Як нам стало відомо, румунські ЗМІ, а також міністерство закордонних справ Румунії, дуже болісно відреагували на публікацію в «Дзеркалі тижня» «У НАТО з «хвостом» територіальних претензій?» від 6 квітня ц.р., у якій ішлося про небажання Румунії підтвердити існуючий кордон з Україною в договорі про режим державного кордону між двома державами та її пропозицією «обміняти» свою згоду на острів Зміїний. Минулого тижня румунське МЗС, коментуючи публікацію, заявило, що «газетна інформація виходить за рамки моралі» і заперечило існування у Румунії територіальних претензій до України. А румунські колеги-журналісти у відповідних публікаціях зробили висновок, що «Україна ставить палиці в колеса на шляху вступу Румунії до НАТО». Наприклад, автор статті у впливовій газеті «Курентул» робить висновок, що наближення празького саміту НАТО змусило українські власті витягнути всю наявну зброю в надії домогтися поступок від румунської сторони щодо договору про режим держкордону й угоди про делімітацію континентального шельфу в Чорному морі. Останньою зброєю, яку вийняла з футляра Україна в дипломатичній дуелі з Румунією, пише автор, є метод тиску.
Безумовно, кожен має право робити свої власні висновки, однак, наскільки пам’ятаємо, у публікації «ДТ» йшлося не про те, що українські власті намагаються «тиснути» на Румунію за допомогою НАТО, а саме про зворотне — про те, що вони, на жаль, не використовують таку можливість. Наскільки нам відомо, українська сторона на переговорах із НАТО румунську проблему не порушувала і порушувати (у всякому разі поки що) наміру не має. І, на нашу думку, цілком даремно, оскільки після п’яти років марних переговорів із приводу вищезгаданих договору й угоди, важко уявити собі, які ще існують невикористані українською стороною аргументи, здатні переконати румунів підтвердити те, що вони вже документально підтверджували, — незмінність українсько-румунського державного кордону. Ще раз висловимо припущення, що в існуючій ситуації, коли Румунія докладає неймовірних зусиль, щоб її прийняли в НАТО вже нинішнього року, вагоме слово альянсу з даної проблеми, швидше за все, призвело б до прийнятного для України рішення. Якщо вже під впливом НАТО румуни вносять у свої плани найближчим часом демонтувати всі пам’ятники маршалу Антонеску (який для багатьох румунів є національним героєм, але світовим співтовариством визнаний військовим злочинцем), то проблему з визнанням Румунією існуючого кордону з Україною альянс міг би вирішити досить швидко і цивілізовано. Адже хоч би що казало румунське МЗС, проблема існує.
Зайвий раз це підтверджує виступ на прес-конференції минулого тижня в м.Сучава голови комісії сенату Румунії з питань зовнішньої політики Г.Присекару. Цей пан відомий тим, що зазвичай саме в його вуста вкладається та чи інша інформація, яку з певних причин не можуть озвучити члени уряду. Тож у даному випадку месідж пана Присекару, напевно, можна розглядати як відповідь українцям із приводу подальшого ходу переговорів по договору про кордон. Якщо вірити публікації в місцевому виданні «Моніторул де Сучава» під заголовком «У мене є сумніви, що Договір про держкордон Румунії з Україною буде підписано у формі, запропонованій українцями», парламентарій заявив ось що: «Я хочу, щоб кордон було встановлено так, як це було в договорі, укладеному Румунією з Радянським Союзом 1947 року».
Нагадаємо, що українська сторона наполягає на тому, щоб у Договорі про режим державного кордону між Україною та Румунією кордон було б зафіксовано так, як його визначено й описано в Договорі 1961 року про режим радянсько-румунського держкордону і відповідних документів демаркації, що діють на 16 липня 1990 року. А мирний договір 1947 року між країнами-переможцями і державами, що зазнали поразки в Другій світовій війні, до яких відноситься і Румунія, визначає радянсько-румунський кордон лише в дуже загальному вигляді. Докладний опис цього кордону було зафіксовано спочатку в радянсько-румунському договорі про режим держкордону 1949 р., який потім було замінено новим документом 1961 р.
Нагадаємо також, що острів Зміїний увійшов до складу СРСР 1948 року. Тож звертання румунів до договору 1947 року цілком можна розглядати саме як бажання перекроїти кордони.