Олександр Лукашенко вперше за останніх чотири роки відвідав Україну. Якщо бути точнішим — уперше після помаранчевої революції. За нашою інформацією, за цей час зустріч Олександра Лукашенка та Віктора Ющенка відкладалася тричі. Два президенти досі бачилися лише в рамках самітів СНД.
Раніше така зустріч могла б видаватися програшною якщо не для обох, то принаймні для одного з учасників — безперечно. Міг би, скажімо, Лукашенко зустрітися з Ющенком у 2005 році, відразу після помаранчевої революції? Навряд чи. Президент України вважався еталоном демократичних змін, і «першому демократові континенту» не личило зустрічатися з «останнім диктатором Європи». Для Лукашенка, у свою чергу, таке рандеву було б, як мінімум, принизливим: йому довелося б вислуховувати заклики до підтримки свобод у Білорусі.
Часи змінилися, сформувалися зручні умови для зустрічі. Віктор Андрійович давно втратив колишню славу, а Олександр Григорович нині не проти навести мости із західним світом. І є в них об’єднавчий чинник — Росія. Газова війна між Києвом і Москвою щойно закінчилася, а братнім відносинам Мінська та Кремля давно настав край: принаймні Росія вже не постачає білорусам енергоносії такі дешеві, як раніше. Тому немає нічого надзвичайного в тому, що зустріч Ющенка і Лукашенка відбулася саме тепер. Ніщо так не об’єднує, як протистояння спільній загрозі.
Президент Валдас Адамкус ще два роки тому пропонував розвивати енергетичне співробітництво Литви, України і Білорусі, які є транзитерами російських енергоносіїв. Ющенко цю ідею підтримав, хоча багато українських політиків виступили з критикою. Лукашенко тоді не був готовий дружити проти Росії. Тепер ця ідея, схоже, знову стала актуальною.
Відносини України і Білорусі ніколи не були особливо райдужними. Києву, скажімо, досі не вдалося отримати від білорусів документ, який фіксує україно-білоруський держкордон. Відповідний договір було підписано ще в 1997 році. Мінськ і Київ домовилися ратифікувати його одночасно. Проте білоруський парламент не схвалив документ. У Мінську обіцяють це зробити, щойно Україна виплатить давній борг. У Києві ж підкреслюють, що не держава заборгувала білорусам, а заборгували українські суб’єкти господарської діяльності.
Після помаранчевої революції відносини двох країн ще більше загострилися. На початку 2005 року президенти Віктор Ющенко і Джордж Буш підписали спільну заяву, в якій Україна і США взяли на себе зобов’язання демократизувати Білорусь. У відповідь Олександр Григорович попросив іноземних колег не турбуватися: «Демократизувати Білорусь ми будемо самі. І помічники нам тут не потрібні — ні з Києва, ні з Вашингтона, ні з інших місць планети».
Кажуть, що Ющенко всіляко намагався уникати міждержавних зібрань, на яких він міг би перетнутися з Лукашенком. Та все-таки в Україні з часом почали усвідомлювати: без співпраці з керівництвом Білорусі не обійтися. У 2007 році Ющенко навіть підписав указ про підготовку урядом візиту білоруського лідера. Але дипломати двох країн пересварилися. Білоруси хотіли, щоб зустріч відбувалася в Києві, український же президент дав чітке доручення: де завгодно, тільки не в столиці. Українські дипломати в неформальних розмовах згадують, що Ющенко не хотів надавати надмірної помпезності цій зустрічі, тому й виступав за її проведення в Чернігові або Славутичі.
Нинішнє рандеву, як відомо, відбулося таки в Чернігові. Олександр Лукашенко почувався досить комфортно, інколи забуваючи, що перебуває в гостях. «Нам би ваші проблеми, а точніше — ваші надра, маючи 20 млрд. під землею, у сховищах, 20 млрд. власного видобутку, ви ще тут про ціни кажете. Я знаю, що Україна будь-яку ціну перетравить», — у властивій йому манері прокоментував Лукашенко газову війну Києва і Москви.
Чи обговорювали два президенти гарячу готовність Білорусі розпочати будівництво другої нитки газопроводу «Ямал—Європа» (в обхід України) і збільшити прокачування російського газу першою — наразі точно не відомо. Проте на зустрічі було вирішено, що Україна найближчим часом відновить постачання до Білорусі електроенергії. Крім того, президенти обговорили можливість транзиту електроенергії до країн Балтії та ЄС. Найближчим часом, повідомляють на Банковій, у Литві відбудеться зустріч міністрів закордонних справ, під час якої учасники «проаналізують відповідні матеріали». І найцікавіше — білоруська сторона підтримала створення євроазійського нафтового коридору для прокачування нафти трубою Одеса — Броди. Цей проект завжди викликав гостру реакцію багатьох російських дипломатів. Адже він є альтернативним транспортним шляхом для постачання каспійської нафти у країни Європи.
Чому раптом Олександр Григорович став таким згідливим? Навряд чи все можна звести до банального шантажу, завдяки якому він, можливо, хоче виторгувати якісь преференції у Кремля. Хоча це — один із головних його мотивів. Білоруські опозиціонери кажуть, що для Лукашенка дуже важливо нині зблизитися із Заходом. Тому йому була потрібна зустріч із Ющенком.
Під час візиту до Чернігова білоруський президент підтримав фактично два проекти, що стосуються країн Євросоюзу (нафтопровід Одеса—Броди і транзит електроенергії). У Брюсселі цього не можуть не оцінити. Тим паче що ЄС, схоже, сам почав змінювати політику стосовно Білорусі: мабуть, європейці усвідомили, що батогом білоруського президента не вдасться ні скинути, ні привчити до хороших політичних манер. Проблема лише в тому, що білоруська опозиція продовжує апелювати до Заходу: нічого в країні не змінюється, не думайте розпочинати з ним діалог.
У Мінську, мабуть, сподіваються, що Ющенко допоможе Лукашенку «вийти у світ». Програма-максимум для білоруського президента найближчим часом — потрапити на саміт ЄС за програмою «Східного партнерства», який відбудеться у квітні в Празі. Поки що в Лукашенка є всі шанси бути прийнятим на цьому заході. Це стане його першим виїздом у західну столицю після довгих років міжнародної ізоляції.
Станіслав Шушкевич: «Не можна довіряти Лукашенку»
Голова партії Білоруська соціал-демократична громада, колишній голова Верховної Ради Республіки Білорусь (1991—1994) Станіслав Шушкевич розповів «ДТ», яку мету ставить перед собою Олександр Лукашенко.
— Станіславе Станіславовичу, у вас не склалося враження, що Україна і Білорусь намагаються створити свого роду антиросійський альянс?
— Я не вірю в альянс із Лукашенком. Він постійно виляє. У Віктора Ющенка позиція ясна, він не ворог Росії, але він не хоче бути прислужником російської влади. Лукашенко ж, тільки-но яка скрута, готовий принижуватися перед Росією. Та коли відчуває, що йому не обійтися без західної підтримки, – відразу вдає, що хоче контактувати з цивілізованим світом. Він починає загравати із Заходом, тому контакт із Ющенком для нього дуже важливий. Я розумію труднощі, які переживає президент України, але він залишається кумиром білоруської інтелігенції. А Лукашенко дуже хоче, щоб до нього інтелігенція ставилася терпиміше. У нього одна мета — зберегти владу, більше нічого.
— Ви вважаєте, Лукашенко просто використовував Ющенка?
— Я не думаю, що Ющенка легко використати. Але для Лукашенка ця зустріч була дуже вигідною, адже він красувався на всіх телеканалах. Я вважаю, що, хоч би які очільники правили Білоруссю, з Україною мають бути якомога ширші контакти. У цьому плані я можу цей візит тільки вітати. Згода Ющенка зустрітися з ним — подарунок не тільки Лукашенку, а й народові Білорусі.
— Ви виключаєте ефективність тиску на Лукашенка з боку України чи Заходу, щоб він продовжував перетворення у напрямі демократизації Білорусі?
— Не можна довіряти Лукашенку. Лукашенко почав відчувати, що втрачає людський вигляд. Інтелігентною людиною, природно, його ніхто не вважає. Тому він хоче мати контакти з людьми, яких поважають. Білорусь же не стає демократичнішою. Тільки дві газети можуть вважатися вільними — «Наша нива» і «Народна воля». Проте націнки на ці газети з боку державних підприємств такі високі, що люди не можуть собі дозволити купувати цю пресу. Тому жодних зрушень немає, є тільки розмовні зрушення: адміністрація президента в нас співає, що Білорусь — найдемократичніша країна.
— А в Москві не сприймуть зустріч Ющенка та Лукашенка як антиросійську?
— Лукашенко настільки відданий Росії, що Москва нічого схожого не подумає. Йому нікуди податися. Посол Росії в Мінську каже все, що має робити Білорусь. І його слухаються. На щастя, в Україні такого немає.
— Кажуть, Лукашенко зараз готовий на все, аби потрапити на саміт ЄС до Праги і покласти край особистій ізоляції.
— Я днями зустрічався з чеськими парламентаріями. Вони вважають, що білоруська дипломатія домагається успіху в питанні організації цього візиту. Але якщо Захід послідовний, то він не допустить приїзду Лукашенка до Праги. На жаль, деяким політикам на Заході все одно, чи є в країні демократія. Вони інколи сприймають за демократію псевдодемократичні процедури. Захід, фактично, дозволяє Лукашенку робити політику брудними руками. Мені це не подобається.
— Саме на догоду Заходу Лукашенко поки що не визнає незалежності Південної Осетії та Абхазії?
— Якщо він це зробить, то йому буде закрито вхід на Захід. Він тоді зможе поїхати хіба що в Нікарагуа. Визнання — це повна нісенітниця. Хоча, якщо Росія натисне на Лукашенка сильніше, то йому буде нікуди подітися.