У світі знайдеться небагато держав, долі яких були б настільки тісно переплетені, як України й Росії. Століттями народи наших країн жили разом, були пов’язані спільною історією та культурно- цивілізаційною кревністю. Високий рівень економічної інтеграції між Україною і Росією, не кажучи вже про взаємодоповнюючий науково-виробничий потенціал. Усе це визначає важливість і безальтернативність дружніх, добросусідських відносин між нашими державами.
Треба визнати, втім, що перші роки після розпаду СРСР виявилися не найпростішими для російсько-українських зв’язків. На жаль, спрацювала «формула» Л.Толстого про те, що «занадто багато або занадто мало знати одне одного однаково заважає зближенню». Величезний потенціал наших відносин залишився в 90-х роках значною мірою нереалізованим. Об’єктивні й суб’єктивні причини цього загалом відомі, тож немає потреби на них зупинятися.
Головне, що обидві сторони усвідомили необхідність переломити негативну динаміку й закласти міцну та конструктивну основу наших відносин. Безперечно, цьому сприяло підписання 1997 року основоположного договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Російською Федерацією. Два роки ми йшли до ратифікації договору. Домогтися цього було непросто через нагромаджені нерозв’язані проблеми й негативні емоції. Проте ми змогли пройти цей шлях разом. Сьогодні можна з повною відповідальністю констатувати, що набрання «великим» Договором чинності відкрило нову сторінку в російсько-українських відносинах, дозволило змінити на краще їх атмосферу.
Зрозуміло, ці позитивні зрушення не відбулися самі собою. За цим стоїть політична воля вищого керівництва двох країн. Свідчення того — надзвичайно насичений російсько-український діалог останніми місяцями. Переговори Президента Росії В.Путіна з Президентом України Л.Кучмою в Сочі 16 жовтня — а це була вже шоста їхня зустріч 2000 року — допомогли наблизити вирішення багатьох важких питань двостороннього співробітництва.
Регулярний характер мають контакти глав урядів для вирішення оперативних двосторонніх питань, що підтверджує високий рівень російсько-українських відносин.
Міністри закордонних справ, навіть із «перевиконанням плану», зафіксованого в загальнополітичному договорі — зустрічатися не менш як двічі на рік, ведуть постійний діалог із найважливіших міжнародних і двосторонніх проблем.
Але річ, звісно ж, не в кількості зустрічей і переговорів.
Важливо, що між нашими країнами почалася по-справжньому конструктивна й відверта розмова про перспективи взаємодії в XXI столітті. Нині на порядку денному питання про наповнення реальним змістом принципу стратегічного партнерства між Україною і Росією, закладеного в «великому» договорі. Таке партнерство, покликане стати якісно новою формою тісних, довірчих відносин між нашими країнами, можливе тільки на основі рівноправності, взаємної поваги, врахування інтересів одне одного. Переконаний, що саме такий підхід відповідає довготривалим інтересам і Москви, і Києва. Хіба не в інтересах наших країн становлення справедливого багатополярного світоустрою, коли суворо дотримуються основні норми міжнародного права, а кожній державі гарантовано однаковий рівень безпеки?
Хіба не в інтересах України й Росії збереження та зміцнення всеосяжної стратегічної стабільності, послідовне продовження процесу роззброєння?
Хіба нам байдужий образ Європи XXI століття — буде вона єдиним простором процвітання та стабільності чи континентом протиборства й нових розмежувальних ліній?
Нарешті, хіба не в інтересах наших країн якнайшвидше врегулювання всіх кризових ситуацій на просторах СНД, зміцнення партнерських, взаємовигідних зв’язків між республіками колишнього СРСР?
Одне слово, об’єктивно існує широке поле для російсько-української взаємодії на міжнародній арені.
Основа будь-яких міждержавних відносин — їхня договірно-правова складова. І в цьому напрямі зроблено чимало. Між нашими країнами діє вже 158 міждержавних і міжурядових та понад 200 міжвідомчих договорів і угод. Тільки для розвитку «великого» договору підписано понад 30 двосторонніх документів.
Значення цих документів важко переоцінити. Так, після підписання «базових» угод щодо Чорноморського флоту в травні 1997 року почала нормалізуватися ситуація навколо нашого флоту, дислокованого в Україні. При цьому Росія виходить із того, що Чорноморський флот Росії та Військово-морські сили України покликані взаємодіяти в гарантуванні безпеки південних рубежів наших країн. Саме так було сформульовано в Спільній заяві України й Російської Федерації, підписаній главами держав 31 травня 1997 року. Авжеж, ще не всі проблеми розв’язано. Триває нормальний процес узгодження питань, пов’язаних із життєзабезпеченням і функціонуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. Зараз ведеться робота з розширення договірної бази, яка найповніше регулювала б ці питання.
У хорошому ритмі, по-діловому рухаються вперед переговори про делімітацію російсько- українського кордону. Хотів би відразу заспокоїти читачів — демаркація російсько-українського кордону не планується. Стовпів на ній не буде. Адже кордон має сприяти, а не перешкоджати прикордонному співробітництву, контактам між людьми. Не обговорюється питання і про запровадження візового режиму між Україною та Росією.
Паралельно з делімітацією сухопутного кордону, певний час між Російською Федерацією й Україною вже ведуться консультації щодо визначення правового статусу Азовського моря, Керченської протоки й розмежування морських просторів у Чорному морі. Це окремий переговорний процес, який охоплює широке коло питань правового режиму й порядку використання історично спільних для України й Росії акваторій. У цьому зв’язку найважливішою є досягнута під час російсько-українського саміту в Москві в лютому 1998 року домовленість про збереження за Азовським морем, отже й за Керченською протокою, статусу внутрішніх вод двох наших країн.
Можна говорити і про позитивну динаміку в пріоритетному для обох сторін торговельно- економічному співробітництві. Росія, як і раніше, залишається найбільшим торговельним партнером України (понад 37% її зовнішньоторговельного обороту). У першому півріччі 2000 року зовнішньоторговельний оборот між нашими країнами, порівняно з аналогічним періодом минулого року, зріс на 31,8% і становив 4,5 млрд. дол. Гадаю, це, певна річ, далеко не межа, але важлива позитивна динаміка.
Реалізується Програма економічного співробітництва між Україною і Російською Федерацією на 1998—2007 роки, що передбачає зближення основних параметрів проведення економічних реформ і нормативно-правової бази торговельно-економічного співробітництва. Йдеться, зокрема, про розвиток таких галузей економіки, як паливно-енергетичний і агропромисловий комплекси, металургія, машинобудування, ракетно-космічна промисловість, легка й харчова промисловість, транспорт, соціальна сфера тощо. У виконанні цієї програми беруть участь понад 50 міністерств і відомств, регіональні власті й господарюючі суб’єкти України та Росії.
Нині реалізуються понад 130 проектів, які охоплюють усі сфери економічного співробітництва в царині інвестиційної діяльності, податкового регулювання, грошово-кредитних відносин, приватизації, виробничої кооперації, створення спільних виробництв і транснаціональних структур. Виконуються спільні російсько-українські програми, що дозволять нашим державам не тільки інвестувати у власне виробництво, а й виходити на міжнародний ринок. Хотів би в цьому зв’язку особливо виокремити проект «Морський старт».
Значним резервом для активізації російсько-українського співробітництва, передусім у торговельно-економічній сфері, є прикордонні й міжрегіональні зв’язки. Нині чинні близько 250 угод між адміністративно-територіальними об’єднаннями двох держав. Буквально цими днями погоджується й готується до підписання програма російсько-українського міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Вагомим чинником розвитку економічної інтеграції України й Російської Федерації є взаємне проникнення капіталу, створення міждержавних фінансово-промислових груп. Важливе значення в цьому зв’язку матиме зустріч, яку нині готують, президентів Росії й України з представниками ділових кіл двох держав.
Водночас у торговельно-економічній сфері нагромадилося багато проблем, розв’язання яких рухається дуже повільно. Досі не відновлено коопераційних зв’язків, що формувалися роками. Залишається значною заборгованість України за російські енергоносії. Є також інші питання.
І все-таки — у російсько-українських економічних відносинах, абсолютно впевнений, немає нерозв’язних проблем. Важливо послідовно й поступально рухати їх врегулювання. Зрештою, все залежить від доброї волі сторін до пошуку взаємоприйнятних компромісів в інтересах кожної держави.
Окрема тема — російсько-українське гуманітарне співробітництво. Важко знайти іншу сферу, яка служила б кращим камертоном двосторонніх зв’язків. І це природно, бо вона торкається сподівань і потреб простих людей.
Скажу відверто: ми повинні разом дбайливо піклуватися про збереження й поширення російської мови в Україні й української в Росії. Це важливо для наших народів, для подальшого взаємодоповнення наших культур. Адже письменник М.Гоголь, українець, став класиком російської літератури. Т.Шевченко, пам’ятник якому найближчим часом буде відкрито в Санкт-Петербурзі, вів щоденники російською мовою, а його літературна спадщина містить у собі як поеми, написані українською, так і російськомовні повісті. Загальновідомо також, що Іван Федоров друкував свої книжки спочатку в Москві, а потім в Україні. Написану в Україні «Грамматику» Мелетія Смотрицького, яку М.Ломоносов назвав «вратами своєї вченості», надрукували в Москві, й вона на довгі роки стала основним підручником словесності.
У Росії ми з повним розумінням і підтримкою ставимося до вивчення й поширення української мови, що є важливим елементом розвитку української державності. Незабаром, приміром, у Москві відкриється бібліотека української літератури. Жителі нашої столиці з задоволенням відвідують Центр української культури. Відновляються контакти між діячами культури наших країн. 2000 року підписано російсько-українські угоди про співробітництво в галузі телебачення й радіомовлення, про еквівалентність дипломів.
Готується низка інших угод, які сприятимуть розширенню російсько-українського гуманітарного співробітництва.
Свого часу великий полководець О.Суворов сказав: «Щирість у відносинах, правда в спілкуванні — ось дружба». Переконаний, що ці слова не втратили своєї актуальності й сьогодні. Саме так ми плануємо підходити до нашого співробітництва з Україною. Наші народи можуть і повинні жити у мирі, дружбі та злагоді. Святий обов’язок політиків і дипломатів — забезпечити це.