Ще кілька місяців тому Траян Бесеску, здавалося, був непорушним авторитетом як усередині Румунії, так і для всіх румунів за її межами. Адже цьому політикові країна зобов’язана своїм тріумфальним вступом у ЄС 2007 року, нехай навіть і «другосортним» членом цього елітного клубу. (Нагадаємо, що стосовно Румунії і Болгарії досі діє встановлений Брюсселем Механізм співробітництва та контролю, а громадяни цих країн так поки що й не можуть повною мірою скористатися «чотирма свободами» Союзу, зокрема свободою вибору місця проживання і працевлаштування.) Коли 2011 року Бесеску домовився з Вашингтоном про встановлення на румунській території елементів системи ЄвроПРО, багато хто подумав, що тепер і Румунія, і її президент отримали довічну індульгенцію та гарантії безпеки від США. Однак нічого вічного не буває, і 29 липня в країні пройде референдум про відставку президента.
Зараз у це важко повірити, але ще на початку року президент повністю контролював ситуацію в країні, маючи переконливу більшість у парламенті, а також де-факто кишенькових прем’єр-міністрів - Еміла Бока і Міхая Резвана-Унгуряну (якого багато хто вважав наступником Бесеску). Захопившись великою політикою, Бесеску забув, що народу постійно потрібні «хліб і видовища». У результаті урядової політики «затягування пасків» у січні ц.р. Румунію охопила хвиля багатотисячних акцій протесту лікарів, військових пенсіонерів, студентів та ін. Тоді Бесеску пощастило, протести були радше стихійними, не були консолідовані єдиним керівництвом і метою, тому пару вдалося випустити, помінявши уряд.
Тодішня опозиція в особі Соціал-ліберального союзу (СЛС) вирішила, що зволікання буде смерті подібним, і почала активно діяти, пам’ятаючи про наближення місцевих (червень) та парламентських (жовтень) виборів. Практично за місяць СЛС різними шляхами вдалося переформатувати парламентську більшість - «тушки» з пропрезидентської коаліції, мов за командою, масово переходили в стан соціал-лібералів. Це дозволило наприкінці квітня відправити у відставку уряд на чолі з прем’єром Міхаєм Унгуряну, котрий подавав великі надії. Молодого політика, можна сказати, підстрелили на злеті: приводом для відставки стали закиди в лобіюванні інтересів американських корпорацій у питанні видобування сланцевого газу на території Румунії та в підтримці ідеї запровадження угорської мови в університеті Клуж-Напоки (і нехай румуни після цього спробують запропонувати нам відкриття мультикультурного університету в Чернівцях з викладанням румунською мовою...).
Новим прем’єром на початку травня ц.р. став лідер учорашньої опозиції, а тепер нової парламентської коаліції Віктор Понта. Наївний Бесеску, котрий іще за кілька місяців до цього заявляв, що за жодних обставин не призначить Понту прем’єр-міністром, змушений був зробити це, потайки сподіваючись, що до парламентських виборів новий прем’єр устигне розгубити весь свій електоральний авторитет.
Після призначення Віктора Понти прем’єром на їхні стосунки з Бесеску не можна було дивитися без посмішки - ситуація надто вже нагадувала тандем Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко зразка 2008-2009 років. Уся Європа тоді казала українцям, мовляв, угамуйте свої амбіції і схаменіться, якщо хочете продовжити рух до ЄС. Сьогодні аналогічний приклад подала одна з країн - членів Євросоюзу, яка сподівалася до того ж до кінця цього року вступити в Шенген і позбутися принизливої процедури внутрішньоєесівського моніторингу. Один з найяскравіших публічних диспутів виник навколо того, хто очолить румунську делегацію під час червневого засідання Європейської Ради - президент чи прем’єр. Прем’єр казав, що обговорюватимуть питання фінансової перспективи ЄС на найближче майбутнє, а отже, Румунію повинен представити саме він. А президент посилався на конституцію, де сказано, що Румунію у зовнішніх зносинах представляє глава держави. Прем’єр заявляв на весь світ, що він має мандат парламенту представляти Румунію на засіданні Європейської Ради, тоді як Бесеску його не має і представлятиме лише себе особисто. У відповідь Бесеску апелював до конституційного суду, на що прем’єр публічно заявив, що не підпише дозволу на виліт президентського літака з Бухареста до Брюсселя. Врешті-решт Румунія була представлена на цьому заході прем’єр-міністром.
Результати місцевих виборів 10 червня ц.р. продемонстрували переконливу перемогу СЛС над Демократично-ліберальною партією, котра вважалася пропрезидентською. І це менш як за півроку до парламентських виборів. Такий розклад розвіяв сумніви навіть у найобережніших парламентських «тушок» у доцільності переходу під знамена СЛС.
На тлі цих політичних перемог команду Віктора Понти засмучувала тільки економіка. Лише в травні ц.р. з румунської економіки було виведено близько 2 млрд. євро, на що місцева валюта практично відразу відреагувала 2-відсотковим падінням. Окрім цього, у травні Румунія досягла антирекорду щодо залучення ПІІ - менш як 20 млн. євро.
Рівень абсорбції європейських фондів - ще одне вкрай слабке місце Румунії. Її уряд ставив собі за мету досягти 20-відсоткового рівня освоєння виділених Румунії в рамках ЄС структурних фондів (в абсолютних величинах становить близько 4 млрд. євро), проте на кінець цього року країна, швидше за все, встигне освоїти не більше ніж 6-7%, або до 1,5 млрд. євро.
Безумовно, не варто все валити на бездарність команди Віктора Понти, багато в чому така ситуація зумовлена загальним ставленням іноземних інвесторів до рівня привабливості бізнес-середовища, корупції тощо в Румунії. Відіграли свою роль і кризові явища в єврозоні. Безумовно, внутрішньополітична нестабільність у Румунії, викликана наближенням парламентських виборів, також не сприяє зростанню ділової, в тому числі інвестиційної активності як мінімум до кінця цього року. Це у свою чергу залишає досить слабкі шанси на загальне поліпшення економічної ситуації в країні. Та хіба все це поясниш електорату?
В цих умовах Віктор Понта просто змушений був іти ва-банк: брати владу у свої руки вже зараз або ж розлучитися зі своїми президентськими амбіціями раз і назавжди.
На цій хвилі в штабі СЛС визрів небачений за своєю зухвалістю план захоплення влади в країні. Скориставшись уразливістю президента, на початку липня ц.р. з порушенням парламентського регламенту було змінено пропрезидентських голів обох палат парламенту та омбудсмена, а за кілька днів від своїх обов’язків було усунуто і самого Бесеску з мотивуванням «за систематичне порушення конституції Румунії». Головна мета Віктора Понти - проведення дострокових президентських виборів одночасно з парламентськими вже восени ц.р.
Звісно, команда Віктора Понти постаралася докласти максимум зусиль для того, щоб обставити легітимність процесу усунення президента від влади, провівши через парламент поправки до чинного законодавства, які дозволили усунути президента від влади простою більшістю голосів від загального числа громадян, котрі взяли участь у відповідному референдумі. А щоб Бесеску не зміг оскаржити це рішення парламенту через конституційний суд, було проголосовано законопроект про консультативний характер рішень КС щодо дій парламенту (дуже сумнівно, що подібні норми існують іще в якихось державах світу, вже не кажучи про ті, які претендують на статус правових держав. - Авт.). Задля переконливості партнер Віктора Понти по коаліції - новообраний голова сенату і він же на даний момент в.о. президента Румунії Крін Антонеску - публічно залякав суддів конституційного суду можливістю їх дострокового відкликання. Бесеску змушений був підкоритися волі парламенту, хоча й назвав це дійство спробою узурпувати всю сферу юстиції в країні.
Приголомшені такою безпрецедентною поведінкою румунського прем’єра та його команди представники Євросоюзу, США, Канади, Венеціанської комісії Ради Європи в один голос засудили дії правлячої коаліції. Поїздка Віктора Понти до Брюсселя з метою «об’єктивного» роз’яснення поточної ситуації в Румунії, схоже, мало переконала керівництво ЄС у тому, що все, що відбувається, не виходить за «червоні лінії». Деякі єврочиновники навіть заявили про «передчасність» прийняття Румунії в ЄС. Однак Віктора Понту не злякали ні критичний тон, ні можливі санкції з боку ЄК - розширення моніторингу ЄС у Румунії, зокрема у сфері юстиції, можливе застосування ст. 7 Договору ЄС щодо позбавлення держави - члена Євросоюзу права голосу в Європейській Раді (до цього моменту зазначену статтю жодного разу не застосовували на практиці), а також можливе призупинення виділення коштів з європейських структурних фондів.
Якщо всі перелічені вище санкції обговорюють наразі теоретично, то критичний тон останньої доповіді Єврокомісії в рамках Механізму співпраці та контролю щодо ситуації в Румунії вже став реальністю, закривши перед Бухарестом навіть гіпотетичну можливість приєднатися цього року до Шенгенського простору. У доповіді було зазначено, що за п’ять років моніторингу Єврокомісія так і не стала довіряти Румунії, оскільки боротьба з корупцією та оргзлочинністю фактично не велася, а реформування сфери юстиції відбувалося вкрай незадовільними темпами.
На сьогодні відсутні однозначні прогнози експертів щодо результатів референдуму, однак більшість із них усе ж свідчить про реальну можливість дострокового усунення Траяна Бесеску від влади.
Безперечно, згадані вище резонансні події в Румунії не можуть не позначитися на двосторонніх відносинах з Україною. Схоже, заплановане на цей рік поновлення політичного діалогу між двома країнами, в т.ч. на вищому рівні, буде, як це бувало вже не раз, відкладено на невизначений строк. Окрім того, складно уявити, як обидві сторони з урахуванням своїх електоральних календарів і делікатності двостороннього порядку денного будуть готові демонструвати кроки назустріч одна одній.