Усі ми впевнені, що Україна зрештою визволить від російської окупації Крим із Севастополем та дасть достойну відсіч агресії РФ у Донбасі. Москва буде змушена не тільки компенсувати наші втрати від військової агресії та зруйноване, розкрадене, вивезене, порізане на брухт за часи окупації, а й відшкодувати те, що ми витрачатимемо на відновлення мирного життя. Бо агресор має бути покараний!
Світовий досвід свідчить, що для цього потрібна міжнародна підтримка, створення правової бази, документальне доведення втрат і послідовна робота всіх постраждалих.
Повчальним, у цьому контексті, є досвід Кувейту, що зміг отримати компенсаційні виплати від агресора - свого північного сусіда Іраку, який за режиму Саддама Хусейна окупував цю маленьку країну в 1990–1991 роках. Багато в чому ситуація в Україні схожа на кувейтську, та водночас і відмінна. Більш потужний сусід (Ірак) скоїв агресію, використовуючи значніші матеріальні, військові та людські ресурси. Керуючись сумнівними трактуваннями історичних подій, тодішній іракський режим намагався силоміць приєднати "частину власної провінції Басра", розраховуючи на суперечки, що йшли між кувейтськими родинами, очікування сильної руки біднішими прошарками кувейтського суспільства та робітниками з інших країн арабського світу. Але програв і був покараний.
Урок перший - створення "коаліції зацікавлених постраждалих". Після того, як міжнародна антиіракська коаліція 32 країн провела операцію "Буря в пустелі" та визволила Кувейт, багато країн-членів коаліції висунули агресорові майнові претензії на суму близько 350 млрд дол. Офіційне визнання отримали тільки позови на суму 52,3 млрд дол., із яких 39 млрд - на користь Кувейту.
Тому, здається, вже сьогодні офіційний Київ міг би почати підготовчу роботу з формування умовної коаліції країн, яким російською агресією завдано збитків. Наприклад, до неї могли б увійти ті держави, чиї громадяни були на борту збитого російсько-терористичними військами малайзійського літака. Не можна виключати й тих, хто принципово підтримує антиросійські санкції, - вони теж втратили кошти від кримінальних дій Кремля та російських санкцій у відповідь.
Така "коаліція зацікавлених постраждалих" та її обґрунтовані претензії до московського агресора стане істотною підтримкою в нашій боротьбі за компенсаційні виплати і відшкодування. Кувейтський досвід свідчить, що вона буде складною й тривалою, а перспективи отримання повної компенсації досить примарні, однак боротися треба. І то буде не лише наша одноособова боротьба, а спільна - спрямована на об'єднання зусиль міжнародної спільноти, що відстоює принцип pacta sub servantа - договори повинні виконуватися.
Урок другий - підрахувати збитки від війни та окупації. По закінченні війни Ірак отримав від Кувейту чіткий перелік втрат - людських, фінансових, матеріальних і нематеріальних, екологічних та інших.
Унаслідок військових дій було, практично, знищено інфраструктуру Кувейту, зокрема - нафтодобувну. З 1080 нафтових свердловин зруйновано 727. Щоденні втрати країни від припинення продажу нафти і природного газу становили близько 120 млн дол. Вартість відбудови нафтового сектора потягла на 80 млрд дол.
Великої шкоди внаслідок війни зазнало довкілля Кувейту і сусідніх країн: іракська армія підпалила нафтові свердловини, які гасили кілька місяців, а також організувала витік близько 8 млн барелів нафти в Затоку. Рекультивація забруднених територій триває вже майже 30 років. На компенсацію екологічної шкоди претензії подали 12 держав-учасниць антиіракської коаліції на суму 84,9 млрд дол., але Ірак зміг виплатити всього 5,3 млрд. Вбачаєте паралелі зі знищенням російськими агресорами вугледобувної інфраструктури Донбасу, що може призвести до екологічної катастрофи?
Чималих втрат зазнали звичайні громадяни Кувейту, більшість житлових будинків, офісів компаній та державних установ, об'єктів туристичної інфраструктури, музеїв тощо були знищені або пограбовані іракськими загарбниками. Все це ретельно підрахувала спеціальна міжнародна комісія.
За прикладом Кувейту, в Україні вже зараз доцільно створити державний орган з оцінки втрат і обсягів компенсаційних витрат з постійно оновлюваною доказовою базою.
Урок третій - створення правових засад компенсаційних виплат. Санкції проти Іраку через окупацію Кувейту у 1990 р. Резолюцією №661 запровадила Рада Безпеки ООН. Це були всеосяжні санкції - ембарго на імпорт/експорт зброї, обмеження видобутку газу й нафти тощо.
3 квітня 1991 року Рада Безпеки схвалила резолюцію №687 про створення Компенсаційної комісії ООН (ККООН) як допоміжного органу Ради Безпеки ООН зі штаб-квартирою в Женеві. До її юрисдикції було віднесено розгляд претензій та забезпечення виплати компенсацій Кувейту за втрати від іракської агресії і окупації 1990–1991 рр. До складу Комісії увійшли представники не тільки постійних і непостійних держав-членів РБ ООН, а й Кувейту та Іраку.
Базовою для впровадження компенсацій стала Резолюція РБ ООН №1483 від 22 травня 2003 р. Всього ж РБ ООН прийняла 65 резолюцій, які стосувалися виплати відшкодувань та компенсацій.
Тому формування міжнародної та національної юридичної бази компенсації втрат має стати постійним завданням не тільки МЗС України, а й усіх органів державного управління та юристів-міжнародників.
Урок четвертий - створення механізмів компенсаційних виплат. Резолюції РБ ООН чітко визначили, що компенсації підлягали будь-які збитки, завдані внаслідок вторгнення в Кувейт і подальшої окупації цієї країни в період з 2 серпня 1990 року по 2 березня 1991 року. Одержувачами могли бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держави й міжнародні організації, а компенсаційні виплати здійснював спеціально створений Фонд.
Спочатку було визначено, що режим Хусейну повинен відраховувати до Фонду 30% від експорту нафти і нафтопродуктів. З часом цю частку було зменшено для Іраку до 25% (резолюція РБ ООН від 2000 р.), а потім - до 5% (резолюція РБ ООН №1483 від 2003р.).
Механізм виплати компенсацій встановив чітку пріоритетність виплати компенсацій фізичним особам, по завершенні яких репарації можуть виплачуватися державним установам. У середньому, виплати здійснювалися щоквартально на суму 1 млрд дол.
Крім того, ККООН виокремив шість категорій претензій:
1 - від фізичних осіб, які були змушені залишити Кувейт через військове вторгнення Іраку;
2 - з боку осіб чи їхніх сімей, які зазнали тілесних ушкоджень або смерті внаслідок агресії;
3 - від осіб, які зазнали комерційних збитків, пошкодження приватної власності на суму не більше 100 тис. дол.;
4 - з боку осіб, які зазнали комерційних збитків, пошкодження приватної власності на суму понад 100 тис. дол.;
5 - з боку корпорацій та інших суб'єктів підприємництва (в т.ч. нафтового сектора) щодо покриття їхніх збитків;
6 - урядові претензії та позови міжнародних організацій щодо покриття вартості переселення і надання допомоги громадянам, а також заподіяння шкоди державному майну та довкіллю.
Думаємо, що, беручи до уваги велику підготовчу роботу, яку зробив ККООН і на яку було витрачено чимало часу та грошей, годилося б уже сьогодні активізувати співпрацю з Комісією та з її допомогою почати розробку механізму компенсаційних виплат для України.
Урок п'ятий - використання ситуації. Після звільнення Кувейт уміло скористався ситуацією для вирішення низки проблемних питань з колишнім агресором. Наприклад, було завершено делімітацію кордонів з Іраком та "закрито" багато інших питань щодо кордону, в яких був зацікавлений Кувейт. А після виникнення ІДІЛ ці дві країни час від часу вживали скоординованих заходів безпеки та опору бойовикам з "Ісламської держави".
Досвід Кувейту свідчить, що вкрай важливо й вигідно для потерпілої держави максимально продовжувати терміни виплати компенсацій та не допускати перенесення розгляду питань щодо компенсаційних виплат на двосторонній рівень. Адже так зберігається ситуація м'якого й завуальованого міжнародного тиску на недавнього агресора.
Хоча досвід Кувейту для України й корисний, однак дорожньою картою стати не може. Адже Росія, на жаль, залишається постійним членом РБ ООН і здатна заблокувати будь-яке її рішення. Але за підтримки "коаліції зацікавлених постраждалих" можна винести питання компенсаційних виплат на рівень Генеральної асамблеї ООН.
Досвід Кувейту - один із найбільш позитивних прикладів покарання агресора в сучасній історії. Він свідчить, що посягання однієї держави на суверенітет і територіальну цілісність іншої матиме серйозні й далекосяжні наслідки, а держава-агресор нестиме повну відповідальність за свої дії, у тому числі компенсуватиме визнані матеріальні й нематеріальні збитки.
Тому першочерговим завданням є наша повсякденна робота з консолідації міжнародної спільноти навколо імперативності забезпечення світового порядку шляхом дотримання норм міжнародного права всіма, без винятку, державами.