Чутки про мою смерть трохи перебільшені.
Марк Твен
Тиждень тому президенти України й Азербайджану дійшли згоди щодо перенесення на пізніший термін зустрічі на вищому рівні лідерів ГУУАМ, яка мала відбутися в Ялті у перших числах березня, з тим, «щоб провести її у повному складі». Безпосереднім приводом до цього стало прохання Гейдара Алієва, який повідомив, що через «напружений графік» не зможе приїхати в Україну в погоджені терміни, — з 1 по 5 березня азербайджанський президент планує поїздку до Туреччини, а 9 березня візьме участь у саміті каспійських країн у Туркменістані. Ще раніше з проханням перенести саміт звернулася Молдова, де 26 лютого відбудуться позачергові парламентські вибори, а новообраний парламент має через кілька днів або тижнів обрати нового главу держави. Завдяки такому розкладові у президента Петру Лучинськи, який, здавалося, допрацьовував на найвищій посаді останні дні, з’явився шанс стати «новим старим» президентом.
Проте якщо врахувати, що спочатку цей саміт планувалося провести ще 6—7 грудня минулого року в Києві, то друге перенесення викликало побоювання (або радісні сподівання — це вже як для кого), що доленосна для ГУУАМ зустріч не відбудеться взагалі.
«Доленосна» тому, що, власне, на цьому саміті ГУУАМ тільки й мав постати як міждержавна організація. Адже досі, попри трирічну історію, ГУУАМ нібито й не існував — жодних формальних документів між його учасниками підписано не було, і, за словами українських дипломатів, він був лише механізмом неформальних консультацій деяких членів СНД, які мали з тих чи тих питань близькі позиції.
Ніхто з серйозних аналітиків, звичайно, не повірив, що саме надщільний робочий графік Алієва став справжньою причиною нового перенесення. Більшість експертів звернула увагу на нещодавній візит російського президента Володимира Путіна до Баку, після чого обидві сторони проголосили початок «нового етапу у двосторонніх відносинах». Трохи згодом грузинський президент Едуард Шеварднадзе після безпрецедентно жорсткого тиску Москви на його країну «раптом» спростував свої неодноразові заяви, що Тбілісі вважає одним зі своїх довгострокових зовнішньополітичних пріоритетів вступ до НАТО, сказавши, що, можливо, Грузія через п’ять років і не прагнутиме до Північноатлантичного альянсу. І, зрештою, візит Путіна до Дніпропетровська, який має підняти на якісно вищий щабель російсько-українську співпрацю, принаймні у військово-технічній галузі. З цього всього дехто з аналітиків зробив висновок, що росіянам вдалося шляхом дипломатичного торгу вирвати у ключових членів ГУУАМ згоду, щонайменше, не виводити співпрацю в його рамках на якісно вищий щабель. Один київський журналіст з числа тих, котрі й досі дивляться на всі події міжнародного життя виключно очима Москви, зловтішно констатував, що ГУУАМ «помер, не народившися».
Проте чутки про смерть
ГУУАМ виявилися «трохи перебільшеними». Принаймні в цьому впевнені деякі високі українські дипломати, які доклали чимало зусиль до підготовки саміту. Його справді перенесено, але не скасовано, і зацікавлені особи в МЗС України стверджують, що він таки відбудеться десь у середині квітня. Впевненість українських дипломатів грунтується на фактах. ГУУАМ справді потрібен усім його учасникам і не несе жодної загрози нікому, в тому числі й Росії.
За переказами, що вже стали легендою, авторство абревіатури «ГУАМ» належить американському генералові Гоуенові. Це сталося, коли дипломати працювали над договором про флангові обмеження, який мав доповнити договір про обмеження звичайних озброєнь у Європі. Під час чергової перерви на каву експансивний американець, проходячи повз групу експертів із різних країн, вигукнув: «О, ГУАМ, Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова! Знову ви разом і знову радитеся, як загнати нас та росіян у глухий кут!» Відомо, що немає пророка у власній вітчизні, і лише слова американця примусили замислитися над тим, що чотири країни справді мають не лише практично єдину позицію з питань безпеки в Європі, а й спільні інтереси у багатьох інших питаннях. І стосується це не самих лише дипломатів. Згодом в абревіатурі ГУАМ з’явилася ще одна літера «У», а в неформальному клубі — п’ятий член — Узбекистан.
На тлі абсолютно безрезультатної СНД, жодне з принципових рішень якої за всі 9,5 року її існування ніколи не виконувалося і не виконується в силу дуже глибоких суперечностей між інтересами його членів, завдання створити п’ятисторонній ефективний механізм економічної і гуманітарної співпраці видається дуже спокусливим. І цілком реальним, переконані в українському дипломатичному відомстві.
Окрім дуже близьких поглядів на проблеми безпеки на пострадянському просторі, всі країни ГУУАМ сходяться на тому, що величезне значення для них має транспортний коридор Центральна Азія — Каспій — Закавказзя — Чорне море — Україна і Молдова — Західна Європа. Тут, звичайно, перша скрипка належить ідеї транспортування енергоносіїв. При цьому зовсім не йдеться про те, щоб якимось чином обмежити наявні обсяги експорту на Захід енергоносіїв російських. Зростаючи, ринок Західної Європи може «проковтнути» і російські, і центральноазійські, і каспійські нафту та газ. Йдеться лише про те, що кожна країна має невід’ємне право шукати найвигідніші шляхи для експорту своїх товарів. І якщо Росія хоче частину своїх енергоносіїв у майбутньому вивозити не традиційним українським маршрутом, а в обхід України, посилаючись на економічний ризик і невигідність старого шляху, то Узбекистан чи Азербайджан мають не менше причин шукати маршрути, вигідніші за російський. Все це поглиблюється явно протекціоністським характером економічної політики Росії щодо найближчих сусідів, що особливо характерне для періоду «пізнього Єльцина» та «раннього Путіна».
Проте транспортний коридор в рамках ГУУАМ не може зводитися, попри всю важливість цієї теми, лише до перевезення енергоносіїв зі сходу на захід. Цілком реальною є перспектива, коли контейнер із західноєвропейськими товарами буде опечатано на українській митниці на польському чи угорському кордоні, а розпечатано вже в Узбекистані. В рамках ГУУАМ планується розробити ще й спільну туристичну програму, коли в рамках єдиного туру туристи з Індії чи Франції могли б відвідати і Самарканд з Бухарою, і Київ з Ялтою.
До саміту ГУУАМ розроблено і парафовано всіма його учасниками чотири важливих документи. Перш за все це Хартія, яка, власне, і покладе формальний початок існуванню нового міждержавного об’єднання. Причому термін «хартія» в цьому випадку передбачає не просто проголошення якихось абстрактних принципів та побажань, а досить чіткий договір, який передбачатиме конкретні зобов’язання, що візьмуть на себе всі країни, котрі його підписали.
Наступний документ — угода про зону вільної торгівлі
ГУУАМ, — мабуть, найважливіший з усіх. Його положення практично повністю збігаються зі змістом аналогічної угоди, яку Україна безрезультатно намагалася проштовхнути в рамках СНД. Зробити цього так і не вдалося через опір Росії, яка воліє «вибивати» у двосторонніх відносинах з кожною країною ті чи ті «особливі умови» і «привілеї» для себе. Формальними авторами цього проекту в СНД виступили грузини, які вже є членами Світової організації торгівлі. До речі, «однією ногою» в цій організації стоїть уже й Узбекистан. Відтак підписання угоди про вільну торгівлю ГУУАМ не лише відкриває нові перспективи для економічної співпраці України з цими країнами, а й виразно наблизить Київ до вступу в СОТ, а отже, полегшить вихід наших товарів і на найширші світові ринки.
Парафовано також конвенцію про взаємне надання консульської допомоги. Мережа консульських установ України за кордоном не така широка, як хотілося б, та все ж охоплює десятки країн, в окремих із яких жоден інший член ГУУАМ не має своїх дипломатів. Водночас, наприклад, Узбекистан має свої консульства в тих азійських містах, де немає українських дипломатів. Отож в екстрених випадках громадянин кожної країни ГУУАМ зможе звернутися в консульство іншої держави-члена і отримати там таку саму допомогу, як і громадянин держави, що представлена консульством. До речі, після одностороннього виходу Росії з угоди СНД про безвізовий перетин кордонів громадянами всіх країн Співдружності угода ця фактично втратила сенс. Болючим ударом стали практичні дії Москви «на підтвердження» цього виходу — одностороннє запровадження віз із Грузією. Росія обґрунтовує це «загрозою проникнення» чеченських бойовиків з грузинської Кодорської ущелини, все населення якої становить 6 тисяч осіб. Справжня ж причина — бажання «покарати» непокірливу країну. Отож, в рамках ГУУАМ ніяких віз не буде, і при потребі про це буде підписано спеціальну угоду.
І, нарешті, четвертим документом, який буде підписано на майбутньому саміті, має стати Тимчасове положення про порядок діяльності інформаційного офісу ГУУАМ у Києві. В офісі, окрім технічних співробітників, на постійній основі працюватимуть два дипломати, один з яких представлятиме Україну, а другий буде з однієї з решти країн
ГУУАМ. Офіс здійснюватиме дипломатичний контроль за реалізацією всіх угод, укладених під час цього саміту (і, можливо, під час наступних). У кожному міністерстві закордонних справ буде призначено спеціального координатора. Всі вони спеціально збиратимуться раз на квартал на два дні по черзі в кожній з держав ГУУАМ. І, нарешті, міністри закордонних справ нової організації раз на рік зустрічатимуться спеціально, а ще один раз шукатимуть нагоди для додаткової зустрічі, наприклад під час саміту СНД, ОБСЄ чи ООН.
Навіщо вся ця формалізація? Причина хоча б у тому, що в пострадянських країнах в багатьох випадках ті чи ті відомства роблять щось лише з-під палиці.
У Міністерстві закордонних справ України переконані, що розбудова ГУУАМ повністю відповідає національним інтересам України, а отже, активно працювати в цьому напрямі — прямий обов’язок українських дипломатів.
Водночас цілком очевидна складність цього завдання. І не тому, що існують якісь серйозні суперечності або різні підходи між членами самого ГУУАМ. Причина інша — протидія Росії. Тамтешні засоби масової інформації відверто «демонізують» ГУУАМ, намагаючись подати його як якусь загрозу національним інтересам Росії. І робиться це скоординовано, вочевидь на замовлення російського зовнішньополітичного відомства, яке в своїй практичній діяльності, попри всі «миролюбні» заяви вищого державного керівництва, явно не позбулося імперських підходів. ГУУАМ приписують те, чого він не має, наприклад військовий аспект співпраці. Спільний українсько-грузинський інженерний батальйон, який мав би бути чимось на кшталт частини Міністерства з надзвичайних ситуацій і запобігати аваріям на нафтопроводі Баку—Супса, існує ще лише на рівні ідеї. Його ж уже намагаються представити як мало не зародок антиросійського військового союзу.
Не так давно президент Узбекистану Іслам Карімов сказав, що ГУУАМ має бути або формалізований, або розпущений. На думку узбецького лідера, у своєму нинішньому форматі він не дає реальної користі, а проте виступає джерелом роздратування для росіян.
Користь, яку може дати піднятий на якісно новий рівень ГУУАМ, очевидна для всіх його членів. Тому проведення, зрештою, саміту організації має стати своєрідним тестом: чи спроможні Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан та Молдова самостійно приймати вигідні для себе зовнішньополітичні рішення, чи якась третя країна має фактичне право вето на ухвалення таких рішень.