Насправді майбутня конституція Європейського Союзу на своєму короткому віку вже подолала кілька бар’єрів — і великих, і малих. З найперших днів, вірніше, з моменту написання перших її рядків, вона була оточена не тільки зворушливою турботою творців, а й пильною увагою майбутніх виконавців — громадян Європейського Союзу. Країни—члени ЄС все намагалися розгледіти в нелегко народжуваному документі реальні плюси й можливі мінуси. Судячи з усього, суперечки навколо першої конституції Євросоюзу ще дуже далекі від свого завершення.
І все-таки, два роки тяжких переговорів завершилися пізнього вечора у п’ятницю 18 червня. Лідери 25 держав, що представляють розширений Євросоюз, поставили свої підписи під проектом першої конституції ЄС. Це, безумовно, загальна «конституційна» перемога, навіть якщо комусь вона здалася солодкою, а хтось відчув її гіркоту. Безсумнівно одне — на просторах ЄС сталася історична подія. Особливо, коли згадати, що відбулася вона всього через кілька днів після шокуючих виборів до Європейського парламенту. Коли практично в усіх країнах ЄС — і на заході, і на сході — електорат продемонстрував рекордно низьку явку на виборчі дільниці. До того ж несподівано великий відсоток голосів отримали євроскептики. На цьому тлі лідери ЄС просто змушені були продемонструвати своїм громадянам взаєморозуміння і згуртованість.
Прем’єр-міністр Ірландії Берті Ахерн по праву приймав вітання, європейські колеги стоячи аплодували йому. Саме Ірландія, що головує нині в ЄС, доклала чималих зусиль до того, щоб домогтися нарешті підписання загального документа, покликаного упорядкувати майбутнє співіснування розширеної Європи. Адже на саміті ЄС піврічної давнини, що проходив під керівництвом італійського прем’єра Сільвіо Берлусконі, 15 лідерів старого складу ЄС зазнали повного фіаско в переговорному процесі і не змогли дійти до спільної згоди. В основному через те, що малі країни ЄС навідріз відмовлялися підтримувати новий порядок розподілу голосів при прийнятті рішень.
Звісно, схвалений лідерами ЄС проект конституції аж ніяк не ідеальний. Але як компромісний варіант він виявився найбільш прийнятним для нового 450-мільйонного Євросоюзу. Важкий, у 333 сторінки, основний закон ЄС ще очікують 25 ратифікацій — у кожному національному парламенті. Більше того, як мінімум у шести країнах європейська конституція має бути винесена на всенародний референдум. І хто знає, скільки ще бар’єрів і просто малих «підніжок» виникне на шляху конституції ЄС до повноцінного життя.
Ірландія більш ніж серйозно готувалася до чергової спроби підписання конституційного проекту, сподіваючись зробити її останньою. Майже всі гострі кути, у яких стикалися різновекторні інтереси країн—членів ЄС, були згладжені і приведені до спільного знаменника. Так, з приводу болючого питання — голосування рішень, усі погодилися з принципом «подвійної більшості», за якого рішення вважатиметься прийнятим, якщо його підтримають 55% країн ЄС, котрі представляють при цьому не менш як 65% населення Євросоюзу. Вдалося вирішити ще один ключовий момент, який раніше викликав суперечки про кількість членів виконавчого органу ЄС — Європейської комісії. Якщо сьогодні кожна з 25 країн представлена в ЄК одним єврокомісаром, то до 2014 року їхня кількість буде зменшена до 18, а представництво країн відбуватиметься на основі ротації.
Відповідно до конституції, у Європейському Союзі буде посилено інститут президентства. Якщо сьогодні кожні півроку «влада» у ЄС змінюється, надаючи всім країнам право на коротке президентство по черзі, то в майбутньому передбачена посада постійно діючого президента ЄС, з обранням на 2,5 року. Проте головування країн не скасовується, а модифікується таким чином, що три країни виконуватимуть повноваження протягом 18 місяців. Це нововведення дозволить малим країнам, особливо з числа новоприйнятих, котрим буде явно не під силу справлятися з керівною місією самотужки, працювати в альянсі з двома більшими членами ЄС. Крім того, у Євросоюзу з’явиться власний міністр закордонних справ, щоб посилити вплив і вагу спільноти на міжнародній арені. Він замінить існуючу позицію єврокомісара з міжнародних зв’язків. Можливим претендентом на пост міністра називають іспанця Хав’єра Солану, колишнього генсека НАТО.
Стараннями Ірландії багато спірних питань було зведено до компромісу. Але не всі. Питання гармонізації оподаткування в рамках ЄС не перший рік є причиною розбіжностей між європейськими партнерами. Цього разу британський прем’єр Тоні Блер був категоричний: Британія повинна зберегти за собою право вето з питань оподаткування, зовнішньої політики й оборони, соціальної безпеки. А повноваження Європейського суду в економічній і соціальній сферах мають бути обмежені.
Позиція Блера, котра знайшла підтримку серед нових країн—членів ЄС, не могла не викликати роздратування у інших «важкоатлетів» Європи, передусім у Франції та Німеччини. Скріпивши серце, вони змушені були поступитися. Тим самим перекресливши свої претензії на беззастережне лідерство в розширеному Євросоюзі. Примітно, що й британський прем’єр, і французький президент були одностайні в оцінці історичного кроку — першого підписання конституції ЄС. Ширак у зверненні до нації сказав, що «конституція годиться і для Франції, і для Європи». А Блер, повернувшись із Брюсселя в Лондон, заявив: «Це успіх і для Британії, і для Європи».
Як зазначають оглядачі, на саміті чітко проявився поділ Євросоюзу на два блоки: «табір євроінтеграторів» під франко-германським проводом і «атлантичний фронт» на чолі з Британією. Коментуючи результати брюссельського саміту, французька Le Figaro назвала Блера «підступним євроскептиком, котрий вдає інтернаціоналіста», і пояснила своїм читачам, що головний парадокс Євросоюзу полягає, мовляв, у тому, що справами в ньому заправляє найбільш антиєвропейська країна.
Водночас у себе на батьківщині Блер зажив слави невиправного єврооптиміста. Він ще не встиг повернутися з Брюсселя, як його вже обізвали «зрадником національних інтересів», котрий самим фактом підписання проекту конституції ледь не позбавив Британію національної незалежності. Проте прем’єр-міністр почувався впевнено — він справді виконав дані виборцям обіцянки і не пішов на поступки з жодного принципово важливого пункту. До того ж заявив, що саме жорстка позиція Британії припинила процес перетворення Європи на супердержаву.
Тепер Блер має «продати» європейську конституцію британському народу в цілому і своєму, лейбористському, виборцю зокрема. Відповідно до різних опитувань громадської думки, за конституцію Євросоюзу готові проголосувати 22—25% британців, тоді як проти неї висловлюються від 50 до 60%.
Єдине питання, з якого в Брюсселі не було досягнуто компромісу, — хто стане наступником Романо Проді, котрий завершує свій п’ятирічний строк на посаді голови ЄК у жовтні цього року. Усього, за словами Берті Ахерна, було розглянуто дев’ять кандидатур, але жодна з них не набрала достатньої підтримки. І в цьому питанні укотре зіткнулися амбіції Британії та Франції. Перша лобіювала Кріса Паттена, нинішнього єврокомісара, помітного британського консерватора. Тим паче, що його кандидатуру підтримала правоцентристська фракція Європарламенту, котра стала в результаті останніх виборів найбільш чисельною і впливовою. Проте Франція сказала жорстке «ні», і мотивувала тим, що не можна вибирати представника країни, котра задіяна не в усіх сторонах діяльності ЄС (маючи на увазі єврозону і Шенгенську візову угоду, куди Британія не входить). Натомість Франція та Німеччина підтримували кандидатуру бельгійського прем’єр-міністра Гая Верховштадта. Але Британія не погодилася, підозрюючи бельгійця в зайвій схильності до європейського федералізму.
Таким чином, питання про голову ЄК поки що відкладене. Ненадовго, оскільки кандидатура має бути названа не пізніше як 20 липня. Тому прем’єр Берті Ахерн планує зібрати європейських лідерів на обід в останній день ірландського президентства — 30 червня. Дуже вже хочеться Ірландії, поряд із конституцією, записати у свій архів досягнень також ім’я майбутнього глави Єврокомісії.