Останнє китайське попередження Ради Європи Україні насправді виявилося навіть не передостаннім. Україну не виключили. За порушення демократичних норм не передбачено жодних санкцій. Підбиття підсумків відкладено до червня. Однак уже зараз відомо, що і в червні Україна не виконає всіх зобов’язань, пов’язаних із членством у РЄ. Схоже, лякати Україну стало доброю європейською традицією...
«Головне на цій сесії, щоб українська делегація вдавала, що боїться, а Європа видавалася досить суворою», - пожартував у перший день сесії Парламентської асамблеї Ради Європи один із членів української делегації. У цьому жарті - лише частка жарту.
Погрожуючи Україні втратою членства в РЄ, члени Моніторингового комітету чудово розуміли, що ніякого виключення України уже на квітневій сесії не буде. Бо статут не передбачає такої швидкої процедури припинення членства. Бо утисків вільного слова й опозиційної думки в Україні все ж не порівняти з дискримінацією курдів у Туреччині, війною в Чечні й авторитаризмом в Азербайджані. Бо було заздалегідь відомо, що кабінет міністрів Ради Європи ніколи не затвердить перше за піввікову історію організації вигнання країни, яка не воює і не кидає журналістів сотнями за грати.
Чому ж планку було піднято так високо, якщо абсолютно чітко прораховувалося, що її явно доведеться різко опускати? Пояснень, щонайменше, три.
По-перше, Рада Європи просто не напрацювала іншої схеми впливу на порушників правил, окрім осуду, висловленого вголос. Нещодавно розширивши свої межі на Схід і на Південь, ця міжнародна організація ніби застрягла між двома стадіями розвитку. Формат клубу для обраних, закладений в основу 1949 року, передбачав, що члени Ради Європи дотримуються прав людини значно краще, ніж її зовнішні сусіди. До тих, хто зовні, у принципі, і нереально було застосовувати інше політичне покарання, окрім словесного несхвалення.
З появою нових, вочевидь недемократичних членів організації попередній формат морально застарів. А механізмів реального, хай незначного, але конкретного впливу на те, що відбувається в нових державах-членах, поки що не напрацьовано. Рада Європи ще не вийшла за рамки своєрідного гайд-парку, де кожен від душі висловлюється про наболіле і, полегшивши душу, повертається додому.
По-друге, виступи європейських депутатів із питань членства України вкотре підтвердили ту поблажливу байдужість, яка відчувається стосовно України, напевно, із перших днів незалежності. «Вам дуже не пощастило, що у вас немає нафти. Тоді Захід був би набагато чутливішим до українських проблем», - сказав один із членів французької делегації.
В обговоренні доповіді Ханни Северинсен і Ренати Вольванд взяли участь 24 чоловіка. Жоден не підтримав ідеї виключення України, що, у принципі, можна було б розцінювати як позитивний чинник. Якби не повна відсутність конструктивних ідей і конкретних пропозицій, як насправді втримати Україну від сповзання в тоталітаризм. Україну вкотре задекларували європейською державою. І вкотре чемно дали зрозуміти: порятунок української демократії - справа рук самих лише українців.
По-третє, як пояснив у режимі «оф-рекордз» один із лідерів групи соціалістів, «погрозою виключити Україну ми насправді хочемо закріпити Україну в Європі. На Росію всі махнули рукою, там ніколи не буде порядку, а от Україну ми повинні втримати, і втримати як державу, яка більш-менш вписується в європейські стандарти». Тобто Україну свідомо ніби дресирують методом хронічного переляку, підтягують до стандартів поведінки «у пристойному товаристві», і сама собою погроза виключення - не більше ніж політичний хід. Маневр цілком мав би право на життя, якби він був продуманий до кінця. Бо не лише Західна Європа, а й офіційний Київ може розкусити, що лякають «не всерйоз». І відповідно ставитися до всіх наступних грізних попереджень.
«Рада Європи просто зобов’язана була зажадати від української влади конкретних дій в обмін на збереження членства, - вважає журналіст польської «Газети виборчої» Войцех Рогакін. - Просто дати час на «істотне поліпшення» - стратегічна помилка».
Під час голосування українська делегація попереджала Раду Європи, що прийняти до червня цивільний, кримінально-процесуальний і цивільно-процесуальний кодекси неможливо навіть у часі. Відповіддю послужило зауваження: «Ви на цю роботу мали шість років». Все це так, але як бути з червневою сесією? Знову - підвішений стан, погрози, невиконання зобов’язань і вибачення «востаннє»? Наскільки ефективна така тактика?
Рада Європи чекає від України до червня «істотного прогресу». Але як виміряти цю «істотність»?
Роман Зварич запропонував обмежити вимоги конкретно прийняттям двох кодексів і рамкової угоди щодо судової реформи. Ймовірно, тим самим він намагався в принципі зняти з порядку денного проблеми з розгоном наметового містечка, арештами 9 березня, юридичні неясності із взяттям під варту Тимошенко... Але сама ідея конкретизації умов цілком логічна. Список Зварича слід було лише розширити.
Мабуть, єдиною чіткою вимогою до України можна вважати зобов’язання надати опозиції час на загальнонаціональних теле- і радіоканалах. Це або станеться, або ні, і з того, як впроваджуватиметься в життя ця умова Ради Європи, можна буде робити висновки, наскільки всерйоз сприйнято погрозу на вулиці Банковій.
Відставка уряду, а головне - затвердження нового прем’єра в парламенті і непростий перерозподіл портфелів, вочевидь, не додадуть українському парламентові часу на прийняття всіх тих законів, на яких наполягає Рада Європи. Коли в Страсбурзі голосували з питання членства України, Верховна Рада уже висловила урядові недовіру. Тобто було цілком очевидно, що і в червні Україну доведеться затаврувати ганьбою.
Хто виграє від цього постійного балансування ніби на краю безодні, якої не існує? Хтось вдає гнів, хтось - страх... Рада Європи набуває небезпечної звички імітувати діяльність, українська влада вдало до цієї імітації пристосовується. «Організація негайно має вийти на новий рівень відносин зі своїми членами, - заявила французька журналістка Нора Камій у передачі телеканалу «АРТЕ», присвяченій нинішній сесії РЄ. - Якщо Рада Європи не навчиться домагатися реальних результатів у країнах, де проблеми по-справжньому серйозні, усім нам буде складно вірити в серйозність цієї організації. Потрібні змішані міжнародні комісії з розслідування конкретних політичних скандалів».
До речі, ідея спеціальної міжнародної комісії з розслідування справи Гонгадзе витала в кулуарах Страсбурга. Але наразі вона не отримала свого реального втілення.
ДО РЕЧІ
Завершуючи свій виступ на конференції «Україна-ЄС», яка відбулася цього тижня в Брюсселі, глава комітету Європарламенту зі співробітництва з Україною Ян Вірсма заявив: «Сподіваюся, стало зрозуміло, що Європейський парламент дотримується думки, що співробітництво між Європейським союзом й Україною можливе й навіть необхідне в багатьох галузях. Сподіваюся, також зрозуміло, що Європарламент прагне й готовий допомагати Україні в усіх галузях, де процес трансформації і реформ триває. Однак я сподіваюся, що співробітництво й підтримка будуть ефективні й взагалі можливі лише в тому випадку, якщо Україна відповідатиме в повному обсязі європейським цінностям, включаючи демократію, повагу прав людини й основних свобод, верховенство права. Якщо ж збережуться автократичні тенденції в стилі адміністрації та домінування олігархів, якщо незабаром не відбудеться поліпшення в галузі свобод і незалежності преси, якщо не буде проведене задовільне розслідування зникнення Георгія Гонгадзе, а до сім’ї пана Гонгадзе не виявлятиметься повага, яку вона заслужила, у цьому випадку Україна сама себе ізолює від основних цінностей і стандартів Європейського союзу».