Вперше з часів Великої депресії 1930-х років людство постало перед економічною кризою справді світового масштабу. Вона стала своєрідним посібником з глобалізації для дилетантів: переважна більшість людства не тільки дізналася про екзотичні фінансові продукти, що були породжені геніями Уолл-Стріт і залюбки використовувалися в багатьох інших міжнародних фінансових центрах, а й відчула їхній негативний вплив на свої індивідуальні кишені.
Причини виникнення нинішніх економічних потрясінь з’ясовано та доволі детально досліджено експертами. Втім, навіть за наявності діагнозу пошук ліків від цілого букета хвороб, що продовжують лихоманити глобальний економічний організм, залишається надзвичайно складним завданням. Не претендуючи на вичерпний аналіз, я хотів би поділитися з читачами «ДТ» деякими спостереженнями щодо того, як намагаються віднайти відповіді на виклики, породжені кризою, у США.
Спочатку про загальне враження: американське суспільство перебуває в не дуже для нього характерному стані інтроспекції, переосмислення здавалося б усталених принципів, які визначають його внутрішню організацію, місце в ній держави, функціонування економічного механізму, відносини країни із зовнішнім світом. Основним детонатором цього процесу стало завершення одного з найтриваліших в історії США періодів економічного процвітання та стабільності. Початок масових виселень за борги власників будинків та крах ряду стовпів фінансового сектору в другій половині минулого року справили майже шоковий ефект.
Саме погіршення економічного становища країни стало основним фактором перемоги на президентських виборах Барака Обами. Прийшовши до влади під гаслом змін, він вдався до розробки і запровадження екстраординарних та вкрай витратних заходів із стимулювання економіки. На додаток до 700 млрд. дол., виділених конгресом за ініціативою попередньої адміністрації для викупу проблемних активів банків, «план Обами» зі стимулювання економіки передбачає здійснення державою додаткових витрат у обсязі 787
млрд. дол. Реалізація передбачених президентською командою програм потребуватиме залучення 9 трлн. дол. запозичень протягом наступного десятиріччя.
Америка призвичаїлася жити в умовах постійного зростання федерального державного боргу. Втім, видається, що нині країна впритул наблизилася до своєрідного «больового порогу», коли рекордні розміри дефіциту та особливо прогресуюча залежність економіки від зовнішніх позик нарешті привернули до себе увагу не тільки експертів, а й пересічних громадян, яких дедалі більше непокоять довгострокові негативні наслідки величезного боргового тягаря для майбутнього країни та особистого благополуччя їхніх родин, а в ближчій перспективі — інфляційні ризики.
Сьогодні в американських ЗМІ проблему зовнішньої заборгованості порівняно з попереднім періодом відносно толерантного ставлення до неї, дедалі частіше розглядають як серйозну загрозу економічному і політичному лідерству США у світі. Зокрема, значного резонансу набула поїздка до Пекіна міністра фінансів США Т.Гайтнера, який намагався переконати своїх китайських співрозмовників у надійності вкладень у американські цінні папери (їхня сума перевищує 1,4 трлн. дол.). Під час останнього візиту до Німеччини канцлера Ангелу Меркель мусив заспокоювати вже сам президент США.
Взагалі теза про необхідність приведення витрат у відповідність до власних фінансових можливостей стала вельми популярною за часів кризи. Йдеться не тільки про державу, а й громадян США, оскільки тут набула поширення практика накопичення значної індивідуальної заборгованості за кредитними картками або отримання іпотечних кредитів, що їх одержувачі не в змозі виплатити. Невипадково на телебаченні рекламу компаній, які пропонують послуги із врегулювання заборгованості за кредитками, можна побачити майже так само часто, як рекламу антидепресантів. Навіть серед заможних американців зростає популярність крамниць з низькими цінами: крім економічної вигоди ощадливість стала модною, бодай тимчасово.
Разом з тим, зменшення витрат на споживання, збільшення рівня заощаджень населення, що спостерігається сьогодні, здатні перетворитися на цілком реальну перешкоду відновленню економіки, адже саме споживчі витрати забезпечують 70% економічного зростання США. Зовсім не випадково ключове місце в усіх антикризових програмах — і нинішньої, і попередньої адміністрацій — відведено спробам стимулювання попиту пересічних громадян.
Проблема розвитку державних фінансів тісно пов’язана з полемікою, що точиться навколо іншого принципового питання — припустимого ступеня втручання держави в економічне життя. Заходи, що їх вживає нова адміністрація на цьому напрямі, за оцінками ряду експертів, можуть спричинити значні зміни в способі функціонування американської влади та її відносинах з приватним сектором. Помітне розширення компетенції федерального уряду закладено практично в усі масштабні ініціативи Б.Обами.
Навіть у тих випадках, коли цілі уряду (наприклад, стабілізація фінансових ринків) користуються загальною підтримкою, засоби їхньої реалізації стають предметом запеклої дискусії. Нового поштовху їй було надано планом порятунку автомобільної індустрії США, який коштував американському платнику податків 80 млрд. дол., але не зміг відвернути банкрутства «Крайслеру» та «Дженерал Моторз» і зробив з держави мажоритарного акціонера (60% акцій) останньої. Раніше було фактично націоналізовано гігантів іпотечного кредиту «Фреді Мек» і «Фанні Мей» та розширено вплив на діяльність великих банків через участь у їхній рекапіталізації.
Якщо «пожежні» заходи у фінансовому секторі загалом були сприйняті в США як необхідне зло, то участь уряду в порятунку автоіндустрії не викликала ентузіазму (за винятком безпосередніх бенефіціарів державної допомоги). Застереження, яке найчастіше висловлюють опоненти адміністрації, полягає в такому: попри всі добрі наміри президента та його оточення, федеральний уряд втягується в процес мікроменеджмету «Дженерал Моторз». Висловлюється думка, що це, своєю чергою, може поставити під загрозу навіть гіпотетичні шанси на відродження компанії, оскільки на прийняття принципових рішень впливатимуть не тільки комерційні, а й суто політичні міркування. Як приклад наводиться наполягання уповноважених президента на тому, щоби «Дженерал Моторз» сконцентрувалася на виробництві машин з використанням альтернативних видів пального, які не мають попиту в США. Вельми показово, що окремі рекапіталізовані банки згодом наполягли на зворотному поверненні до скарбниці отриманих коштів, аби уникнути обмежень на розміри бонусів та виплати дивідендів.
Наскільки крутим виявиться ухил у бік посилення регулятивних функцій і впливу державного апарату, в остаточному варіанті залежатиме від результативності пропонованих антикризових заходів, і наявні дані не дають можливості зробити однозначний висновок. Наприклад, певні ознаки оздоровлення фінансового сектору поєднуються з рекордним за останні 25 років рівнем безробіття — 9,4%.
Політика Б.Обами враховує важливі зрушення в настроях суспільства, спричинені збільшенням розриву в доходах різних груп населення та ексцесами в середовищі верхівки ділового світу. За останні двадцять років кількість американців, які вважають, що держава замало регулює бізнес, збільшилася з 22 до 40%, лише 37% вважають, що бізнес приділяє в своїй діяльності належну увагу суспільним інтересам. Втім, і в цьому випадку абсолютна більшість жителів США поділяють думку, що сила країни базується на успіхах американського бізнесу (76%), та високо цінують людей, які збагатилися завдяки чесній праці (90%).
Не втягуючись у внутрішню американську дискусію щодо оптимальних рецептів подолання кризи, слід віддати належне новому американському керівництву за його намагання поєднати екстрені заходи із спробами наблизитися до вирішення стратегічних завдань у галузі освіти, охорони здоров’я, енергозбереження, поліпшення інфраструктури, тобто робити «інвестиції, які допоможуть Америці стати сильнішою, конкурентноспроможнішою і багатшою у XXI столітті».
Дуже важливо, що уряд намагається забезпечити максимальну прозорість реалізації проектів. З цією метою створено окрему веб-сторінку (www.recovery.gov), з якої населення може отримувати інформацію щодо вживаних на урядовому рівні заходів з подолання кризи, переліку нових робочих місць, висловлювати свої думки та висувати пропозиції. Звичайно, не все відбувається так, як заплановано, існують нарікання на неповноту інформації, але сам підхід заслуговує на увагу: саме так вибудовуються відносини довіри між громадянами та владою.
У цьому ж контексті варто зазначити, що у США всі види банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (окрім цінних паперів) застраховані урядом через Федеральну корпорацію зі страхування депозитів, тобто уряд гарантує їхнє повернення вкладникам у разі краху банку. Ще на початку жовтня минулого року ліміт відшкодування було збільшено з 100 до 250 тис. дол. Це дало змогу значно знизити напругу в суспільстві, спричинену початком банкрутств банків (всього з осені 2008-го в США збанкрутувало 40 банківських установ). Варто згадати, що за існуючими оцінками, у населення України «на руках» є десятки
мільярдів доларів, які так потрібні національній економіці і які, поза сумнівом, не повернуться до фінансової системи без відновлення довіри споживача до банків і до влади.
На окрему згадку заслуговують зовнішньоекономічні аспекти кризового менеджменту. Те, що відбувається в цій сфері у Вашингтоні свідчить не тільки про гостроту кризи, а й, на думку окремих аналітиків, про поширення в американському істеблішменті, включно з частиною корпоративної еліти, ідеї про те, що глобалізація зайшла занадто далеко. Свою роль відіграє і та обставина, що експорт генерує лише 11% ВВП США — порівняно з 42% в Китаї та 47% в Німеччині. Як результат, виникає феномен повзучого протекціонізму, коли жорсткі тарифи періоду Великої депресії залишаються майже анафемою, але вимоги «купувати американське» закладаються і в закон із стимулювання економіки (в процесі реалізації передбачених законом програм мають використовуватися американські товари та матеріали), і навіть в проект закону про боротьбу з кліматичними змінами (виробники електроавтомобілів отримають державні дотації, якщо ці авто проектуватимуться і вироблятимуться в США). Аналогічні заходи вживають і в інших країнах: це дало підстави для заяви керівника СОТ П.Ламі про те, що «протекціонізм може вирватися з-під контролю».
Специфіку ситуації, як на мене, непогано виклав американський фахівець із глобальних фінансів Д.Смік: «Залежна від припливу капіталу Америка не може від’єднати себе від світу, якщо вона не хоче постраждати від власної зверхності. Америка потребує світових капіталів — настільки ж, наскільки світу потрібні американські споживачі. Ця економічна ситуація подібна до політики взаємно гарантованого знищення. Глобальна система має бути збалансованою наново. Доти, доки цього не відбулося, всім… необхідно серйозно подумати, як досягти глобального відновлення, незважаючи на серйозний зустрічний вітер».
Не викликає сумніву, що Сполученим Штатам доведеться домовлятися із своїми основними економічними партнерами. Принаймні підсумки нещодавньої зустрічі міністрів фінансів «вісімки» в італійському Лечче засвідчили їхню готовність до вироблення спільних підходів до розробки «стратегії відходу» від застосованих урядами надзвичайних засобів стимулювання економіки та ухвалення загальноприйнятних стандартів ведення міжнародного бізнесу і фінансів. Останнім часом із заяв представників адміністрації також практично зникли заяви про необхідність радикального перегляду раніше укладених США угод про вільну торгівлю.
Попри пріоритетне значення для США завдань відновлення внутрішнього попиту, світова рецесія не зменшує для них актуальності інтенсивної та цілеспрямованої державної підтримки зарубіжної діяльності корпорацій і банків, сприяння відновленню і посиленню позицій американських експортерів на зовнішніх ринках. Останнє в США традиційно розглядалося як необхідний елемент економічного лідерства в світі. Як зазначила свого часу державний секретар Кондоліза Райс, «наші дипломати використовують кожну статтю договору і кожний аргумент впливу з метою надання сприяння та захисту інтересів американських товаровиробників у глобальній економіці».
Цікаво, що і в рамках запланованого посилення напряму закордонної допомоги Вашингтон передбачає більш активне залучення державою потенціалу приватного сектору до фінансування та реалізації проектів за кордоном. Згідно з цією концепцією в пакеті програм закордонної технічної допомоги збільшуватиметься питома вага економічних проектів з перспективою зацікавити сторону-реципієнта допомогою у придбанні американських товарів і послуг. Ці кроки вписуються в популярну зараз у Вашингтоні концепцію «м’якої сили» (soft power) — переважного використання саме цивільного, несилового інструментарію для відновлення лідерських позицій США у світі. Зрозуміло, що важливим компонентом soft power є торговельно-економічна діяльність.
Логіці «м’якої сили» відповідає й курс на зміцнення дипломатичних спроможностей США. В той час, коли уряди багатьох країн скорочують відповідні витрати, президент США пропонує збільшити (на 25%) кількість співробітників і асигнування на потреби зовнішньополітичного відомства. Для довідки: кількість співробітників держдепартаменту становить близько 20 тис. осіб, а бюджет цього року перевищує 24 млрд. дол.
В цьому випадку складно, а можливо, і недоречно проводити порівняння за принципом «у них і у нас» (занадто відрізняються глобальна вага та фінансові можливості наших країн), але постійна увага в США до власної, і так уже достатньо розвиненої, дипслужби, свідчить про розуміння її важливої ролі у знаходженні відповідей, адекватних складності ситуації всередині і зовні країни, особливо за умов ускладнення економічного становища. Я переконаний, що без серйозних інвестицій у дипломатію, інституційних змін (насамперед без створення дієздатних економічних служб у закордонних дипустановах, розумної, не кон’юнктурної оптимізації їхньої мережі), без реальної, а не паперової, декларативної координації міжнародної діяльності всіх органів державної влади, без налагодження ефективного партнерства в зовнішньоекономічній діяльності між українським бізнесом та державою, включно із спільним визначенням її пріоритетів, які відповідали б інтересам ділових кіл і стратегії розвитку країни, всі багаторічні розмови про необхідність посилення економічної складової зовнішньої
політики ризикують перетворитися на ритуальні заклинання. Можливо, нинішня економічна криза, яка змушує з підвищеною критичністю подивитися на ситуацію в багатьох сферах життя України, стане каталізатором серйозних змін і в цій далеко не останній за значенням царині державної політики.