонстративного «підняття прапора», здійсненої невеликими групами бойовиків: не йдеться про встановлення остаточного контролю над територіями.
Натомість урядові сили й надалі утримують ключові афганські міста. Таліби здійснювали на них пробні атаки, але так і не змогли захопити жоден із центрів провінцій. Останні традиційно мають краще підготовлену оборону та стають місцем концентрації афганської армії. Навіть в умовах слабкості центрального уряду та певної деморалізації, спричиненої виведенням американського контингенту, вони є «міцним горішком» для «Талібану».
Найбільшу стурбованість викликають факти переходу під контроль бойовиків значної частини державного кордону. На початку липня бойовики досягли успіхів на півночі, де відрізані підрозділи афганської армії були змушені шукати порятунку на території Таджикистану. 14 липня таліби захопили Спін Болдак — ключовий пост на кордоні з Пакистаном, через який проходить важливий транспортний маршрут до міста Кандагар.
Загалом баланс сил у конфлікті не є таким катастрофічним для Кабулу, як може здатися на перший погляд. Але ситуація залишається вкрай складною. Водночас не видно перспектив до її радикального покращення в умовах згортання американської наземної операції. Звісно, Вашингтон не залишає свого основного союзника поза НАТО (цей статус Афганістан отримав 2012 року) зовсім без допомоги. Наразі американці надають повітряну підтримку урядовим силам, завдаючи ударів по талібах. Утім, цього може виявитися недостатньо, аби стабілізувати ситуацію.
Дипломатичні зусилля також не дають результату. Переговори між представниками афганського уряду й талібами, які нещодавно відбулися в Катарі, завершилися порожніми обіцянками продовжувати діалог і уникати жертв серед цивільного населення. Але жодних домовленостей щодо реальної деескалації конфлікту або припинення вогню не було досягнуто.
Такі розмови навряд чи чимось допомогли простим афганцям, які страждають від активізації бойових дій. Згідно з даними ООН, у перші шість місяців 2021 року в Афганістані загинуло щонайменше 1659 цивільних осіб. Цей показник на 47% перевищує дані за попередній рік. Жертвами війни стають і громадяни інших держав. Наприклад, нещодавно в боях поблизу Кандагару та Спін Болдаку загинув лауреат Пулітцерівської премії, індійський фотокореспондент Даніш Сіддікі, який супроводжував підрозділ спецназу афганської армії.
Утім, основну загрозу несе навіть не сама ескалація протистояння, а її потенційний результат. У разі остаточної перемоги талібів на країну чекає болюче повернення на двадцять років у минуле — до Ісламського Емірату, який існував тут у 1996–2001 рр. Це означатиме відновлення в державі середньовічних стандартів, перекреслення всіх досягнень США та їхніх союзників щодо модернізації Афганістану та розбудови в країні громадянського суспільства.
Не заперечуючи, що відновлення емірату та встановлення норм шаріату є їхньою кінцевою метою, таліби докладають зусиль для відбілювання свого іміджу. Бойовики намагаються представити себе конструктивними партнерами для діалогу, на словах підтримуючи політичне вирішення конфлікту. Вони запевняють, що боротимуться з ІДІЛ та наркоторгівлею, обіцяють не допускати на свої території «Аль-Каїду», заперечують будь-які зв’язки з уйгурськими угрупованнями. Здійснюються й демонстративно умиротворюючі кроки. Так, у дні святкування Курбан-байраму таліби як жест доброї волі на честь свята заявили про звільнення 225 полонених афганських військових.
Але ці акції та заяви не мають вводити в оману щодо характеру режиму, який угруповання планує побудувати. Вже зараз біженці з контрольованих талібами територій розповідають про жахливі порядки, встановлені бойовиками. Суворі правила щодо одягу, обмеження доступу до освіти та пересування вулицями без супроводу чоловіків для жінок, заборона голитися для чоловіків, публічні покарання для порушників — усе це стає реальністю. Так само, як і страти полонених. Наприклад, зняте на відео вбивство афганських спецназівців у провінції Фар’яб, яке сталося у середині червня.
Деякі західні оглядачі висловлюють припущення, що жорсткий наступ «Талібану» на права та свободи людей зіграє на користь консолідації зусиль із протидії бойовикам. Вони запевняють, що Афганістан за останні десятиліття дійсно змінився і люди, які відчули атмосферу свободи, не захочуть повертатися у середньовіччя. Особливі сподівання стосуються нового покоління афганців, які народилися та зростали вже після повалення режиму талібів і цивілізаційно зорієнтовані на Захід.
Щоправда, прогнози американської розвідки щодо ситуації в державі є не надто оптимістичними. Вони припускають можливість поразки центрального уряду вже за півроку. За таких умов не дивно, що Сполучені Штати заздалегідь готуються й до найгіршого сценарію. Наразі започатковано операцію з порятунку мешканців Афганістану, які працювали на американський уряд у різному статусі. Залишається тільки сподіватися, що ці заходи є обачливою перестраховкою. Але не можна виключати й того, що ці точкові евакуації передують масштабним потокам біженців, які найближчим часом тікатимуть від відновленого Ісламського Емірату.
Більше статей Миколи Замікули читайте за посиланням.