Навальний повернувся в Росію. Як і обіцяв. Прибічникам російського опозиціонера і представникам ЗМІ заборонили зустрічати його в аеропорту. Кількох заарештували ще до того, як рейс авіакомпанії «Перемога» Берлін—Москва перетнув кордон РФ. Російська влада зробила все для того, аби повернення Навального на батьківщину було максимально некомфортним. Коли літак підлітав до Москви, його перенаправили в «Шереметьєво».
Відразу після прильоту Навального затримали на паспортному контролі через неявку до слідчого, адже з клініки його виписали ще 20 вересня. А наприкінці грудня він проігнорував виклик у кримінально-виконавчу інспекцію (КВІ), де мав відмічатися як умовно засуджений. За законом, хвороба або реабілітація в іншій країні — поважна причина неявки у КВІ. Але Федеральна служба виконання покарань РФ може скористатися цим фактом для перекваліфікації умовного покарання на реальне й оголосити його в розшук. Що й зробили. Та, оскільки постанови суду про його арешт немає, Навального можуть затримати максимум на 48 годин. А тим часом знайти привід тримати його за ґратами довше.
Про своє рішення повернутися в Росію Алєксєй Навальний неодноразово заявляв, опритомнівши в берлінській клініці «Шаріте» у вересні. До цього його бажання ставлення було різне і в європейських друзів, які допомогли витягнути Навального з того світу, і в росіян, які підтримують опозиційного політика й остерігаються за його життя.
«Я не виїжджав. Я опинився в Німеччині, приїхавши туди в реанімаційній коробці, з однієї причини — мене намагалися вбити», — пояснив Алєксєй Навальний у відеозверненні, опублікованому в Instagram 13 січня. Того дня засновник Фонду боротьби з корупцією (ФБК) купив квитки на літак до Росії й уточнив: «Приїхати в Німеччину — це був не мій вибір, це класна країна, але тут я опинився не з власної волі».
Його рішення сміливе й ризиковане, проте очевидно – чесне, відповідальне і правильне. По-перше, Навальний дає режиму зрозуміти, що його не вдалося залякати. Залишаючись за кордоном, він би перестав бути чинником російського політичного життя і розділив би долю багатьох політичних іммігрантів. Їхні голоси в самій Росії чують дедалі менше. Очевидно, за такого варіанту він розгубив би більшість своїх прибічників.
Утім, тепер ніхто не гарантує, що в Росії його життю не загрожує небезпека. Як заявляє колишній депутат Держдуми й опозиційний політик Дмітрій Гудков, доля Навального залежить тільки від однієї людини — Владіміра Путіна. У такому ж дусі цими днями висловлювалося багато політиків та експертів.
Сценарій дій Кремля тепер і простий, і складний водночас. Спробувати знову вбити — тепер уже не варіант (принаймні найближчим часом). Посадити за ґрати у новій кримінальній справі про нібито розбазарювання Навальним 356 млн руб. пожертвувань громадян Росії в його фонд — цілком можливо. Розкручуючи цю справу, влада прагне дискредитувати опозиціонера, намагається не дати людям консолідуватися навколо Навального. Правда, кажуть, що після цих обвинувачень внески у фонд Навального тільки зросли. Але Путін зробить усе, щоб залишити Навального в ніші його активних прибічників (молоді та міської інтелігенції) і обмежити сферу діяльності його фонду.
Опозиціонер Ілья Яшин вважає, що Навального можуть ізолювати під домашнім арештом без права користуватися Інтернетом на тривалий термін, але при цьому додав, що це, теоретично, «м'який варіант». В інтерв'ю каналу «Дождь» Яшин згадав сказане Борісом Нємцовим за кілька днів до його вбивства в розмові з колишнім російським віцепрем'єром Альфредом Кохом: «Ми щоразу недооцінюємо міру їхньої відмороженості». До речі, сам Кох, дізнавшись про плани Навального повернутися в Росію, порадив не повторювати помилок Нємцова й написав у Facebook: «Ви, Алєксєй, маєте справу не з людьми… Вони — тварини. Ними рухають звірячі інстинкти».
Мета цих «тварюк» — не дати Навальному стати політичним лідером, який заважатиме Путіну в найважливіший момент «транзиту влади», що, орієнтовно, триватиме до 2024 року. Транзит має завершитися переформатуванням усієї державної системи країни під нинішнього президента РФ, який згодом спробує забезпечити собі довічну владу в рамках нової політичної структури.
Більшість російських спостерігачів упевнені, що рано чи пізно в Путіна проявиться «звірячий інстинкт» й ідея помститися візьме гору. Бо сьогодні він програв, і живий, а точніше, такий, що вижив, Навальний — реальне свідчення злочинів путінського режиму та особисто Владіміра Путіна проти російських громадян.
«Я стверджую, що за отруєнням стоїть Владімір Путін, і в мене немає інших версій. Я кажу це на підставі фактів, головний із яких — «Новічок», — заявив Навальний у своєму першому інтерв'ю після виходу з коми.
А коли з допомогою розслідувачів Bellingcat, The Insider і журналістів CNN у грудні вийшли матеріали, що викривають провал працівників ФСБ в операції з отруєння Навального, той заявив: «Усі, хто підтримує Путіна, — не патріоти, а зрадники, які зрадили народ Росії».
За наказом Владіміра Путіна, працівники ФСБ організували терористичний акт проти громадянина Росії. При цьому, за словами самого Навального, наказ про його вбивство з’явився після того, як наприкінці 2016 року він зголосився стати кандидатом на виборах президента Російської Федерації. За три з половиною роки стеження за ним цілої групи отруйників, як припускає Навальний, було вже, щонайменше, три спроби відправити його на той світ, дві з яких датуються літом минулого року.
Один із розробників «Новічка» Владімір Углєв ще до розслідування Bellingcat припустив, що в самій воді (з готелю, в якому жив Навальний) отруйної речовини, швидше за все, не було. Інакше Навальний уже через кілька хвилин тіпався б у судомах. Углєв ще в середині вересня припустив, що політик отримав дозу приблизно 20% від смертельної, і речовина потрапила до його організму після контакту шкіри з отруєною поверхнею. Це припущення, до речі, й підтвердилося в другому епізоді розслідування, яке провів сам Навальний, поговоривши по телефону з одним із отруйників — військовим хіміком Константіном Кудрявцевим: той розповів, що отрутою обробили «внутрішню пахову частину» трусів. У цьому ж відео Кудрявцев зізнається (самому Навальному), що Навальний помер би, якби не оперативна посадка літака в Омську та не професійні дії лікарів місцевої швидкої допомоги.
Чи дає це розслідування громадянам Росії розуміння того, що очільник їхньої держави — терорист і вбивця, а ФСБ — контора, яка організовує замахи та позасудові розправи з інакодумцями? Якщо судити з соцопитувань і коментарів у рунеті після виходу цього розслідування, багато росіян просто не повірили в реальність того, що відбувається: 19% вірять Путіну та його прес-секретареві Дмітрію Пєскову, які заявляють, що з Навальним працює ЦРУ і його мета — «насильницьке повалення влади»; 30% росіян вважають отруєння Навального інсценуванням. Інші особливо не здивувалися, адже путінський режим не вперше знищує своїх опонентів схожим чином, таких респондентів 15%. Загалом, проявився «конфлікт поколінь»: чим старші люди, тим менше вони вірять у спробу влади усунути Навального. Молодь, яка виросла в «епоху Путіна», схильна вірити Навальному.
Але хто в Росії вірить, що, викривши своїх убивць і замовників, Навальний доб'ється хоча б початку розслідування замаху на нього з боку російських судових органів? Чи зможе притягнути їх до відповідальності? Мабуть, навіть ставити такі запитання наївно. Навальний у грудні сказав, що буде вимагати розслідування свого отруєння у Слідчого комітету й ФСБ. Але в правоохоронних органах РФ поки що проводять перевірку, оскільки підстав для порушення кримінальної справи в них нібито немає.
Тому Владімір Путін особливо не хвилюється через провал ефесбешників. Вони провалюються не вперше. Слова російського президента (сказані вже після оприлюднення всіх фактів отруєння) — «Якби вже хотіли (вбити), мабуть, довели б до кінця», —демонструють ставлення керівника РФ до Навального. Путіна, очевидно, абсолютно не хвилює те, що Навального могли вбити. І йдеться не тільки про Навального. Про будь-якого громадянина Росії Путін міг би сказати те ж саме: хотіли б — убили б. У його розумінні, проблеми в цьому немає жодної. Адже він веде війну з ворогами режиму і зовні, і всередині країни: за його параноїдальними уявленнями, вони — скрізь.
Такий Навальний потрібен Путіну для того, щоб на конкретному прикладі продемонструвати всім громадянам країни, які ліміти їхньої свободи, де проходить межа між життям та смертю: за що можуть тільки оштрафувати, за що — посадять, за що — вб'ють.
Це ж для Путіна значно простіше, ніж, скажімо, зіштовхнутися з масовими протестами в столиці або акціями непокори в регіонах РФ, проти яких його силовики не змогли б нічого вдіяти. Навальний, у цьому плані, навіть корисний, адже своєю публічністю й активністю в медіа він випускає в соцмережі накопичену пару протестних настроїв. Російський політолог Кірілл Рогов в інтерв'ю «Новому времени» зазначив, що «отруєння Навального не викликало жодних масових протестів. І це — тривожний знак для суспільства та приємний знак для Кремля». Для Навального це теж поганий знак.
Його проблемою навіть після отруєння залишається те, що весь його опозиційний проєкт персоналізований. Це проєкт Навального, в якому дуже мало когось іще, крім самого Навального. Чи стане спроба вбивства причиною замислитися над цією проблемою і переглянути свою стратегію поведінки та методи боротьби проти режиму? Чи зможе він після всього того, що з ним трапилося, стати політиком національного масштабу і лідером, здатним своїми ідеями об’єднати опозицію та всіх прибічників змін?
Якщо зробити цього не вдасться, Алєксєю Навальному доведеться у вузькому колі своїх соратників боротися за своє право на життя в Росії, де тоталітарна система влади теж бореться за своє право на життя.