Хитросплетене слово «удна» ввійшло в політичний лексикон з арабської мови і звучало в контексті з «Дорожньою картою», тимчасовим перемир’ям і врегулюванням близькосхідних проблем. А тепер в історичний літопис арабсько-ізраїльських відносин додалася ще одна крилата фраза — «Ранок після удни».
Ізраїль прокинувся звичайного сонячного ранку після нетривалого затишшя і здригнувся від однієї тільки думки, що усе повертається на круги своя. Удна закінчилася, та й чи була вона взагалі, а, можливо, це був тільки сон? Події після мирного перепочинку пробудили дрімаючу свідомість ізраїльтян й остаточно поховали останню надію на кращі часи.
Крах мирних ініціатив
Відносини між ізраїльтянами й палестинцями ніколи ще не були настільки заплутаними, а майбутнє настільки туманним. Усе, що відбулося в Ізраїлі останнім часом, лише погіршило й без того ледь животіючий мирний процес.
Після вибуху маршрутного автобуса в Єрусалимі, що призвів до загибелі 23 чоловік, ВПС Ізраїлю завдали бомбового удару по «гнізду» терористів у секторі Газа, метою якого була ліквідація духовного лідера ХАМАСу шейха Ахмеда Ясіна. Операція не принесла очікуваного результату, а сам шейх Ясін вийшов сухим із води. Далі пішла хвиля погроз і терору з боку палестинських екстремістів. Дев’ятого вересня палестинські «камікадзе» взялися за випробувану зброю з подвоєною енергією й скоїли відразу два теракти, у яких загинуло 15 чоловік.
На тлі кривавої драми, що розігралася в межах зеленої смуги, відбувалася зміна влади в Палестинській автономії. Пішов у відставку глава уряду Абу-Мазен, на котрого покладали надії в реалізації «удни». Замість нього цей пост обійняв ставленик Арафата, колишній спікер законодавчої ради Абу-Аля. Останньою краплею, що переповнила вибухонебезпечну обстановку, було ухвалене 11 вересня військово-політичним кабінетом Ізраїлю рішення «про висилку Ясіра Арафата в третю країну».
Депортація Нобелівського лауреата
Ця новина миттєво облетіла весь світ, викликавши шквал негативних емоцій на міжнародній арені. Палестинськими містами прокотилася хвиля масових демонстрацій протесту. Для врятування свого лідера активісти організації ФАТХ і їхні прибічники улаштували живий щит навколо канцелярії ПНА «Муката». Резиденція Арафата, заблокована ізраїльтянами, із «тихої гавані» перетворилася на в’язницю. А поки надзвичайна сесія РБ ООН закликає Ізраїль утриматися від депортації «раїса» та голосує за відповідну резолюцію, ізраїльтяни самі намагаються розібратися в ситуації. Ізраїльська газета «Єдіот Ахронот» опублікувала результати екстреного опитування, метою якого було з’ясування ставлення громадян Ізраїлю до ідеї висилки лідера палестинської адміністрації Ясіра Арафата. Опитування показало: близько 60% ізраїльтян вважають, що Арафата необхідно вислати за межі країни, оскільки він є посібником терору. 21% респондентів за те, що Арафат повинен залишатися в ізоляції у своїй резиденції в Рамаллі. 15% опитаних вважають, що палестинському лідеру слід надати повну свободу пересувань і вести з ним переговори. Немає одностайності й у владних структурах. Міністр оборони Ізраїлю Шауль Мофаз проголосував за висилку Арафата, шкодуючи, що цього не зробили два року тому. З ним солідарний перший віце-прем’єр Ехуд Ольмерт. У своєму інтерв’ю місцевому радіо він заявив: «із морального погляду немає ніякої різниці між знищенням інших ватажків терористів і Арафатом». Висловлювання ізраїльських політиків, котрі закликають до фізичного усунення Ясіра Арафата, не підтримує не тільки світове співтовариство, а й керівники багатьох силових відомств і лівих партій Ізраїлю. З осудом виступив Нобелівський лауреат Шимон Перес, який одержав цю високу нагороду разом з Іцхаком Рабіном і Ясіром Арафатом. 1993 року їх назвали «архітекторами миру» за історичний документ, підписаний в Осло. Тоді ж, будучи Нобелівським лауреатом і миротворцем, Арафат повернувся з туніського вигнання додому, а тепер його знову хочуть депортувати. Мирній угоді в Осло не судилося реалізуватися, хоч як боролися за світ протягом десяти років її учасники.
Блокадне шоу
Вже багато діб резиденцію Ясіра Арафата заблоковано тисячними натовпами людей. Підтримати «раїса» в його боротьбі за мир приїхали навіть італійські футболісти, ризикнувши завітати в конфліктну зону. Цей факт цікавий тим, що всі європейські турніри останнім часом проводилися за межами Ізраїлю з міркувань безпеки.
Усю цю публіку треба розважати, а розваг мало: іноді Арафат з’являється у вікні чи виходить на ганок своєї напівзруйнованої резиденції та показує, залежно від ситуації, то чотири, то два пальці. Міністерство інформації та пропаганди Палестинської автономії разом із міністерством освіти підготувало для гостей грандіозне шоу. На авансцену вийшли дві роти юних палестинських піонерів із барабанами та значками, з яких позирав юний Ясір. Під барабанний гуркіт перед народом постав сам Арафат і показав чотири пальці, після чого, винувато посміхаючись, сховався за дверима — йому треба грунтовно попрацювати над списком нового палестинського уряду.
Перерваний політ
Тим часом як над Ізраїлем збиралися хмари, політ прем’єр-міністра Аріеля Шарона і його численного почту в Індію таки відбувся. Ізраїльська делегація могла б позмагатися з кортежем якогось арабського принца, котрого супроводжує його велика родина й охоронці. Вперше за багато років ступив єврейський прем’єр на червоний килим біля трапа літака, і під трубні звуки фанфар розпочався його візит у стародавню й загадкову країну. На жаль, він перервався на півслові — у зв’язку з «важким становищем у сфері безпеки Ізраїлю» довелося терміново повертатися додому, аби розв’язувати проблеми куди більш серйозні. Проте лише за два дні плідної роботи, контракти і гроші зцементували відносини колишніх ворогів.
З тієї ж причини й на особисте прохання Аріеля Шарона скасував свій візит у США Шауль Мофаз, котрий мав відбутися нинішнього тижня. Замість того, щоб обговорювати з американцями питання про депортацію Арафата, міністру оборони Ізраїлю доведеться брати участь у проблемі будівництва «огорожі безпеки», ухваленні доленосного бюджету на 2004 рік і зміцненні обороноздатності країни.
Таємниче викрадення
До перебування в стані підвищеної бойової готовності Ізраїлю не звикати, а ось із проблемою викрадення ізраїльських туристів у джунглях, йому випадає зіштовхуватися не часто. 14 вересня зарубіжні інформаційні агентства повідомили, що в Колумбії викрадено групу мандрівників із восьми чоловік, серед котрих є громадяни Ізраїлю, Німеччини, Іспанії і Великобританії. Напад скоєно в районі популярного в туристів «Загубленого міста» в горах Сьєрра-Невади, контрольованого колумбійською армією. Здогадно туристів захопили повстанці, пов’язані з Революційними збройними силами Колумбії (FARC), і, цілком можливо, вони спробують обміняти їх на своїх бойовиків, що перебувають у колумбійських в’язницях. Як стало відомо, у туристичну групу входило шестеро ізраїльських громадян, двом вдалося втекти, решту бандити повели в гори. За повідомленням колумбійських ЗМІ, до пошуків заручників залучено близько двох тисяч солдатів і дев’ять вертольотів. Занепокоєний долею своїх зниклих громадян Аріель Шарон заявив: він зробить максимум можливого, щоб повернути їх на батьківщину цілими й неушкодженими.
Пристрасті навколо Храмової гори
Храмова гора — це камінь спотикання, каталізатор конфлікту між євреями і мусульманами. На Близькому Сході релігія і політика, історія і навіть архітектура тісно взаємозалежні. Минуло три роки відтоді, коли 28 вересня Аріель Шарон своїм сходженням на Храмову гору «спровокував» початок інтифади Аль-Акси. У п’ятницю 12 вересня на Храмовій горі в Старому місті Єрусалима зібралися на молитву тисячі арабів. Попри вжиті заходи безпеки, декілька десятків арабів закидали камінням євреїв, що молилися біля Стіни Плачу. Для припинення безчинств і подальшого кровопролиття ізраїльські поліцейські були змушені ступити на територію Храмової гори. Каменеметальники угамувалися тільки після застосування проти них сльозоточивого газу.
І через три роки пристрасті не вщухають.
У такій обстановці євреї готуються до зустрічі свого Нового року й усе-таки сподіваються, що новий «ранок після удни» почнеться для них із чистого аркуша!