18 лютого 2020 року Апеляційний суд Гааги залишив у силі три арбітражних рішення в одному з найбільших спорів в історії - 50-мільярдному позові акціонерів ЮКОСа проти Росії. Це велика перемога позивачів-акціонерів, які перебувають, буквально, за крок від завершення судової епопеї, що розпочалася ще 2004 року. Тепер остаточну крапку у справі має поставити Верховний суд Нідерландів.
Спір між ЮКОСом і РФ виник 2003 року, коли російська влада обвинуватила в несплаті податків компанію та її співвласника Михайла Ходорковського. Арештований восени 2003 року Ходорковський провів у в'язниці 10 років, ЮКОС ліквідували, а його активи передали "Роснефти" і "Газпрому". Невдовзі три компанії-акціонери ЮКОСа - Hulley Enterprises, Yukos Universal і Veteran Petroleum - подали позов до РФ у міжнародний інвестиційний арбітраж на підставі Договору до Енергетичної хартії - багатосторонньої угоди, стороною якої є й Україна.
28 липня 2014 року, після незвичайно тривалого й складного розгляду, на користь позивачів було винесено три арбітражних рішення на величезну, доти нечувану суму - 50 мільярдів доларів. Самого Ходорковського на той час уже помилував Путін, і він виїхав за межі Росії. Можливо, його помилування за півроку до винесення рішення мало на меті створити в очах трибуналу "правильний образ" відповідача.
Самі рішення були доволі спірними й активно обговорювалися арбітражною спільнотою. Наприклад, однією з проблем вважалася занадто активна участь секретаря арбітражного трибуналу в підготовці проєктів рішень. Російська сторона навіть стверджувала, що три арбітри були присутні на процесі чи не формально, а приймав реальне рішення і готував текст секретар. Справді, секретар за свою роботу у справі отримав значні 970 тисяч євро, що демонструє рівень його залучення в процес.
Після винесення рішення ЮКОС почав арештовувати активи відповідача в шести країнах - Бельгії, Франції, Великій Британії, Німеччині, США та Індії. Хоча низку арештів було накладено успішно, це не привело до стягнення коштів. Так, паризький суд скасував арешт 400 мільйонів євро, які Eutelsat заборгував російській держкомпанії в рамках угоди про спільне користування супутниками. Французькі суди згодом також скасували арешти майна російського інформагентства "Спутник" та боргу Arianespace "Роскосмосу".
В 2016 році російській стороні усміхнулася удача: арбітражні рішення у справі скасував нідерландський суд першої інстанції. Попри те, що образ Росії в Нідерландах на той час важко було назвати позитивним, - катастрофа рейсу МН17 сталася буквально за два тижні до опублікування рішень щодо ЮКОСа в липні 2014 року, суд виніс рішення на користь російської сторони. Всі провадження у справах арештів і стягнень були або припинені, або призупинені (у США й Великій Британії). ЮКОС подав апеляцію.
Винесення сприятливого для ЮКОСа рішення з апеляції означає, що арешти й стягнення відновляться або почнуться знову. На жаль, процедура ця буде тривалою й зі змінними шансами на успіх. Як відомо всім практикам інвестиційного арбітражу, отримати рішення - зовсім не означає його виконати, хоча, здавалося б, примусове виконання таких рішень в усьому світі допускається на підставі Нью-Йоркської конвенції 1958 року.
Класична проблема полягає в тому, що, оскільки Росія вже багато років відмовляється добровільно виплачувати компенсації за арбітражними рішеннями, примусове виконання рішення на практиці вкрай проблематичне через малу кількість державного майна РФ, яке міститься за кордоном і не захищене від стягнення якимось імунітетом. Природно, за арбітражним рішенням проти Росії можна стягувати тільки майно Російської Федерації як держави.
Воюючи в цій справі (як і в інших інвестиційних арбітражах) багато років, Росія давно вжила всіх заходів, щоб її державне майно за кордоном було добре захищене. Тому, хоча випадки успішних стягнень на порівняно невеликі суми (мільйони доларів) і мали місце, вони, швидше, були винятком, який підтверджує правило.
Тоді як саме державного майна за межами РФ небагато, у світі є величезна кількість активів компаній РФ, які повністю (наприклад, ВЕБ РФ, РЖД) або частково ("Роснефть", "Газпром") належать російській державі. Поки що в переважній більшості країн це майно не можна стягувати як борги держави, - працює концепція роздільної власності компанії й акціонера. Проте цей захист з часом може розхитатися (односторонні економічні санкції теж колись були поодинокими винятками), що для російських компаній буде справжнім "чорним лебедем".
У цьому контексті, цікава порівняно недавня спроба ТОВ "Еверест Істейт" та інших (компаній, пов'язаних з Ігорем Коломойським) виконати в Україні рішення інвестиційного арбітражу проти Росії, винесене 2 травня 2018 року у справі РСА №2015-36. У рамках цієї справи "Еверест Істейт" наклала арешт на акції українських ПАТ "Промінвестбанк", ПАТ "Сбербанк Росії" та ПАТ "Банк ВТБ", аргументуючи тим, що вони, в остаточному підсумку, контролюються російською державою, а тому мають вважатися російською власністю.
Поки що Верховний суд України не підтримав цю спробу, залишаючись на консервативній позиції: контроль не означає власність. Проте в юридичній спільноті активно обговорювалося, чи мусить Україна бути настільки консервативною, коли йдеться про підприємства, пов'язані з Росією. Не виключено, що зняття захисту з активів російських держкорпорацій за кордоном (тим більше під пристойним приводом виконання арбітражного рішення) згодом стане новою, додатковою формою економічних санкцій.
У контексті поточних українських інвестиційних арбітражів, перемога ЮКОСа проти РФ - неоднозначна подія.
В українських позивачів з'являється потужний конкурент у сфері майбутніх стягнень із РФ. Маючи таку суму боргу, ЮКОС не відчуватиме нестачі в найкращих юридичних радниках і детективах для пошуку активів. ЮКОС може починати, практично, необмежену кількість паралельних проваджень зі стягнень у будь-якій юрисдикції, накладати будь-які арешти, - однак розмір арештованих активів ніколи навіть не наблизиться до астрономічної суми потенційного стягнення. Коли йдеться про 50 мільярдів (половина річного ВВП України), політика захисту іноземних компаній у будь-якій країні цілком може стати не такою однозначною. Величезна команда юристів ЮКОСа вже багато років працює над справою і, як мінімум, із 2014-го займається пошуком активів.
З іншого боку, хоча справа ЮКОСа не стосується Криму й жодна з "кримських справ" українських позивачів не подавалася на основі Договору до Енергетичної хартії, арбітражне рішення (разом із рішенням апеляційного суду) може встановити кілька правових прецедентів, важливих для поточних і майбутніх кримських арбітражів проти РФ. Насамперед ідеться про розуміння терміну "законність" при інвестуванні, а також про відхилення аргументу РФ про те, що позивач зобов'язаний доводити одержання користі з боку держави-відповідачки від його інвестиції. Обидва ці аргументи, як відомо, заявлені у кримських справах.