Цієї зими Левада-Центр зафіксував новий рекорд керівництва РФ, - сьогодні 53% росіян хотіли б відправити уряд Дмітрія Медведєва у відставку.
Це негативний максимум для російських урядів за останні 18 років.
Проте річ не лише в персоні голови уряду. Громадяни РФ невдоволені владаю загалом. Падіння рейтингу довіри до уряду стало віддзеркаленням аналогічного падіння у 2018 р. популярності Владіміра Путіна (сьогодні президентові РФ, за даними ВЦВГД, довіряє 33,4% громадян). Тут можна згадати і кризу партії влади "Єдина Росія" та її приголомшливий (за російськими мірками) провал на місцевих виборах минулої осені.
Причинами цього зростання невдоволення стали економічні негаразди, корупційні скандали, а також деякі психологічно-ментальні особливості росіян.
Перш за все, у РФ вже п'ятий рік поспіль триває зниження рівня життя громадян. Реальні доходи населення падають, а ціни й інфляція зростають. Особливо в цій ситуації росіян дратує те, що економічні негаразди розгортаються на тлі щоденних фанфарних заяв представників влади і численної армії пропагандистів, які їх обслуговують, про "економічний прогрес" РФ та "перемогу над русофобським Заходом і його санкціями". Насправді, за даними того ж Левада-Центру, 57% респондентів вважають, що уряд не може впоратися зі зростанням цін та падінням доходів, 46% - що він не забезпечує людей роботою, і 43% - що не турбується про соціальний захист населення.
"Люди - це нова нафта" - надзвичайно популярне сьогодні в російському опозиційному просторі твердження. Надприбуток, який з'явився у 2018 р. в результаті зростання світових цін на нафту, уряд не вкладав в економіку і не витрачав на соціальну сферу, а нагромаджував, збільшуючи золотовалютні заощадження країни. Тим часом було розпочато політику посилення фіскального тиску на громадян і зменшення соціальних видатків, запроваджено т.зв. пенсійну реформу з істотним підвищенням пенсійного віку. У РФ, внаслідок збільшення акцизів, ціни на паливо постійно зростають (95-й бензин у цій нафтодобувній країні сьогодні коштує 49 руб., або близько 21 грн за літр). Ціни на житлово-комунальні послуги значно вищі за українські, як і ціни на продукти. З 1 січня 2019 р. в Росії на 2% зріс ПДВ. За розрахунками Федерації незалежних профспілок Росії, це збільшить річне навантаження на кожного платоспроможного громадянина на 5 тис. руб. (близько 2 тис. грн). Крім того, розпочатий процес запровадження податку на самозайнятих. Серйозно обговорюється перспектива оподаткування безробітних (аналог білоруського "закону про дармоїдів", який у цій країни призвів до акцій протестів).
Водночас Росія є однією з небагатьох країн, у якій із 2001 р. діє не прогресивна, а регресивна шкала обрахування єдиного соціального оподаткування (сьогодні це страхові внески). Тобто чим вищий у людини заробіток, тим менше у відсотках вона платить цих податків.
Д.Медвєдєв так пояснює політику уряду: в Росії сильна економіка та, незважаючи на санкції, економічне зростання. Але країні потрібен "ривок" для "прориву", а ситуація на енергетичному ринку нестабільна і на доходи від продажу енергоносіїв розраховувати не можна, тому неочікувані прибутки бюджету (2018 р. став першим після початку агресії Росії проти України профіцитним роком) треба відкладати, а гроші для "економічного прориву" шукати всередині країни. При цьому брати ці гроші з великого бізнесу (який або належить, або управляється друзями Путіна) не можна, бо це начебто спонукає до зростання тіньової економіки. Тому все, що лишається, - посилювати фіскальний тиск на простих громадян і обмежувати соціальні витрати.
Така логіка росіянам чомусь не сподобалася…
Тим паче що довіри до ефективної роботи уряду нема. Попередній досвід реалізації реформ оцінюється як невдалий. А нинішні проекти розвитку, по суті, є повторенням старої матриці дій: розширення державних закупівель та інвестицій (переважно в будівництво), збільшення державних замовлень для підприємств.
Крім того, вже влітку минулого року російські соціологи відзначили появу роздратування росіян зовнішньополітичною активністю свого президента, яка почала оцінюватися громадянами як занадто дорога іграшка та вимивання коштів із російського бюджету на "допомогу" іншим, замість того, щоб підтримувати свої бідні верстви населення. До бідних, до речі, сьогодні зараховують 51,1% громадян РФ. Тут слід зазначити, що 2/3 росіян - бюджетники, тому політика державних витрат має для них життєво важливе значення і сприймається дуже особисто.
Таким чином, у Росії сформувалася ситуація, коли цілі керівництва дедалі більше не збігаються з бажаннями простих громадян. У влади - грандіозні проекти й зовнішньополітичні стратегії. У росіян - бажання жити краще. Так званий "кримський консенсус" (згода населення терпіти певні економічні ускладнення й перегини авторитарного режиму як плату за політику Путіна "вставання з колін"), за оцінками російських оглядачів, закінчився.
Наприкінці 2018 р. в Росії вийшло ще одне дослідження групи російських вчених під керівництвом Міхаїла Дмітрієва - "Осінній злам свідомості росіян: швидкоплинний сплеск чи нова тенденція?", в якому, на основі результатів соціологічного опитування, ідеться про виникнення нового суспільного запиту на зміну місця Росії у світі, й насамперед - відхід від політики конфронтації. Автори дослідження зазначають, що причина - не лише у втомі від дедалі сильнішої міжнародної самотності Росії. Причина "зламу" в тому, що, на думку більшості респондентів, якщо такий сценарій розвитку триватиме, Росію чекає майбутнє слабкої, відсталої країни.
Російська специфіка полягає в тому, що виходу з цієї ситуації нема, оскільки система демократичних виборів у РФ не працює й інструменти впливу громадськості на владу - вкрай обмежені.
Залишаються протести. Проте більшість росіян, вочевидь з огляду на свої ментальні особливості, брати участь у протестах досі не готова. Про це заявили 66% респондентів Левада-Центру. Хоча кількість людей, впевнених у можливості в Росії таких масових акцій протесту, зросла за рік із 17% до 37%.
Вочевидь, з погляду більшості росіян, за їхні інтереси має боротися хтось інший. Можливо, причина полягає ще й у тому, що в громадян є невдоволення, проте немає уявлення про те, як змінити ситуацію і, відповідно, за які зміни боротися.
Така пасивність і розгубленість суспільства дає уряду можливість продовжувати вижимати з "нової нафти" гроші. Тим паче що всі спроби останнього десятиліття провести у РФ структурні реформи виявилися відверто провальними. Травневі укази Путіна 2012 р. (програма дій, оголошена президентом після "перемоги на виборах") залишилися невиконаними. Нові травневі укази 2018 р., за оцінками російських експертів, чекає та сама участь. Не тільки тому, що вони - нереалістично амбітні (наприклад, обіцянка вивести до 2024 р. російську економіку з 12 на 5 місце у світі), але насамперед через неможливість проведення в умовах збереження в Росії авторитарної системи управління необхідних для економічного розвитку реформ.
Паростки лібералізації економіки 1990-х - початку 2000-х путінський режим ліквідував, російська економіка набула монопольного характеру, що дозволило сконцентрувати основні ресурси країни в руках обмеженого кола людей. Частка держави в економіці зросла до 70%, у банківському секторі - до 66,2%. Проте держава не є ефективним адміністратором соціально-економічних процесів, що було доведено ще в Радянському Союзі. Крім того, така монополізація економіки і влади призводить до розквіту корупції.
У 2017 р. дуже популярним у Росії став документальний фільм-розслідування Фонду боротьби з корупцією Алєксєя Навального - "Він вам не Дімон", у якому розповідалося про корупційні схеми та рухоме й нерухоме майно Д.Медведєва. Були й інші розслідування, наприклад у 2018 р. - про тодішнього заступника голови уряду Сєргєя Приходька та його корупційні зв'язки з олігархом Олєгом Дерипаскою. Як наслідок, у 2017 році Росією прокотилася хвиля опозиційних демонстрацій, основною рушійною силою яких стала молодь студентського та навіть шкільного віку. Побиття дітей не вивело росіян на вулиці і не спричинило революцію. Але непопулярність Д.Медведєва зросла.
Однак це не завадило В.Путіну, після свого "переобрання" на посаду президента РФ у 2018 р., знов призначити Д.Медведєва головою уряду, що суспільством було сприйняте як демонстрація владою зневаги до людей.
"Путін не приймає рішення під тиском", - пояснювали це призначення російські політологи. Медведєв чудово, смиренно грає роль цапа відбувайла, збираючи на себе левову частку суспільного негативу, призначеного авторитарному режиму загалом, - можемо додати ми.
Підтвердженням цього стала, попри всю критику й незадоволення населення, позитивна оцінка роботи уряду В.Путіним на щорічній підсумковій прес-конференції 20 грудня 2018 р. Пропагандистські ЗМІ з початку 2019 р. внесли помітні корективи у свою роботу: відтепер Україна і США посідають у національних новинах далеко не чільні місця. Відповідаючи на суспільний запит - більше новин про Росію - і намагаючись покращити імідж уряду, топовими темами російські ЗМІ зробили: зміни, реформи, прогрес, роботу Д.Медведєва. Проте навряд чи телевізору вдасться переконати росіян у тому, що вони живуть, або в найближчому майбутньому житимуть краще.
Російські експерти відзначають, що прорахунком влади стала неготовність сприяти тому, щоби громадяни заробляли собі на життя самі, позбуваючись звички залежати від держави. Тобто уряд не проводить політики сприяння розвитку малого підприємництва. Але це - неминучий наслідок особливостей авторитарного режиму, який встановився у РФ. Розвиток підприємництва передбачає лібералізацію економіки, яка, своєю чергою, неможлива без політичної демократизації, що неприпустимо для режиму Путіна. Ще не так давно в Росії існували конкурентні проекти економічного та адміністративного реформування. Проте влада так ні на що кардинальне й не зважилася.
Таким чином, Росія опинилася в глухому куті. Громадяни, навіть не завжди розуміючи причини, відчувають, що принципово система змінитися не може (більше того, цих змін більшість побоюється). Водночас без зміни системи управління немає перспектив змін економічних. Усе це породжує депресивні настрої в суспільстві та нерозуміння власного майбутнього.
Тим часом, якщо зміни людей лякають, то уявлення про несправедливий розподіл національних благ є досить традиційним для російської ментальності. Вимога поділитися лунає в російському суспільному просторі дедалі виразніше. Проте еліта ділитися наміру не має. І чим більшими будуть проблеми в економіці, тим агресивнішими ставатимуть обидва табори у захисті власних інтересів.
Кінець сакралізації влади - саме так оптимістично деякі російські експерти оцінюють настрої, які сьогодні домінують у російському суспільстві. Позитивний результат цього дедалі вищого внутрішньоросійського напруження - те, що будь-які серйозні зовнішньополітичні проекти керівництва потребуватимуть підтримки суспільства, а як її досягти - незрозуміло. Сьогодні образ зовнішнього ворога - вже не такий ефективний інструмент консолідації росіян навколо президента. Тим паче що останнім часом помітних здобутків у зовнішній політиці в режиму немає. Навіть Сирія цієї зими, фактично, не згадується на федеральних каналах.
Зазвичай, як свідчить історичний досвід, у таких ситуаціях у Росії починають шукати ворогів внутрішніх. Це буде нелегкий процес, оскільки всіх значимих гравців Путін, так чи інакше, вже давно позбувся. Медведєв точно не сприймається в РФ як самостійна і значуща політична фігура й роль винуватця зіграти не зможе. І це - ще один глухий кут, у який потрапила РФ. В умовах неможливості проведення економічних та управлінської реформ, за відсутності уявлення, "що робити", російське керівництво не може дати відповідь на ще одне традиційне питання - "хто винен?".
Але, як не дивно, зростання критичних настроїв серед росіян та недовіра до влади, розрив інтересів еліти й населення - аж ніяк не свідчать про формування в РФ передреволюційної ситуації. Російські соціологи фіксують ще одну тенденцію - неготовність людей боротися за свої інтереси. Вочевидь, у РФ триватиме стагнація… або застій. Недарма В.Путіна дедалі частіше порівнюють із Леонідом Брежнєвим. Що сталося після смерті генерального секретаря ЦК КПРС - історія відома, і вона має всі шанси повторитися.