У перший день весни Сербія отримала запрошення стати членом Європейського Союзу. Таке рішення схвалили на саміті лідери ЄС. За два дні до цього європейські міністри закордонних справ підтвердили: Белград виконав усі умови для отримання статусу кандидата. Тепер Сербія прагне скоріше розпочати переговори про вступ у ЄС, щоб стати повноправним членом до 2014 чи 2015 року. Втім, це дуже оптимістичний сценарій. Реалістичніше казати, що Сербія вступить у ЄС до 2020 року, якщо не пізніше. На наступному етапі євроінтеграції країна повинна вирішити протиріччя на Балканах, які виникли в результаті багаторічної війни та розвалу колись єдиної Югославії.
Складно повірити, але ще 13 років тому Сербія вважалася державою-ізгоєм, на її території відбувався найбільший у сучасній європейській історії збройний конфлікт. У ньому Європа (в особі НАТО) і Сербія протистояли одне одному. Лише в 2003 році Євросоюз офіційно визнав за тоді ще союзною Сербією та Чорногорією право домагатися кандидатського статусу. Переговори розпочалися в листопаді 2005 р. і з 8 листопада 2007 р. концентрувалися навколо підписання Угоди про стабілізацію та асоціацію (УСА), яка, зокрема, передбачала спрощення візових процедур, а потім і скасування віз для поїздок громадян Сербії в країни Шенгенської зони, а також договір про торгівлю. При цьому головною умовою для Белграда під час підписання такої угоди було співробітництво з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії в Гаазі. Зокрема, ЄС висунув вимогу до сербів видати суду генерала Радко Младіча, обвинуваченого в геноциді в Боснії, та президента Сербської Країни в Хорватії Горана Хаджича.
Нездатність Белграда тривалий час їх затримати призводила до тимчасових зупинок переговорів і критики на адресу Белграда, відмови низки країн Євросоюзу підписувати угоду. В самій Сербії ставлення до вимог ЄС також було неоднозначним, і всі ці роки, мабуть, найгострішим чинником внутрішньополітичної боротьби. 2008 рік став справжнім випробуванням для Белграда після того, як край Косово 17 лютого в однобічному порядку проголосив незалежність, і більшість країн ЄС визнали цей акт. Євросоюз у свою чергу висунув «принципи, пріоритети та умови» для Європейського партнерства із Сербією, включаючи Косово.
У результаті 4 квітня 2008 року тодішній сербський прем’єр Воїслав Коштуніца заявив, що питання членства Сербії в ЄС більше не стоїть на порядку денному. Однак до цього уряд уже уповноважив на підписання Угоди про асоціацію та стабілізацію віце-прем’єра Божидара Деліча. Президент Сербії Борис Тадіч, пославшись на положення Віденської конвенції, дав процесу зелене світло, погрожуючи політичним опонентам, що підпише Угоду з ЄС сам, якщо країни Євросоюзу, звичайно, не відмовляться від підписання. У Брюсселі тоді вловили важливість моменту, і вже 29 квітня 2008 року в Люксембурзі відбулася церемонія підписання Угоди про стабілізацію та асоціацію, а також Тимчасової торговельної угоди, яка дозволяла ввести в дію низку положень УСА до її ратифікації.
11 травня 2008 року в результаті дострокових виборів більшість місць у сербському парламенті одержали сили, які підтримали президента Тадіча та курс на продовження євроінтеграції країни. Дев’ятого вересня 2008 року Угода про стабілізацію та асоціацію була ратифікована скупщиною в Белграді, і розпочався процес її реалізації. З 1 січня 2009 року Белград сам почав втілювати в життя Тимчасову торговельну угоду з ЄС, а вже в грудні 2009 року серби отримали від Євросоюзу безвізовий режим. ЄС зі свого боку розпочав процес ратифікації УСА країнами-членами, а також імплементацію Тимчасової торговельної угоди (вона набрала чинності в лютому 2010 року, втім, низка країн ЄС відмовилася в ній брати участь). 22 грудня 2009 року Сербія офіційно подала заявку на вступ у Євросоюз. 25 жовтня 2010 року Рада ЄС спрямувала заявку Сербії до Єврокомісії.
Можливо, такий прогрес здасться комусь неймовірним, але він був досягнутий послідовними кроками сербського керівництва й, зокрема, президента Тадіча. При цьому частка прихильників евроінтеграційного курсу серед громадян країни впевнено трималася вище за 60%. І це попри те, що головних вимог ЄС не було виконано - Младіч і Хаджич були в бігах. З цієї причини низка країн ЄС зайняла тверду позицію й відмовилася від ратифікації УСА із Сербією. Белград також у цей час сперечався з Європою з приводу місії EULEX у Косові, що прийняла на себе відповідальність за ситуацію в Косові у 2009 році.
За збігом обставин, Младіча і Хаджича спіймали тільки в середині минулого року й передали трибуналу. Із цього часу, здавалося, було знято всі перешкоди на шляху Сербії до статусу кандидата в ЄС. 12 жовтня 2011 року Єврокомісія рекомендувала зробити це, попри те що процес ратифікації УСА не був завершений іще в чотирьох країнах Євросоюзу. Крім того, Брюссель ухвалив важливе рішення - не пов’язувати питання євроінтеграції Сербії з темою визнання незалежності Косова Белградом і процесом визначення статусу цього регіону. Сербська влада зайняли тверду позицію щодо Косова, і за останній рік вплив Белграда на сербське населення краю зросло.
На саміті ЄС на початку грудня минулого року саме косовська проблема завадила європейським лідерам домовитися: вони зажадали від Белграда поновлення діалогу з Пріштіною. Німеччина тоді була єдиною країною, яка порушила цю проблему. Але, як трохи раніше заявив італійський міністр закордонних справ Франко Фраттіні, підштовхуючи Белград і Пріштіну до діалогу, ЄС також повинен роз’яснити представникам останньої, що євроінтеграція Сербії в інтересах і косоварів, які, до речі, у реалізації своїх евроінтеграційних устремлінь рухаються набагато повільніше. Тільки наприкінці лютого ц.р. ЄС вирішив узятися до розгляду питання про початок переговорів з Косовим щодо Угоди про стабілізацію та асоціацію. А це може ускладнити реалізацію європейської політики на Балканах, враховуючи, що сьогодні до євроінтеграції Косова як окремої країни ставлення неоднозначне у столицях країн ЄС. Політика косовського уряду Хашима Тачі зазнає критики в Брюсселі. Крім того, Кіпр, Греція, Румунія, Словаччина та Іспанія не визнали Косова і можуть заблокувати його вступ у ЄС у відриві від Сербії. Інакше кажучи, Косово також має бути гнучкішим й згідливішим у діалозі з Белградом, а не намагатися вставити слово «незалежність» у будь-який обговорюваний у ході переговорів пункт.
Дотримуючись цих вказівок, серби та косовари поновили діалог, який матеріалізувався в угоді від 24 лютого 2012 року. Вона передбачає, що сторони домовляться про охорону спільного кордону. Крім того, Косово отримає можливість членства у регіональних організаціях, де вже бере участь Сербія, і остання не перешкоджатиме діяльності косовських представників.
Саме з таким багажем досягнень Белград підійшов до позитивного вирішення питання своєї заявки щодо членства в ЄС. Втім, як сказав сербський лідер Борис Тадіч, насправді все тільки розпочинається. Він припускає, що питання визначення статусу Косова все-таки буде ключовим, перш ніж Сербія доб’ється права стати членом Євросоюзу. Це показали останні дні: у Белграді права опозиція зібрала 200 тисяч підписів проти вступу Сербії в ЄС. В умовах, коли Сербія стоїть на порозі передвиборної кампанії, питання Косова та євроінтеграції стануть найбільш гострими у внутрішньополітичному житті на найближчі місяці.
На дипломатичному фронті Сербію, очевидно, також очікують несподіванки. Так, перешкодою Белграду на шляху в ЄС спробував стати Бухарест. Румунія, керуючись новими політичними настановами, вже випробуваними на сусідах, несподівано висунула Белграду вимогу забезпечити дотримання прав румунських меншин, які проживають у Валахії. Втім, Белград і члени ЄС цю претензію відкинули, оскільки жодних «утисків» румунів у Сербії немає; крім того, 40 тис. сербських валахів не вважають себе румунами. Та для перестрахування у Белграді в останню хвилину все ж вирішили підписати з Бухарестом угоду про права нацменшин. При цьому ряд джерел повідомляє, що проти Сербії були налаштовані Польща і Литва, але поки що промовчали. Обидві країни нібито стурбовані перспективою прийняття в ЄС досить великої проросійськи налаштованої держави. Також кажуть, що Варшава не виключає появи всередині ЄС неформального слов’янського об’єднання країн, у якому Сербія спроможна замінити Польщу в ролі лідера і залучити на свій бік Чехію та Словаччину, а також, можливо, Хорватію, яка стане 28-м членом ЄС уже з 1 липня 2013 року. Ця «четвірка» вже проводить консультації в даному форматі й може стати альтернативою Вишеградській групі, яка не завжди діє узгоджено через те, що Варшава часто грає в ЄС за власними правилами, особливо не рахуючись з партнерами.