Звісно, якщо британській прем'єрці Терезі Мей усе ж таки вдасться вмовити парламентаріїв підтримати підписану наприкінці минулого року з ЄС угоду, вихід відбудеться раніше від зазначеної дати. Умовою відтермінування стала участь британців у виборах до Європарламенту (вони відбудуться 23 травня). Справді, такий крок ЄС здається дивним, що визнає і голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, але, за його ж словами, "європейські закони мають виконуватися" попри все.
Може здатися, що для заблукалої на кривій доріжці Брекзиту країни відтермінування стане справжнім подарунком. Та тільки перенесення строків виходу само по собі не вирішить жодної з проблем, що стоять нині перед Лондоном. І немає жодної впевненості, що кількома додатковими місяцями британські політики розпорядяться краще, ніж майже трьома роками, що минули після референдуму. Зате зволікання з остаточним вирішенням проблеми може загострити наявні й породити нові труднощі.
Насамперед постає питання про реакцію уряду, парламенту й провідних політичних сил країни на зростання підтримки закликів залишитися в ЄС. На демонстрації, які проходять під цими гаслами, збираються десятки тисяч людей, петиції на користь збереження членства Великої Британії в Євросоюзі збирають мільйони голосів. І кабінет Мей, і лейбористи, головна сила опозиції, відмахувалися від думки чималої частини виборців, вказуючи, що часу для ухвалення відповідного рішення не лишилося, що швидке завершення процесу Брекзиту вимагає сконцентруватися на умовах виходу і не відволікатися на завдання, які йдуть урозріз із цією метою. Так було, поки наявні угоди з Брюсселем однозначно говорили - риску під членством Лондона в ЄС буде підведено наприкінці березня.
Додаткові півроку позбавляють позицію Консервативної і Лейбористської партій обґрунтованості. За час отриманого відтермінування цілком можна встигнути провести новий референдум. Щоб укластися в строк, рішення про його організацію парламент має ухвалити не пізніше травня. Брюссель дав зрозуміти, що прийме рішення Лондона про припинення Брекзиту і про повернення до вихідної точки у відносинах. Отже, немає жодних перешкод для скасування політичного рішення, ухваленого після референдуму 2016 року. Тим більше, опитування громадської думки показують, що на новому референдумі можуть перемогти прибічники Євросоюзу.
Та тільки дві провідні політичні партії не готові прийняти такий сценарій. Для більшості консерваторів Брекзит став ідеєю фікс: проблеми в економічній і соціальній політиці (які, до слова, практично занехаяли за роки Брекзиту) вони відносять на рахунок "згубного впливу" Євросоюзу, а вихід сприймається як панацея. У програмі партії на останніх виборах розставання з об'єднанням було визначене як першочергове завдання. І тепер усі впливові консерватори сперечаються лише про модель відносин після виходу - але не про сам Брекзит.
З лейбористами ситуація складніша. Від часу референдуму і партія, і її лідер Джеремі Корбін стояли на досить проєвропейських позиціях. Зокрема, лейбористи наполягають на необхідності зберегти митний союз. Однак Корбін у підсумку так і не підтримав проведення повторного референдуму. До такого кроку його підштовхувала проста логіка політичної боротьби: у багатьох округах, де на останніх виборах лейбористи здобули перемогу, під час референдуму підтримали вихід з ЄС. Лейбористи - загальнонаціональна партія, чия підтримка отримана з різних куточків країни. Тому "виконувати волю британців, висловлену на референдумі", - це гасло не тільки консерваторів, а й їхніх головних опонентів.
У підсумку Корбін пішов на переговори з Мей, формальною темою яких є спільна підтримка урядового плану Брекзиту. Переговори викликали невдоволення в обох партіях. Консерватори підозрюють прем'єрку в тому, що вона погодиться з цілями лейбористів щодо збереження митного союзу. Лейбористи розчаровані позицією лідера, який не використав вдалого моменту, щоб відмовитися від Брекзиту.
Мей такі розмови майже не лякають. Вона твердо вирішила піти у відставку, і є ймовірність, що зробить це вже влітку, ще до завершення Брекзиту. Очевидно, що в такій ситуації їй немає великого сенсу розпочинати історію з новим референдумом. Корбін поки що залишати посаду лідера партії не збирається і, на перший погляд, має підтримати ідею повторного волевиявлення британських виборців - адже значну частку підтримки однопартійців він втрачає саме через позицію щодо референдуму.
Однак сам Корбін виходить з іншого посилу: поки консерватори продовжують нинішню політику Брекзиту, вони дедалі більше дискредитують себе, і ймовірність перемоги лейбористів на майбутніх виборах збільшується з кожним днем. А якщо Корбін зможе привести лейбористів до рішучої перемоги, він розв'яже усі свої проблеми разом - збереже владу, зміцнить свої позиції, стане на чолі уряду й уже після цього зможе домовитися з ЄС про вигідну взаємодію.
Та тільки в цій логіці є істотний недолік. Провал політики Брекзиту не сприймається британцями як помилка однієї лише правлячої партії. Провину за нездатність вирішити проблему, яка торкається без перебільшення кожного, суспільство покладає на весь політичний клас.
Підтвердження цього може бути отримане найближчим часом: на місцевих виборах 2 травня (вони відбудуться в Англії і Північній Ірландії) і на виборах до Європарламенту. Опитування показують прогнозовану поразку консерваторів, але й лейбористам навряд чи вдасться вповні скористатися провалом головного конкурента. Відсоток тих, хто ще не визначився, і тих, хто не братиме участі у виборах, надзвичайно високий. Так само високою є підтримка малих партій, особливо на європейських виборах, які безпосередньо асоціюються у виборців із Брекзитом. Є ймовірність, що перемогу на них отримає нещодавно створена Партія Брекзиту на чолі з Найджелом Фараджем, одним з найбільш послідовних і відомих прибічників виходу з ЄС.
Сценарій "перезапуску" Брекзиту - проведення дострокових виборів, після яких уже новий уряд завершуватиме процедуру виходу, - на тлі втрати довіри до провідних політичних сил видається непередбачуваним. Якщо лейбористи продовжать спроби всидіти на двох стільцях, їхня перемога може виявитися не просто непереконливою, а й недостатньою для формування уряду. Тоді лейбористам знадобиться союзник, і вони змушені будуть піти на компроміси, які можуть ускладнити їхню політику Брекзиту, як це сталося з консерваторами після позачергових виборів 2017 року.
У питанні Брекзиту політична палітра Британії сьогодні досить строката. Окрім партії Фараджа, ще кілька невеликих політичних груп просувають ідею кардинального розриву з ЄС. Ці сили не представлені в парламенті зараз, але дострокові вибори можуть змінити ситуацію. Ліберальні демократи зробили ставку на збереження членства і сподіваються об'єднати навколо себе найпослідовніших прибічників європейської інтеграції. Шотландські націоналісти заговорили про новий референдум про незалежність. А в Північній Ірландії місцеві політичні партії найбільше стурбовані відносинами з сусідньою Ірландією і збереженням миру в Ольстері. Як показали численні голосування в парламенті щодо різних планів виходу з ЄС, сформувати єдину позицію часто не вдається навіть усередині однієї партії. Про широку загальнонаціональну коаліцію, здатну швидко й ефективно вирішити завдання, взагалі не йдеться.
На тлі британської політичної какофонії виникає парадоксальна ситуація: вирішальну роль в успішному завершенні Брекзиту може відіграти сам Європейський Союз. Незважаючи на те, що офіційні особи ЄС не втомлюються повторювати, що "м'яч на боці Британії", останні події показали - Євросоюз має можливості і, зважаючи на все, потребу втрутитися в процес. З одного боку, Брюссель уже довів, що може поставити політичні мотиви вище від букви закону (договору про ЄС у цьому випадку), коли вперше продовжив строки виходу. Нинішнє відтермінування лише підтвердило зростання впливу політичного порядку денного в ухваленні рішень щодо Брекзиту.
З іншого боку, зростають внутрішні суперечності між країнами ЄС із приводу майбутнього відносин з Британією (або ж майбутнього Британії в Євросоюзі, якщо вдасться зупинити Брекзит). На останньому саміті суперечка між Німеччиною і Францією вилилася в низку компромісів (у проміжну перевірку приготувань Лондона до виходу, яку Європейський Союз влаштує у червні; в участь у виборах), але суперечностей вони не зняли. Очевидно, що жорсткіша позиція Парижа й м'якіша - Берліна дедалі більше впливатимуть на ухвалення рішення Євросоюзом і втягуватимуть у свою орбіту нові й нові країни об'єднання. Виходить, у Брюсселя теж є ліміт часу, і досить обмежений. Річ не тільки в опосередкованому впливі невизначеності Брекзиту на економічні показники ЄС. Важливіша небезпека появи розколу по лінії підтримки Лондона.
Брюссель підтримує прямий діалог практично з усіма парламентськими силами Великої Британії - від консерваторів і лейбористів до ольстерських юніоністів. І це дає Євросоюзу можливість вплинути на ситуацію всередині Британії, підштовхнути до досягнення остаточної угоди. Брюссель може допомогти консерваторам і лейбористам дійти згоди в рамках нинішніх переговорів про підтримку урядового плану виходу. Фактично є одне центральне питання, щодо якого позиції сторін не зближуються, - митний союз з ЄС. Немає необхідності змінювати угоду, щоб підтвердити можливість створення такого союзу після виходу, навіть намітити його обриси, які врахують погляди обох політичних сил. А якщо така спроба провалиться - допомогти лейбористам ухвалити рішення на користь нового референдуму.
Головна проблема, яку отримане Британією відтермінування поглибило, - відсутність точних уявлень про те, який вигляд можуть мати відносини Лондона з ЄС у найближчому майбутньому. Європейський Союз із самого початку переговорів поставив її вирішення в кінець списку пріоритетів, визначивши, що візьметься за це лише після виходу Британії. Але так було до активного втручання Брюсселя у визначений нормами Євросоюзу перебіг подій. Тепер дотримуватися старого алгоритму не варто. Адже, може статися, саме в руках Брюсселя - ключ від вирішення проблеми Брекзиту.