Ситуація на Корейському півострові черговий раз загострюється. Неадекватна поведінка керівництва КНДР примушує Південну Корею шукати додаткове політичне підстрахування. Так, для проведення екстрених консультацій до Москви прибув головний представник на шестисторонніх переговорах із ядерної програми Ві Сун Лак.
Вирішальним поштовхом до цього візиту стала необхідність обговорення умов відновлення шестисторонніх переговорів, які відбувалися з участю Південної Кореї, КНДР, США, Китаю, Японії і Росії, але з осені 2008 року були припинені.
Намагання хоч якось домовитися з Північною Кореєю дуже скидаються на біг по колу. Схоже, жоден партнер із шестисторонніх переговорів просто не знає, що робити далі. А кожен новий воєнний демарш Пхеньяна чітко націлений на чергове «вибивання» економічної і продовольчої допомоги із Заходу.
Тим часом Південна Корея очікує нового обстрілу з боку КНДР, а Сполучені Штати і Сеул планують нові військові навчання. Власне, дуже гостро постає традиційне питання: що ж робити далі з Північною Кореєю?
Наділені реальними повноваженнями розрулювати назрілу ситуацію, яка вкотре зайшла у глухий кут, мали б враховувати той факт, що саме сьогодні як ніколи існує дуже висока ймовірність виникнення серйозного військового конфлікту між двома Кореями. І недавній обстріл КНДР території Південної Кореї може слугувати лише пробним тестом Пхеньяна на те, яка взагалі реакція міжнародної спільноти на його неприкриту агресію щодо сусідньої держави.
Нині, коли у Пхеньяні готуються до передачі влади від одного Кіма до наступного, звернення КНДР до масштабних військових засобів допоможе керівництву Північної Кореї «ліпити» світлий образ наступника Кім Чен Іра — Кім Чен Уна як героїчного військового керівника. Що має значно підвищити його владну легітимність серед північнокорейських еліт.
Щоб запобігти повторенню міжкорейських збройних зіткнень, американські експерти закликають створити регіональний механізм моніторингу. На їхню думку, якщо виникне попередження чи назріє суперечка, здатна передувати конкретному інцидентові, то міжнародне співтовариство або ж регіональне політичне угрупування зможе проаналізувати ці сигнали, перш ніж ситуація переросте у відкрите воєнне протистояння.
Водночас варто звернути увагу на те, що черговий силовий демарш КНДР скидається на чіткий меседж Сполученим Штатам. Пхеньян сигналізує Вашингтону, що той повинен тримати Північну Корею в полі посиленої уваги. Режим Кім Чен Іра вкотре надуває щоки, повідомляючи: ми небезпечні, непрогнозовані й непередбачувані. Тому наші вимоги у жодному разі не можна ігнорувати чи оминати увагою.
Ще одним поясненням неадекватної поведінки керівництва КНДР може бути його намагання повернути Сполучені Штати і Південну Корею за стіл переговорів. Провокації, спрямовані на пошук шляхів до мирного договору з Америкою і Південною Кореєю, в такому разі потрібні Пхеньяну із зовсім іншою метою. КНДР намагається переформатувати ситуацію на Корейському півострові на власну користь. Тому США і Південна Корея справедливо побоюються, що після початку чергових мирних переговорів Північна Корея вимагатиме виведення американських військ із Південної Кореї. А це, своєю чергою, відмикатиме скриньку Пандори з усіма можливими наслідками для стратегії Америки у регіоні.
Очевидно, що після демонстрації сили КНДР Сполучені Штати мають визначитися з тим, що ж робити. І якщо вони справді хочуть вирішити проблему Північної Кореї, то мають займатися нею безпосередньо. Оскільки відхилення діалогу з КНДР, як покарання її за погану поведінку, зовсім не є оптимальним рішенням.
Певні зміни у вирішенні північнокорейської проблеми можуть окреслитися після того, як на скандальному сайті WikiLeaks з’явилися секретні матеріали, котрі свідчать, що китайське керівництво готове відмовитися від Північної Кореї. Однак, враховуючи всі обставини, можна сказати, що підтримка на Корейському півострові статус-кво все ж таки в інтересах Китаю.
Не є таємницею, що Сполучені Штати і Китай з підозрою ставляться до далекосяжних намірів одне одного. Америка, як і раніше, найближчими роками буде основною азійською владою і дислокуватиме свої війська в регіоні як страхування від потенційно агресивних дій Китаю.
З іншого боку, Пекін серйозно стурбований можливістю швидкого приєднання КНДР до Південної Кореї і появою американських військ на порозі Китаю. Таким чином, схоже, що Пекін і Вашингтон мусять знайти способи, аби спробувати розірвати порочне коло взаємної стратегічної недовіри.
І, хоча головний представник Південної Кореї на шестисторонніх переговорах із ядерної програми Ві Сун Лак шукає підтримки Кремля, сьогодні вже стає зрозуміло, що ключ до вирішення проблеми Північної Кореї перебуває не там. Він лежить у відносинах співпраці між Сполученими Штатами та Китаєм.
Пекін і Вашингтон мають переконатися, що їхні далекосяжні інтереси в Азії не перетинаються. Міцні відносини між Китаєм і Америкою мають вирішальне значення для розв’язання вузлів проблеми Північної Кореї і досягнення стабільного миру в Азії.
Таким чином, на Корейському півострові склалася доволі драматична ситуація. Тоді як головні глобальні гравці не знають, як далі вирішувати цю ситуацію, Північна Корея, наче класичний голодний дух середньовічної демонології, на кшталт «злиднів», не має іншого виходу, як тривожити оточення, вимагаючи чергової подачки.
По суті, реально вирішити ситуацію здатні лише Сполучені Штати і Китай, решта можуть тією чи іншою мірою сприяти цьому вирішенню. Оскільки ж ситуація патова, що усвідомлюють усі сторони, то єдиний вихід із неї може бути лише за принципом Гьоделя, який останніми роками використовується в політології. Тобто вийти за рамки існуючої парадигми.
Причому далеко виходити не треба. Адже, за класичними принципами конфліктології, в кожному випадку стосунки сторін розглядаються за шкалою від жорсткої конфронтації до конкуренції і, нарешті, до кооперації. Себто співпраці.
І якщо жорстка конфронтація закінчилась у другій половині 50-х років минулого століття, то остання криза свідчить, що повністю себе вичерпала й царина конкуренції. Відповідно, єдиним можливим виходом є перехід на вищу стадію — до кооперації і співпраці за багатьма напрямами.
Власне кажучи, поступово, тією чи іншою мірою це відбувалося між Сполученими Штатами і Китаєм в економічній, фінансовій та ряді інших галузей. І тут треба перейти від того призупинення, яке спостерігалося в часи останньої кризи, до поглиблення і, можливо, встановлення нової системи співпраці на постійній основі. Що автоматично вирішить і північнокорейську проблему, зокрема. Тим паче що документи, оприлюднені WikiLeaks, свідчать про готовність обох сторін до таких кроків.