Китайське керівництво зробило доволі сміливий і відповідальний крок. Йому передували місяці напруженої роботи, а до цього - роки роздумів і дискусій про те, як слід проводити перетворення в країні з найчисленнішим населенням і економікою, яка за обсягами поступається нині тільки американській.
Третій пленум ЦК Компартії Китаю 18-го скликання, що проходив у Пекіні з 9 по 12 листопада, видав документ під назвою "Постанова ЦК КПК з деяких важливих питань усебічного поглиблення реформ". У Китаї цю подію вважають підсумком економічних перетворень за всі попередні 35 років, кульмінацією "перехідного періоду" й одночасно - "новим стартом" реформ на тривалу перспективу. Це - колективне стратегічне бачення керівництвом Китаю подальших змін. Партія прагне швидко реалізувати масштабні перетворення - і вже до 2020 р. отримати певні результати. Цю новину зустріли з піднесенням насамперед за кордоном, у самому ж Китаї реакція виявилася стриманою - адже механізму втілення цих планів іще немає.
Постанову пленум ухвалював 12 листопада за зачиненими дверима. Однак у наступні дні вся потужна ідеологічна машина країни, а також спеціально створені партійні агітбригади вже чітко запрацювали для детального роз'яснення документа.
Те, що вийшло в китайських комуністів на цей момент, є певною "дорожньою картою". Усього в документі - 60 пунктів, присвячених конкретним сферам реформ, з яких можна вичленувати кілька сотень "важливих питань" і тем. Голова КНР і генеральний секретар ЦК КПК Сі Цзіньпін (особисто керував групою експертів - розробників документа) поставив мету визначити коло гранично конкретних питань - настільки, щоб їх можна було вирішити. Крім того, частина порушених проблем уже давно залишалася у фокусі громадської думки, і партія повинна була реагувати на тиск знизу.
Не зупиняючись у цій статті на детальному аналізі постанови, варто, проте, зазначити, що найважливішим концептуальним рішенням ЦК КПК було: в контексті продовження "політики реформ і відкритості" ствердити "вирішальну роль" ринку (тоді як раніше йому приділялася "основоположна роль") у розподілі ресурсів і для активізації процесу економічних перетворень. У результаті в країні має виникнути нова економічна система, яка, однак, за суттю залишатиметься соціалістичною і ринковою водночас. Цю фразу слід розуміти як відмову уряду Китаю від "ручного управління" економікою, скорочення його ролі до макроекономічного регулювання й макроконтролю, активізації процесу ринкової конкуренції. У цей процес буде залучено й держпідприємства, які досі залишалися священною коровою і які всіляко підтримувала держава. Тепер планується, що буде підвищено співвідношення між приростом державного капіталу й відрахуваннями в скарбницю. Великі держпідприємства самі працюватимуть на державу й до 2020 р. - відраховувати в бюджет 30% своїх доходів (на сьогодні цей показник дорівнює 5-25%), створюючи основу для соціальних фондів.
Головна ставка робиться на розвиток приватного підприємництва. Запоруку успіху реформ комуністи бачать у вивільненні підприємницького духу китайців. Партія та уряд на новому етапі реформ хочуть налагодити з ринком "правильні" відносини й уже оголосили, що відкриють для вільного підприємництва галузі й різновиди діяльності, раніше закриті для простих смертних через високу прибутковість. Приватники зможуть створювати навіть дрібні банки. Крім того, стане простіше реєструвати приватні середні й малі підприємства - мусується питання про скасування вимоги про мінімальний статутний капітал.
У документі є цікаві натяки на те, що Китай може допустити створення ринку землі - через передачу прав на неї фермерам, хоча поки що домінує колективна власність на землю. Не менш важливими є пункти про плани лібералізації фінансового сектора, зокрема інвестиційної діяльності, бюджету, про зміну політики дисконтних ставок, оподаткування, подальше послаблення зарегульованості монетарної політики для того, щоб перетворити юань на вільно конвертовану валюту.
Із соціальних заходів можна відзначити найважливіше для Китаю рішення - уперше з 1980 р. (!) послабити політику "одна сім'я - одна дитина" і дозволити жінкам народжувати двох у разі, якщо в сім'ї один з подружжя є єдиною дитиною своїх батьків. Таких сімей у Китаї 20–30 млн. Експерти, однак, не очікують бебі-буму від такого рішення. Воно розглядається як перший крок до ще більш вільної політики щодо народжуваності через кілька років. Другий дуже важливий захід, на який може піти влада, - скасування системи реєстрації або прописки, що заважає жителям села перебиратися в міста з одержанням там пільг. Щоправда, низка великих міст східного узбережжя вже давно проводить жорстку політику стосовно мігрантів із внутрішніх провінцій. Тому влада, очевидно, прагне найближчими роками пожвавити процес урбанізації саме в регіональних і провінційних центрах, щоб у такий спосіб розв'язати проблему перекосів у розвитку різних частин країни й зростання прірви в доходах найбідніших і найзаможніших громадян.
За межами Китаю також з інтересом сприйняли правові аспекти реформи, насамперед - обіцянку КПК ліквідувати систему виправних трудових таборів, кількість яких, за деяким даними, перевищує тисячу. Сюди на "перевиховання" потрапляли багато відомих у країні дисидентів і просто людей, котрі критикували владу. Тому китайський "лаогай" часто порівнюють зі сталінським ГУЛагом. Не менш важливо, що керівники в Пекіні підтвердили намір будувати правову державу, підвищувати захист громадян від судового свавілля й насильства, заборонити катування в практиці правоохоронців, поступово скоротити кількість "розстрільних" статей у кримінальному кодексі. Верховний суд Китаю оперативно видав низку нових інструкцій із цих питань уже 21 листопада.
Постанова натякає на можливість і політичної реформи - "в органічному поєднанні керівної ролі партії" із принципом "народ - господар країни". Хоча в цьому питанні й мало конкретики, однак є вказівки на необхідність вдосконалювати механізми й процедури реалізації конституції. Наголошується на розвитку "соціалістичної консультативної демократії" як своєрідної форми демократії КНР. Компартія розширить взаємодію та діалог з іншими демократичними партіями Китаю. Для кращого управління й мобілізації суспільства, розв'язання соціальних протиріч планується підвищити роль неурядових установ і громадських організацій. Навіть ідеться про ймовірність розширення взаємодії з іноземними неурядовими організаціями в Китаї.
КПК "планує зміцнити систему функціонування, стримування влади й контролю над нею": слід "посадити владу в клітку інститутів" і дозволити народу контролювати владу, сказано в документі. Уже ведеться робота в рамках масштабної кампанії з викорінення корупції й посилення відповідальності чиновників. Ці заходи супроводжуються підвищенням "прозорості й гласності" роботи всіх органів та окремих чиновників. Тут важливу роль відведено Центральній комісії КПК з перевірки дисципліни, що перетворилася нині на координуючий орган з проведення цієї боротьби. Її результатом стало те, що за останній рік понад 2300 чиновників у Китаї втратили свої посади, а деякі постали перед судом.
Поступово скорочуватиметься чисельність китайської армії й оптимізуватиметься структура за рахунок небойових підрозділів. Але одночасно "буде прискорено формування бойових сил нового типу".
Уже з цього чималого, але далеко не повного, переліку запланованих реформ видно масштаби задуманого. Багато чого з того, що озвучено в документі, неодноразово повторювалося й раніше, але на практиці реалізовано не було, частину питань досі розроблено лише на рівні теорії.
Однак варто звернути увагу на ще два рішення ЦК КПК, які стоять ніби окремо у постанові і є більш конкретними. Під час пленуму вирішено створити центральну керівну групу з усебічного поглиблення реформ, а також заснувати Раду державної безпеки.
Перший орган створюється для реалізації самої постанови й покликаний стати своєрідним штабом, який координуватиме роботу міністерств і відомств, владу різного рівня й партію у процесі імплементації реформи. Не виключено, що в групу перейдуть близько 60 експертів, які допомагали останніми місяцями Сі Цзіньпіну готувати проект постанови пленуму.
Раніше ряд експертів висловив думку, що такий орган під керівництвом глави держави буде здатний протистояти тиску різних угруповань і лобістських структур, які окопалися в надрах держустанов. Вони мають напрацьовані канали протискування рішень на догоду своїм інтересам і здатні загальмувати або й заблокувати реформу. Зламати їхній опір - найперше завдання для китайських керівників. Без цього все, що проголошує нині компартія, може залишитися лише на папері.
Другий орган - Рада державної безпеки (РДБ) - структура, скопійована з Ради національної безпеки при президентові США. В Америці за останні роки з наради експертів щодо планування й координації вона перетворилася на прямий канал, через який глава держави курирує питання національної безпеки. Так само й на РДБ у Китаї буде покладено питання планування й захисту державної безпеки у всіх її аспектах (внутрішніх і зовнішніх), підтримання внутрішньої стабільності, просування інтересів за кордоном, забезпечення економічної безпеки країни. Таким чином, партія дає в руки керівництва країни ще й потужний інструмент контролю й мобілізації всіх силових відомств, а також дипломатичної служби й підрозділів антитерору, служб боротьби з наслідками надзвичайних ситуацій. За словами представника китайського МЗС, "терористи, сепаратисти й екстремісти вже нервуються через створення РДБ".
З усього сказаного видно, що нове покоління китайських лідерів намагається рухатися в колії процесу перетворень, який стартував 35 років тому. Але одночасно вони акуратно намагаються усунути протиріччя, що виникли в результаті проведення цих самих реформ. Однією постановою неможливо усунути всі перешкоди й розв'язати цю дилему, однак можна намітити шлях і визначити цілі. Для Китаю - це вже чимало, але щоб гарантувати реалізацію планів у всій повноті, буде потрібно ще багато часу й зусиль.