UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ринковому статусу — «так», поправці Джексона—Веніка — «ні»?

Сполучені Штати підготували для України відразу кілька сюрпризів, які вирішили не робити негайно, а розтягують у часі, напевне, аби подовжити задоволення...

Автор: Іван Сагайдачний

Сполучені Штати підготували для України відразу кілька сюрпризів, які вирішили не робити негайно, а розтягують у часі, напевне, аби подовжити задоволення. Ще навесні минулого року у Вашингтоні Віктору Ющенку обіцяли підтримати вступ України до Світової організації торгівлі до кінця 2005 року. Не вийшло. Не вдалося й у стислий термін скасувати поправку Джексона—Веніка, що теж було заплановано на 2005 рік. Знову провал. У Вашингтоні проукраїнське лобі звинувачує неквапливих конгресменів із палати представників. Саме вони в цьому питанні можуть поставити президента Джорджа Буша у дражливе становище — політика, котрий не виконав обіцянки, даної своєму колезі — главі Української держави Віктору Ющенку. І хоча в такій площині питання, звісно, ніхто не ставить, Києву принаймні має бути прикро, що всі його зусилля на тому боці океану не помічають. Водночас це правда лише почасти, і американці насправді переймаються українським питанням, хоча далеко не всі. І неоднаковою мірою. І якщо президенту США нема коли займатися Україною, його підлеглим справді доводиться вирішувати непрості завдання.

Серед головних подарунків, що їх США піднесли вчора якраз до українських виборів, — надання Україні ринкового статусу. У практичній площині це означає лише те, що стосовно українських товаровиробників у США не вживатимуть антидемпінгових заходів. Проте, з іншого боку, це питання престижу, і своєрідна іміджева «фішка», яку можна покласти на стіл під час будь-яких економічних переговорів, наприклад, щодо вступу до СОТ. Київ має завдячувати в цьому торговому представникові США Роберту Портману, який тільки тепер переконався і почав переконувати законодавців, що Україна більше не є країною, яка порушує авторське право.

Від серпня 2001 року, коли США запровадили обмежені санкції стосовно Києва, щороку українські товаровиробники втрачали 40 млн. дол. у вигляді недоотриманих податкових пільг під час постачання товарів на американський ринок. Нинішнього року як країна, що володіє привілейованим статусом у торгівлі зі Сполученими Штатами, Україна поставляє близько 3 тис. найменувань своїх товарів на американський ринок без сплати мит.

Усе, про що йшлося вище, є сферою торгово-економічних відносин. І тут невирішеними справді були питання економічного і правового характеру.

Проте як тільки мова заходить про політику, причому навіть іноді про велику політику, американці роблять подарунки Києву з великою обережністю. Наприклад, досить згадати нічим не примітний і для багатьох загадковий візит держсекретаря США Кондолізи Райс до Києва на початку грудня. Україна опинилася на шляху її європейського турне не випадково. Тепер дипломати говорять, що поточного року Київ, можливо, відвідає з візитом президент США Джордж Буш. Він обов’язково має привезти до України свій указ, що скасовує дію поправки Джексона—Веніка. (Буш має підписати його після того як за нього проголосують у палаті представників Конгресу США.) Проте незрозуміло, коли цей візит може відбутися, а скасування поправки Києву потрібне якомога швидше. Це одна з проблем, чому Київ досі не може підписати з Америкою протокол про взаємний доступ на ринки товарів і послуг. І навіть якщо такий документ буде підписано, а поправку при цьому не скасовано, додатково буде потрібне його затвердження Конгресом.

Наступним сюрпризом стала ідея вже згаданого Роберта Портмана про синхронізацію вступу Росії й України до Світової організації торгівлі. Вперше він озвучив її під час 6-ї міністерської конференції СОТ у Гонконзі в середині грудня. Цим він добряче здивував не лише росіян і українців, а й навіть гендиректора СОТ Паскаля Ламі. Той, кажуть, навіть намагався з’ясувати, хто це напоумив американського представника виступити з такою ініціативою. Невже Київ у такий спосіб намагається стримати Москву? Проте в Гонконзі керівники української і російської делегацій висловлювалися проти такої постановки питання, бо вважали, що кожна з країн має шанси самостійно й у короткі терміни завершити переговори без узгодження одна з одною. А головний російський переговірник у СОТ заступник міністра економіки й розвитку РФ Максим Медведков навіть сказав, що не вбачає нічого страшного, якщо Україна обжене Росію. (Варто, втім, зазначити, що ще в листопаді минулого року під час свого візиту до США прем’єр-міністр Юрій Єхануров розповідав американським політикам про сумні наслідки вступу Росії до СОТ раніше за Україну.) Американці вирішили вчинити на власний розсуд і прийняли соломонове рішення: якийсь із двох кандидатів справді вступить до СОТ раніше за іншого, але з таким незначним розривом, щоб перший не встиг висунути другому додаткові претензії. Можливо, цей варіант був би справедливим, якби водночас США не посилили свої вимоги до Росії щодо низки дуже болючих для неї позицій, як-от: безмитне ввезення літаків, доступ на ринок банківських послуг, субсидії селу тощо. Цікаво, що росіяни, втім, не занепали духом, і тепер стверджують, що переговори з Америкою все одно завершать на початку березня. А з непоступливою Австралією навіть до кінця лютого. З Колумбією проект протоколу вже готують до підписання найближчими днями.

У Києві, схоже, не помічають цих успіхів росіян і, наприклад, як і раніше, готові до переможного кінця вести цукрову війну з Австралією і не поспішають підписувати протокол зі Сполученими Штатами. Водночас тема синхронізації не була просто пустопорожнім звуком у залі конференції СОТ у Гонконзі, — містер Портман знав, про що говорив.

15 лютого в комітеті з торгівлі палати представників Конгресу США відбулися слухання стосовно питання про торговельну політику адміністрації США на найближчий рік. Роберт Портман визнав, що цей рік стане періодом найбільшого розширення Світової організації торгівлі. До цієї структури можуть бути прийняті Україна, Росія, Казахстан і В’єтнам. Причому з першими трьома в США проблеми практично ідентичні, усі вони ще потрапляють під дію поправки Джексона—Веніка. До речі, Росія і Казахстан одержали ринковий статус від США ще кілька років тому. Та це їм ніяк не допомогло зрушити з мертвої точки питання скасування злощасної поправки. А тим часом саме цей пережиток часів холодної війни (поправку ухвалили 1974 року, щоб змусити СРСР поважати права меншин і, зокрема, дозволити євреям вільно емігрувати з країни) може в остаточному підсумку поховати російські амбіції вступити до СОТ раніше за Україну.

Роберт Портман сказав конгресменам у середу буквально таке: «Я б дуже хотів, щоб усі ці чотири країни одержали схвалення Конгресу вже поточного року. Я розумію, можливо, це мої амбіції, але я гадаю, що в наших інтересах включити ці країни до системи СОТ, яка працює на певних принципах».

Зауважмо, що Портман говорив не про скасування поправки, а саме про якнайшвидшу процедуру затвердження протоколів про вступ вищезгаданих країн до СОТ. Причому, можливо, чи то жартома, чи то всерйоз Портман додав: «Це буде складне голосування» і згадав про голосування в Конгресі щодо прийому до СОТ Китаю 2000 року, який вступав до організації торгівлі після 15 років переговорів і не мав при цьому ринкового статусу.

Портману відразу заперечив керівник комітету республіканець Клей Шау, котрий заявив, що Росія наводнена піратською продукцією, і порадив йому і президенту Бушу бути жорсткішим із Путіним і не зважати на те, що останній нині очолює «велику вісімку». Причиною такої бурхливої реакції законодавців став опублікований три дні тому лист Міжнародного альянсу інтелектуальної власності, що об’єднує 1900 американських компаній, до Портмана, у якому зазначалося, що Росія вийшла на перше місце у світі з виробництва та збуту піратської продукції. Причому, як визнають самі росіяни, в деяких сегментах їхнього ринку частка підробок становить 90 відсотків. Свої втрати в Росії американські виробники аудіо-, відеопродукції оцінили у 1,8 млрд. дол. на рік.

Однак, ризикуючи одержати від України у спадок титул «злісного порушника авторських прав», Москва не вживає поки що жодних заходів для виправлення ситуації ні на рівні уряду, ні в Думі. Російські законодавці, які, на відміну від українських, активно працювали над документами щодо вступу країни до СОТ, не зробили нічого, аби покінчити з піратством і захиститися від американського гніву. У міністерстві торгівлі США припускають, що стан справ у Росії може спричинити застосування проти неї санкцій, подібних до тих, що були вжиті проти України в серпні 2001 року, — виключення зі списку країн із привілейованим статусом у торгівлі. Реальні збитки російських експортерів від цього будуть незначними (якщо врахувати, що товарообіг Росії і США наблизиться до 20 млрд. дол. за підсумками 2005 року). Проте можливі санкції з боку США (і якщо вони супроводжуватимуться вимогами ухвалення відповідного законодавства, запровадження обов’язкового ліцензування аудіо-, відеопродукції) ще більш затягнуть процес вступу країни до СОТ. Окрім того, саме зараз Росію все частіше звинувачують у зростанні шовіністичних настроїв, ксенофобії і расизмі — але ж права людини стоять у поправці Джексона—Веніка на першому місці, випереджаючи навіть торгові обмеження. На цій хвилі США також можуть зробити жорсткішою свою позицію стосовно Росії.

Україні сусідські проблеми не допоможуть, і навіть навпаки. При всіх своїх уявних перевагах і тактично вигіднішому положенні (сенат уже проголосував за скасування поправки Джексона—Веніка для України 18 листопада) Київ може стати заручником конфлікту Москви і Вашингтона. На слуханнях 15 лютого було розповсюджено послання до членів комітету з торгівлі, у якому колишні посли США в Україні Стівен Пайфер і Вільям Міллер закликали конгресменів до негайних дій щодо скасування поправки Джексона—Веніка для України. На їхню думку, палата представників могла б зробити це ще в лютому, дозволивши президенту Бушу гідно повестися з Віктором Ющенком, а самому президенту України та солідарним із ним силам одержати істотну підтримку в переддень парламентських виборів 26 березня. «Бездіяльність конгресменів буде використана опонентами теперішнього українського реформістського уряду і прихильників прозахідного курсу... — пишуть дипломати. — В Україні це буде сприйнято як провал зовнішньої політики адміністрації (Буша) і свідчення того, що Захід втратив інтерес до того, що відбувається, саме в той момент, коли країна бореться за втілення ідей помаранчевої революції».

Бурхливої реакції на це послання не було, а тому мало надій на те, що Україна виплутається з міцної зв’язки трьох братніх народів, які з волі Вашингтона підуть до СОТ разом. У тіні, втім, залишилася й інша заява — із далеких казахських степів. Міністр індустрії і торгівлі Казахстану Володимир Школьник заявив, що його країна не поспішає вступати до СОТ і нинішнього року, вона ще має провести переговори з 14 державами. Тож найбільш реальною для Казахстану датою вступу до організації є 2007 рік. Володимир Школьник на той момент іще не знав про прагнення колеги з Америки винести розгляд кандидатури Казахстану в конгрес разом із Україною і Росією. Проте у своєму інтерв’ю минулого тижня казахський міністр також заявив, що при вступі до СОТ Казахстан координуватиме свої дії з Росією.