Тбілісі та Москва підписали угоду про виведення приналежних Росії військових баз із території Грузії до 2009 року. Відповідно до досягнутих домовленостей до кінця 2007 року буде закрито базу в Ахалкалакі (регіон Самцхе-Джавахеті), а до кінця 2008 року — російський об’єкт у Батумі (Аджарія). До цього ж строку буде виведений і штаб Групи російських військ у Закавказзі, розташований в Тбілісі. До 2009 року Грузію мають залишити три тисячі російських солдатів і офіцерів. Представники грузинської сторони вже назвали цей документ «новим етапом у відносинах Москви та Тбілісі» і зазначили, що «Грузія чекала цього дня більш як двісті років». Але експерти не поділяють цієї оцінки. Вони вважають: після виведення баз російська військова присутність у Грузії не тільки не скоротиться, а й набуде легітимного характеру.
Угоду «Про терміни та правила тимчасового функціонування в Грузії Групи російських військ у Закавказзі, російських військових баз у Батумі й Ахалкалакі» було підписано представниками міністерств оборони Росії та Грузії 31 березня в Сочі. Нагадаємо, що Грузія домагається виведення російських баз зі своєї території вже давно. Ще 1999 року на стамбульському саміті ОБСЄ за договором про звичайні збройні сили в Європі Росія взяла на себе зобов’язання до 1 липня 2001 року розформувати і вивести з території Грузії свої військові бази з Вазіані та Гудаути й узгодити з Грузією терміни й умови функціонування військових баз в Ахалкалакі та Батумі. Однак зобов’язання щодо закриття бази в Гудауті було виконане Росією лише частково (за даними Міністерства оборони Грузії, 300 російських військових продовжують перебувати там донині), а переговори з питань функціонування і виведення двох баз, що залишилися, тривали понад п’ять років. Москва всіма способами намагалася затягти виведення військ і твердила, що зробити це в терміни, на яких наполягав Тбілісі, просто неможливо. Тому підписання Сочинської угоди було сприйнято в Грузії з оптимізмом.
Президент країни Михайло Саакашвілі назвав цей документ «історично важливим», оскільки він «уперше розписує конкретний графік виведення техніки й озброєнь, графік виведення і закриття баз». Грузія в процесі переговорів наполягала, щоб обидві бази були закриті до 2008 року, коли в країні пройдуть парламентські та президентські вибори. Однак Росії вдалося продовжити перебування своїх військових на базі в Батумі ще на один рік.
Та все ж найбільше занепокоєння у військових експертів викликає інша поступка — поряд із документом про терміни виведення баз у Сочі було підписано «Угоду про організацію транзиту російських військових вантажів і персоналу через територію Грузії». Відповідно до нього Росія протягом наступних п’яти років «здійснюватиме через територію Грузії транзит персоналу і військових вантажів» (зброї, військової техніки та боєприпасів) для «забезпечення діяльності російської військової бази № 102 у Гюмрі» (Вірменія). Інакше кажучи, Грузія стає каналом, яким Росія цілком легально поставлятиме зброю і солдатів на територію Вірменії — своєї союзниці по ОДКБ. «Якщо Грузія справді прагне вступити в НАТО, як вона могла дозволити провозити через свою територію зброю такій не зовсім дружній стосовно цієї організації країні, як Росія?», — так в інтерв’ю з «ДТ» прокоментував угоду про транзит відомий грузинський конфліктолог Паата Закареїшвілі. «Не слід забувати, що Вірменія межує з Іраном, який входить у зону інтересів Заходу, Сполучених Штатів. І ще запитання: наскільки все це служитиме зміцненню добросусідських відносин Грузії з Вірменією й Азербайджаном», — додає експерт. Особливо з Азербайджаном, який в умовах невирішеної територіальної суперечки з Вірменією ревно ставиться до зміцнення військової бази на її території.
Сочинські документи також передбачають створення на місці бази в Батумі спільного російсько-грузинського антитерористичного центру. Який сенс розташовувати антитерористичний центр у Батумі? Такі центри мають знаходитися там, де є напружена ситуація, а Аджарія в цьому сенсі радше приємний виняток на загальному тлі проблем, якими рясніє Кавказ. «Антитерористичний центр на місці бази в Батумі — однозначно якийсь шпигунський проект. Ця база розташована на кордоні з Туреччиною, і ще з радянських часів використовувалася Москвою для стеження за Туреччиною і Чорним морем. Очевидно, вона хоче продовжувати це робити й надалі. Для нас це неприйнятно, адже Туреччина — член НАТО і наш партнер. Ми прагнемо в НАТО, і присутність чужих військових об’єктів створює нам у цьому проблеми, а також напружену ситуацію з нашими партнерами. Крім того, не секрет, що саме через російські військові бази завжди просочувалася зброя. Ми не знаємо, куди і як іде ця зброя, яка дуже часто стає дестабілізуючим чинником на Південному Кавказі», — наголошує Паата Закареїшвілі. Більш гостро з цього приводу висловився лідер грузинської партії «Народний фронт» Нодар Натадзе, який в інтерв’ю грузинській газеті «Ахалі Таоба» заявив: «Влада Грузії бреше, коли каже, що виводить бази... Насправді бази не ідуть геть. Антитерористичні центри нічим не кращі за військові бази».
І в цьому з ним важко не погодитися. Адже якщо дотепер російські бази існували в Грузії під загрозою закриття, то тепер військова присутність Росії в цій країні може стати довгостроковою і юридично оформленою. За словами Паата Закареїшвілі, «нині на базі в Батумі дуже мало народу, але якщо росіяни дістануть легітимне право перебувати там, то за необхідності вони можуть дуже швидко наростити ці сили». «Росії потрібно хоч якось бути присутньою на території Грузії, і щоб ця її присутність — люди, зброя — хоч якось була оформлена», — вважає експерт. Цікаво, що цього не приховують і самі російські стратеги. За словами джерела в міноборони Росії, «Грузія — це ключ до Кавказу і до Чорноморського регіону, для нас ця країна важлива стратегічно». Тому було б наївним припускати, що Росія добровільно відмовиться від контролю над цією країною. Москва має чимало важелів тиску на Тбілісі. Досить згадати, що Росія контролює ключові поставки в Грузію газу й електроенергії. «Інструментів тиску багато — нашій країні відключали газ, світло, недавно було введено ембарго на поставки грузинського вина та коньяку», — нагадує пан Закареїшвілі.
Російські миротворці продовжують перебувати в Абхазії та Південній Осетії, попри протести Тбілісі. 15 лютого парламент Грузії прийняв постанову, у якій доручив уряду країни почати роботу із заміни російських миротворців у Південній Осетії «ефективним міжнародним миротворчим контингентом». Росія відреагувала на рішення грузинського парламенту різко негативно і відмовилася вивести своїх миротворців із зони конфлікту. Рішення щодо термінів перебування російських миротворців в Абхазії буде прийнято грузинськими законодавцями в липні нинішнього року. Однак, зважаючи на останні заяви кремлівських політологів, Росія не тільки не має наміру йти з Південної Осетії й Абхазії, а навіть сподівається, що виведення баз із Грузії «розв’яже їй руки» стосовно невизнаних республік. Як сказав інформаційному агентству «Інтерфакс» віце-президент російської Академії геополітичних проблем Леонід Івашов, «із виходом із Грузії Росія здобуває широку свободу маневру на Південному Кавказі. Москва зможе активніше взаємодіяти з Абхазією та Південною Осетією». Тобто Росія вже навіть не приховує, що в грузино-осетинському і грузино-абхазькому конфліктах вона бере участь не як миротворець, а як зацікавлена сторона і цілеспрямовано підтримує сепаратистські рухи в цих двох грузинських регіонах. Жителям невизнаних республік масово видають російські паспорти, внаслідок чого переважна більшість населення (90% у Південній Осетії і 80% в Абхазії) сьогодні має російське громадянство.
Прагнення РФ будь-що утримати Південний Кавказ у сфері свого впливу має кілька причин. Одна з них: невизнані республіки, що орієнтуються на Москву, потрібні Росії як буферні зони між нею й розширюваним Північноатлантичним альянсом. Наявність неурегульованих територіальних конфліктів завадить, як сподіваються в Кремлі, вступу Грузії в НАТО.
Однак така політика Росії в перспективі може обернутися для неї самої стратегічною поразкою. Перший крок на шляху вступу Грузії в Організацію північноатлантичного договору вже оформлений і реалізується. Це індивідуальна програма партнерства. За словами заступника міністра оборони Грузії Мамуки Кудави, Грузія має намір до кінця цього року дістати запрошення приєднатися до Плану дій щодо членства. До 2008-го, сподіваються грузини, країна може стати повноправним членом НАТО. Тож, якщо Україна і планує ввійти в альянс, із урахуванням досвіду Грузії і термінів, які знадобилися тій для нелегких переговорів із Росією, Києву вже сьогодні варто потурбуватися про те, щоб 2017-й став фінішним роком перебування Чорноморського флоту в Криму, а не стартом переговорів у цьому питанні.