5 листопада 2021 року Верховний суд Нідерландів частково задовольнив апеляційну скаргу Російської Федерації, яка стосувалася скасування арбітражних рішень на суму 50 млрд дол. у справі за позовом колишніх мажоритарних акціонерів ЮКОСу.
Однак це не означає, що інвестори ЮКОСу програли справу. Навпаки, вони мають гарні шанси на успіх після повторного перегляду справи в апеляційному суді, враховуючи те, що Росія отримала цю проміжну перемогу виключно з процесуальних підстав — через відмову апеляційного суду розглянути один із її аргументів.
Верховний суд відхилив більшість аргументів Росії, але при цьому вирішив, що апеляційний суд повинен був розглянути аргумент щодо можливого «процесуального шахрайства» (приховування документів, підкуп свідків та інше) під час арбітражного процесу, тож відправив справу назад в апеляцію саме для розгляду цього специфічного питання. На час такого перегляду рішення апеляційного суду втрачає силу.
Нижче ми пояснимо, серед іншого, значення рішення та яке саме «процесуальне шахрайство» має на увазі Росія? Чи завадить це проміжне рішення виконанню 50-мільярдних арбітражних рішень проти Росії, які акціонери ЮКОСу ніяк не можуть виконати протягом більш як семи років?
Забігаючи наперед, скажемо, що рішення Верховного суду Нідерландів може створити принаймні тимчасові перепони для виконання рішень арбітражу. Натомість для інших позивачів проти Росії, серед яких ключовими є українські інвестори, що позиваються за втрачені в Криму активи, це може створити більш сприятливі умови для пошуку та стягнення російських активів. Адже акціонери ЮКОСу є їхніми прямими конкурентами в полюванні на російські активи по всьому світу.
Коротка історія спору ЮКОСу
Сага ЮКОСу розпочалася ще 2003 року. Тоді російська влада звинуватила російську приватну нафтову компанію ЮКОС та її власників, зокрема бізнесмена Міхаїла Ходорковського, у начебто ухилянні від сплати податків.
У зв’язку з цим Міхаїл Ходорковський провів десять років у російській в’язниці за начебто ухиляння від сплати податків та шахрайство. ЮКОС же отримав величезні вимоги зі сплати податків і штрафів від російської влади, більшість його активів було конфісковано та передано у власність російських державних компаній, а згодом компанію визнали банкрутом і ліквідували.
У відповідь на такі дії РФ мажоритарні акціонери ЮКОСу Hulley Enterprises (Кіпр), Yukos Universal (Острів Мен) і Veteran Petroleum (Кіпр) ініціювали низку іноземних судових та арбітражних процесів проти Російської Федерації, аби компенсувати свої збитки через втрату компанії. Ключовим серед цих процесів був міжнародний інвестиційний арбітраж проти Російської Федерації на підставі Договору до Енергетичної хартії.
Договір до Енергетичної хартії зобов’язує його сторони захищати інвестиції одне одного у сфері енергетики, у тому числі передбачає заборону незаконної експропріації, а також справедливе та рівне ставлення до інвестицій. Коли держава-сторона Договору порушує права інвестора іншої сторони, такий інвестор може звернутися до міжнародного арбітражу за компенсацією.
Мажоритарні акціонери ЮКОСу за результатами вкрай тривалого та складного процесу переконали арбітрів, що дії Росії становили протиправну та політично мотивовану експропріацію активів компанії. 2014 року арбітраж присудив інвесторам компенсацію в розмірі 50 млрд дол., зазначивши, що російська держава вчинила «повноцінний напад на ЮКОС та його бенефіціарних власників з метою його банкрутства та привласнення його активів, у той час як пана Ходорковського було усунуто з політичної арени». Це стало найбільшим в історії арбітражним рішенням.
«Конкуренція» ЮКОСу та українських інвесторів під час виконання рішень проти РФ
Однак отримати рішення на свою користь — це лише частина справи, не менш (а то й більш) важким є фактичне стягнення коштів із держави-боржника, коли вона відмовляється їх добровільно сплачувати. Росія послідовно відмовляється виконувати рішення міжнародних інвестиційних арбітражів, а отже, кредиторам залишається полювати на її активи за кордоном.
Справа ЮКОСу, як і арбітражні справи щодо компенсації українським інвесторам вартості втрачених після окупації Криму активів на підставі угоди про захист інвестицій між Україною та РФ 1998 року, є прикладами таких складнощів. Українсько-російська угода 1998 року про захист інвестицій великою мірою схожа на багатосторонній Договір до Енергетичної хартії. Обидва договори передбачають зобов’язання держав (у цьому випадку — Росії) захищати іноземні інвестиції та дають інвестору право позиватися до арбітражу у разі порушення його прав. Більш того, кримські арбітражі, як і справа ЮКОСу, стосуються неправомірної експропріації майна українських інвесторів, проте зовсім в іншому контексті — після окупації Криму.
Наразі відомо принаймні про фінальні рішення в кримських справах на користь «Еверест Естейт» і пов’язаних із ним осіб і компаній, «Укрнафти» та «Стабілу», а також Ощадбанку (хоча це рішення було скасовано французьким апеляційним судом і зараз розглядається Верховним судом Франції). Багато інших справ ще в процесі розгляду, серед іншого, справи «Нафтогазу» та Приватбанку. Всі ці компанії, по суті, є конкурентами в полюванні за російськими активами. І ЮКОС зі своїми десятками мільярдів доларів вимог додатково ускладнює і без того непросте виконання кримських рішень.
Ми раніше вже детально пояснювали складнощі виконання арбітражних рішень проти РФ тут. Якщо коротко, то є принаймні три складові цього.
Перша: обмежена кількість закордонних активів, які належать саме Російській Федерації як державі та які не захищені суверенним імунітетом. Майно, що використовується в публічних/суверенних цілях (як-от майно дипломатичних і консульських представництв, армії тощо), не може бути заарештоване та стягнуте. Стягненню зазвичай підлягають лише активи, що використовуються в комерційних цілях. Оскільки ризики стягнення російського майна за кордоном існують уже давно, РФ постійно працює над тим, щоб таке майно заховати та зменшити ризики стягнення, що знижує шанси інвесторів отримати кошти.
Друга складова: постійні намагання Росії скасувати арбітражні рішення в судах місця арбітражу через переважно процесуальні підстави. Хоча скасування рішення в національних судах автоматично не робить неможливим його виконання в інших країнах, однак на практиці це створює суттєві перешкоди для стягнення коштів і може зупинити процеси виконання.
Третя: на вищезазначені виклики накладається ще й постійно зростаюча кількість кредиторів Росії за арбітражними рішеннями — вимоги акціонерів ЮКОСу на десятки мільярдів доларів, а також суттєві вимоги українських інвесторів, які втратили активи внаслідок окупації Криму Росією.
Мажоритарним акціонерам ЮКОСу зі змінним успіхом вдавалося арештовувати активи Росії в різних юрисдикціях, але фактично накласти стягнення на майно та отримати кошти вони до цього часу не змогли. Це пояснюється скасуванням цих арештів у багатьох випадках національними судами через їхню незаконність, серед іншого, внаслідок їхньої захищеності суверенним імунітетом або належності державним компаніям, які за загальним правилом не відповідають за зобов’язаннями свого власника — уряду Росії.
Наприклад, у травні минулого року колишні акціонери ЮКОСу отримали в Нідерландах арешт торговельних марок горілок «Столичная» та «Московская», які належать російській державній компанії «Союзплодоимпорт». Однак уже у жовтні минулого року суд першої інстанції скасував арешт через те, що державна компанія не відповідає за зобов’язаннями Росії.
Однак того 2020 року українські інвестори в кримській справі «Еверест» проти Російської Федерації» домоглися примусового продажу 100% акцій Промінвестбанку, які належали російському «Внешэкономбанку», який у свою чергу на 100% належить уряду Росії. Але в серпні цього року Північний апеляційний господарський суд визнав недійсними результати аукціону з продажу акцій. Рішення апеляції наразі переглядається Верховним судом.
Крім того, у відповідь на арешт і згодом продаж акцій уже «Внешэкономбанк» розпочав інвестиційний арбітраж проти України у тому числі через, на його думку, неправомірний продаж акцій.
Намагання Росії скасувати арбітражні рішення
І в справах ЮКОСу, і в кримських арбітражах Росія послідовно намагається скасувати арбітражні рішення не на свою користь у судах за місцем арбітражу. У справі мажоритарних акціонерів ЮКОСу місцем арбітражу є Нідерланди, отже, суди останніх мають виключну компетенцію на скасування рішень ЮКОСу на підставі обмеженого переліку переважно процесуальних підстав.
Росія звернулася за скасуванням арбітражних рішень ЮКОСу до суду першої інстанції в Гаазі, який неочікувано для багатьох скасував арбітражні рішення у 2016 році.
Один із основних аргументів Росії, з яким погодився суд, полягав у тому, що хоча Росія підписала Договір до Енергетичної хартії, проте він не був ратифікований російським парламентом, а отже, не надає повноваження арбітрам розглядати спір. Водночас, на думку арбітражів та інвесторів, Договір підлягає так званому тимчасовому застосуванню, передбаченому самим же Договором, з моменту його підписання до моменту ратифікації, тож арбітражі мали повноваження виносити рішення. РФ же наполягала, що тимчасове застосування не є можливим, оскільки суперечить законодавству РФ, а відтак, міжнародний арбітраж, передбачений Договором, не має компетенції розглядати справи відносно Росії.
Росія заявляла також інші аргументи, однак суд першої інстанції в Гаазі їх відхилив і вирішив справу виключно на підставі вже згаданого аргументу.
Відповідне скасування рішень першою інстанцією призвело до зупинки їхнього виконання в багатьох юрисдикціях, і фактично процес стягнення коштів із РФ було поставлено на паузу.
Проте вже 18 лютого 2020 року Апеляційний суд міста Гаага скасував рішення першої інстанції, зазначивши, що Договір підлягає тимчасовому застосуванню, адже така юридична концепція не суперечить праву РФ, та відмовив у скасуванні на підставі інших аргументів, заявлених Росією.
Останнє рішення Верховного суду та його значення для українських інвесторів
Росія звернулася до Верховного суду Нідерландів, що виніс рішення, яким частково задовольнив її апеляцію. Суд відхилив усі аргументи Росії, окрім одного: апеляційний суд повинен був розглянути аргументи РФ щодо «процесуального шахрайства» ЮКОСу під час арбітражного провадження. Відповідно, Верховний суд відправив справу назад в апеляцію для розгляду саме цього питання.
Що ж мається на увазі під «процесуальним шахрайством»? Росія заявляє, що інвестори начебто робили неправдиві заяви в арбітражі, приховували релевантні документи (які довели б, серед іншого, корупцію та змови на торгах під час приватизації активів ЮКОСу паном Ходорковським та його бізнес-партнерами) та секретно сплачували кошти одному з їхніх ключових свідків.
Скасування рішення апеляції потенційно відновлює рішення суду першої інстанції, яке скасувало арбітражні рішення. У свою чергу, це створює ризики для зупинення виконавчих проваджень щодо цих рішень по всьому світу, як це було раніше. Однак це питання не є однозначним. Як ми казали вище, скасування арбітражного рішення автоматично не означає неможливості його виконання в інших юрисдикціях (особливо в ситуації, коли Верховний суд фактично підтвердив законність підстав початкового скасування).
Ризики зупинення виконання рішень ЮКОСу можуть відкрити дорогу до російських активів українським інвесторам, які полюють за ними для компенсації вартості активів, втрачених внаслідок окупації Криму. Оскільки потенційне вікно можливостей може бути тимчасовим, українським інвесторам слід зробити все можливе, аби використати його під час і так нелегкого виконання рішень проти РФ.
Більше статей Маркіяна Ключковського та Михайла Солдатенка читайте за посиланнями.