Результати виборів місцевих органів самоврядування в Румунії легко прогнозувалися, а тому великих несподіванок не сталося. Опозиція перемогла, але її перемога відносна. Теперішня влада хоча й програла, однак зберігає шанси для реваншу під час парламентських та президентських виборів восени цього року. Головний урок електоральних змагань, що тільки-но закінчилися, звичайно, не в тому, що в Румунії очікується повернення лівих і період посткомуністичної реставрації, а в тому, що виборець втратив довіру як до сьогоднішньої, так і до вчорашньої влади, а відмінність між ними полягає в тому, що вчора румунам жилося погано, а сьогодні ще гірше.
Більшість мандатів у міських і повітових радах вибороли представники трьох партій — соціальної демократії Іона Ілієску, демократичної Петре Романа та партії Альянс за Румунію Теодора Мелешкану. Але ще десять років тому їхні лідери і більшість членів належали до однієї партії — Фронту національного порятунку, що з’явився на політичній карті країни відразу ж після революції і страти Чаушеску. Шляхи Іона Ілієску та Петре Романа розійшлися ще на початку дев’яностих, коли перший став президентом Румунії, а другий певний час був прем’єром, а ті, кого сьогодні очолює екс-міністр закордонних справ Т.Мелешкану, ще три роки тому належали до партії Ілієску. Тепер перші називають себе соціал-демократами і перебувають в опозиції, другі іменуються щирими соціал-демократами і входять разом з лібералами, партією етнічних угорців Румунії та християнськими демократами до правлячої коаліції, а треті — новітні соціал-демократи ліберального напряму, що перебувають в опозиції і до перших, і до других. Оскільки символами партій І.Ілієску і П.Романа є троянда, а символом партії Т.Мелешкану — гвоздика, багато журналістів писали, що під час місцевих виборів у Румунії яскравіше розцвіли дві троянди й одна гвоздика. Ближчими до істини в оцінці результатів виборів виявилися, звичайно, ті, хто написав, що хоча в країні й перемогли троянди, але рожевих ілюзій ніхто не плекає. Та найточнішими, напевно, були усе ж ті, хто перед- і постелекторальну ситуацію в країні назвали «війною троянд».
Найзапеклішою ця війна була в столиці Румунії, де до другого туру у боротьбі за мандат мера Бухареста вийшли представник партії соціальної демократії Сорі Опреску і віце-голова демократичної партії та міністр транспорту Траян Бесеску. Після першого туру з великою перевагою лідирував С.Опреску, та переміг на виборах Т.Бесеску. Багато хто вважає, що складовою частиною цієї перемоги була не тільки харизма яскравого, діяльного, а іноді навіть скандального політика, Бесеску, а й те, що за нього, об‘єд- навшись, голосував електорат правих кандидатів, які не зуміли пробитися до другого туру.
Особливо напруженими були вибори мера у місті Клуж. Тут було створено коаліцію, яка прагне не допустити до влади представника вкрай радикальної партії Ромыния Маре Георге Фунара. Щоб не давати в руки цієї партії додаткову націоналістичну карту, один з кандидатів, котрий представляв етнічних угорців міста і посів після першого туру друге місце, зняв свою кандидатуру на користь кандидата від блоку Демократична конвенція Румунії. Але і цього було замало, щоб подолати націоналістичний дискурс і демагогію. Виявилося, що жителі Клужа все-таки більш чутливі до націоналістичних гасел і скандальної аури Г.Фунара, ніж до демократичних цінностей і правди.
Назвавши Бухарест і Клуж, варто згадати також і Тимишоар. Тут не тільки починалася антикомуністична революція 1989 року. Сьогодні, здається, це чи не єдине велике місто, не зачеплене вірусом неокомунізму. Якщо в Бухаресті владу в місцевих радах вибороли посткомуністи, мерією Клужа керуватиме націоналіст, то революційний Тимишоар під час цих виборів знову задекларував прихильність до демократії і реформ.
Отже, перша проба сил перед вирішальними осінніми баталіями відбулася. Мають рацію, напевно, ті румунські аналітики і коментатори, які пишуть, що не варто абсолютизувати результати місцевих виборів і автоматично екстраполювати їх на вибори парламентські та президентські. Але деякі тенденції й особливості слід усе ж відзначити. Найголовніша з них полягає в тому, що влада в Румунії повинна змінитися, тому що правляча коаліція фактично розкололася, а поодинці християнським демократам, націонал-лібералам і соціал-демократам навряд чи вдасться перемогти посткомуністів та Іона Ілієску. Місцеві вибори засвідчили також, що не можна сліпо вірити й різним соціологічним досвідам. Беззастережне лідерство партії соціальної демократії хоча і підтвердилося в ході виборів, але майже на 10% розбігається з прогнозами, тоді як демократи П.Романа прогнозований результат майже подвоїли.
Нищівна поразка на виборах блоку Демократична конвенція Румунії, що є основою правоцентристської правлячої коаліції, робить проблематичними шанси Еміла Константинеску бути обраним на другий президентський термін. Річ аж ніяк не в тому, що в рейтингах популярності він постійно програє Іонові Ілієску і Теодорові Мелешкану, а в тому, що не має за спиною власної партії, а Демократичної конвенції, яка висунула його на перший термін, уже майже не існує.
Будуючи прогнози на румунську виборчу осінь, можна не сумніватися в одному, — у тому, що обрана в Бухаресті влада неодмінно стане коаліційною. Набагато складніше вгадати, якого кольору буде коаліція. Кольору троянд і гвоздик — чи кольору надії.