… Ніхто поки що явно не програв і не виграв. Відмова США від розгортання стаціонарної бази ПРО в Європі — як проба сил, як спробний заїзд. Москві і Вашингтону вона дасть можливість оцінити, як працює і чи працює взагалі система стримувань і противаг після гучно оголошеного «перезавантаження». Старим європейцям — порадіти, що їм успішно, на їхній власний погляд, вдалося зіграти дві партії одночасно. Польщі і Чехії — дочекатися переупакованої військової допомоги від американців. А Україні — остаточно утвердитися в переконанні, що розраховувати можна тільки на свої власні сили.
Просто домовилися
Заяви США про відмову від розміщення системи ПРО в Європі супроводжувалися запевненнями в тому, що від самої ідеології ПРО Сполучені Штати відмовлятися не збираються. Стаціонарні ракети-перехоплювачі в Польщі та потужний радар у Чехії будуть замінені іншими, більш гнучкими інструментами протидії ракетній загрозі в рамках універсальної системи ешелонованої оборони. Всі головні політики та військові США сьогодні заявляють про те, що ці зміни головним чином викликані реальною оцінкою ракетної загрози з боку Ірану. Оскільки для створення ракет великої дальності та початку виробництва серійних зразків із ступенем надійності, достатньої для бойового застосування, Тегерану знадобляться як мінімум найближчі 15 років. Зате Іран сьогодні є значно більш ефективним у створенні ракет малої та середньої дальності — і з урахуванням цього чинника американські плани щодо ракетної оборони були переглянуті.
Розгортання третього позиційного району ПРО США в Польщі та Чехії із самісінького початку не подобалося ні старим європейцям, ні Росії. Вибіркова захищеність для неофітів — Польщі та Чехії — вносила розкол і в єдність Північноатлантичного альянсу. Тож тепер лідери найбільших західноєвропейських держав і важливих споживачів російського газу рішення президента Обами відверто вітали. Канцлер ФРН Ангела Меркель: «Рішення Вашингтона — це знак надії на те, що США вдасться подолати нинішні розбіжності з Москвою». Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен: «Я високо ціную ухвалене рішення, адже воно повністю збігається з ідеєю єдності думок усередині Північноатлантичного альянсу». Президент Франції Ніколя Саркозі назвав рішення Обами «чудовим», і Росія має належно оцінити цей крок.
Рішення щодо ПРО ухвалювалося без урахування позицій Москви, котра вважала появу американських систем поблизу російських кордонів загрозою для національної безпеки, запевняють у Вашингтоні. Можливо, й так. Але при цьому в США встигли заявити, що з нетерпінням чекають від Росії зустрічних кроків, насамперед стосовно Ірану, що полягають у схваленні санкцій та відмові від продажу Тегерану сучасних озброєнь. На це в інтерв’ю телеканалу CNN Дмитро Медведєв відповів: Росія поставлятиме Ірану лише оборонні озброєння, узгоджуючись із міжнародними нормами. «У нас дійсно є воєнна складова у відносинах з Іраном, і ми вважаємо, що це має бути така робота, яка цілком відповідає міжнародним зобов’язанням як із боку Росії, так і з боку Ірану».
Іран, що так дратує США, не тільки розвиває ядерні проекти, а й має всі можливості контролювати Ормузьку протоку, через яку транспортується 40% усієї нафти у світі, котра видобувається в Іраку, Ірані, Катарі, Кувейті, ОАЕ та Саудівській Аравії. «У випадку атаки на Іран ми блокуємо Ормузьку протоку. Наші дії у відповідь призведуть до того, що ціни на рідкі вуглеводні істотно зростуть, і це буде одним із стримуючих чинників для ворога», — стверджував, наприклад, головнокомандувач корпусу вартових ісламської революції після чергової пікіровки з американцями. Але ціна на нафту підскакувала навіть після таких словесних баталій.
На практиці для блокування протоки Ірану достатньо арсеналу власних протикорабельних ракет, які можна запускати з берега по кораблях або танкерах. Щоправда, всі пускові цілком знищувані атакою з повітря крилатими ракетами. Але щойно Іран отримує ефективні системи протиповітряної оборони — наприклад російські С-300, — атака з повітря такою успішною вже не виглядає. І ніхто інший, крім Росії, забезпечити таких поставок не може. Причому про можливості поставок особливо активно йшлося два останні роки, а в ізраїльській пресі навіть з’явилися схеми з варіантами розміщення російських С-300 в Ірані. Причому в дуже специфічній версії — пристосованих для пуску із замаскованих заглиблень у скелястому грунті.
Висока ціна на нафту США не потрібна. Як і воєнний конфлікт з Іраном — американський «болівар» явно пошарпаний Іраком і Афганістаном. Із таким розкладом Москва, за всієї економічної уразливості та проблем зі стратегічною зброєю стримування, тримає в рукаві іранський козир у грі з американцями щодо решти питань, болючих уже для Росії. І це не тільки розширення НАТО, простір СНД чи ПРО. Для Росії питання виживання зараз: ціна на нафту нижче від 70 дол. за барель — ніяк не можна. Якщо нижче, тоді просто не буде з чого фінансувати будівництво трьох атомних підводних човнів, доробляти «Тополі» з «Іскандерами», допрацьовувати постійно падаючу «Булаву».
Однак пустити в гру іранський джокер — забезпечити поставки сучасних систем ППО до Ірану — можна тільки раз. Краще блефувати. Наприклад, як у дивній історії із суховантажем Arctic Sea, який то зникав, то виявлявся російським військовим кораблем, то захоплювався незрозумілими піратами і, за однією з версій, таки мав довезти «протиповітряні колоди» до Ірану — але не довіз. Зате — так збіглося — американці ухвалили «проривне» рішення, і всі поспішили витлумачити це як поступку Москві. Але у військовому сенсі через європейський відкіт США зовсім нічого не втратили.
Промахів не буде
Внесу певну ясність у категорії. За американською термінологією, до ракет малої та середньої дальності належать ті, які можуть доставити боєголовку на дальність від 300 до 3000—3500 км відповідно. До відома: «малій» ракеті для дистанції 300 і 1000 км по-трібно всього три і дев’ять хвилин. Середню дистанцію в 3000 км ракета долає приблизно за 19 хв. Поки що найпотужніша з випробуваних Іраном ракет — «Шахаб-4» — має дальність до 2000 км. Це досить, щоб при курсі на Європу долетіти, наприклад, десь до рубежу Львів—Луцьк. Або покрити половину Білорусі. Або всю Румунію. Зате ракета з дальністю 2500—3500 км здатна дістати багатьох американських союзників не лише на Близькому Сході, а й у Європі, включаючи й безпосередньо низку американських військових об’єктів.
У відповідь на цю частково потенційну, частково роздуту загрозу нова адміністрація США пропонує нову контрвідповідь. Тепер одним із ключових елементів протиракетної оборони стануть кораблі (переважно есмінці), оснащені системою управління ракетним озброєнням Aegis («Іджис») та ракетними комплексами Standard Missile SM-3 останніх виробничих серій. Про це, зокрема, заявив минулого четверга на прес-конференції у Вашингтоні заступник голови об’єднаного комітету начальників штабів Джеймс Картрайт.
Кораблі, розміщені в регіоні Середземномор’я та в Перській затоці, завдяки потужним радарам, зможуть компенсувати відсутність у Європі наземного радара попередження про ракетні пуски. Завдяки системі передачі даних, корабель, оснащений «Іджисом», із району Перської затоки передасть відомості про пуск усім аналогічним кораблям, і вони будуть готові до стрільби одночасно. Кораблів із системою «Іджис» до кінця 2009 року в США буде 20, ракет-перехоплювачів SМ-3 — 100 (2007 року таких кораблів було тільки 10, а ракет — 21). SM-3 Block IB «закриває» ешелон від 200 до 1000 км від поверхні Землі і може дістати не тільки ракети середньої та малої дальності, а й міжконтинентальні балістичні (максимальна висота траєкторії яких не перевищує 1500 км) — як перспективні іранські, так і існуючі російські й китайські. Так, на випробуваннях SМ-3 у версії Block IB наздогнала і збила вже через три хвилини після старту супутник, який летів на висоті 247 км зі швидкістю 7,5 км/с. Читай — ціль із параметрами боєголовки ворожої міжконтинентальної ракети.
Але і це ще не все. У рамках американської програми створення перспективних засобів інтегрованої багаторівневої системи ПРО наземного базування компанія Northrop Grumman розробляє і пропонує до використання мобільні пересувні ракети-перехоплювачі з боєголовками ударної дії Kinetic Energy Interceptor (KEI). Перші льотні випробування двигуна першого ступеня мають відбутися 2009 року. Дальність польоту ракети KEI така, що всього одна оснащена такими ракетами бойова платформа може захистити всю Європу або більшу частину Тихоокеанського регіону від ракети, запущеної з певного конкретного місця. Ракети можуть транспортуватися повітрям на військово-транспортних літаках типу С-17, де на кожному може розміститися до восьми ракет.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що з 2015 року замість десяти протиракет у Польщі, розрахованих на перехоплення не більш як п’яти ракет із ядерними боєголовками, США матимуть ешелоновану і гнучку систему протиракетної оборони з істотним потенціалом нарощування і підсилення. І шахт для ракет рити не доведеться — на військово-транспортних літаках типу С-17 за кілька годин можна буде перекинути зі Штатів і розгорнути мобільні бойові одиниці на європейських майданчиках типу польського чи десь іще. Оскільки базу ПРО в Польщі Росія пообіцяла взяти під приціл нової оперативно-тактичної ракети «Іскандер», яку російські генерали пообіцяли розмістити в Калінінграді.
Щоправда, минулої суботи заступник міністра оборони Володимир Поповкін повідомив, що Росія готова відмовитися від?розгортання тактичних ракетних комплексів «Іскандер» в?Калінінградській області. «Дякувати богу, розум узяв гору, і, природно, ті заходи протидії, що їх Росія планувала вжити у відповідь на?розміщення третього позиційного району в?Європі, ми будемо обнуляти», — сказав він в?ефірі «Эха Москвы». Але вже 21 вересня начальник генштабу Збройних сил РФ Микола Макаров заявив, що рішення про відмову від розміщення комплексів «Іскандер» у?Калінінградській області поки що не?ухвалено, бо це прерогатива виключно президента, а не міністра оборони чи генштабу…
Чи варто Польщі хвилюватися й надалі? Її песимізм через нерозміщення стаціонарних протиракет у Європі США назвали передчасним. Глава МЗС Польщі Радослав Сікорський уже заявив, що США розмістять у країні ракети Patriot, попри відмову від системи протиракетної оборони. Йдеться про батарею ЗРК Patriot і 96 ракет до них. Батарея — мінімальний за складом тактико-вогневий підрозділ, який може самостійно виконувати бойове завдання і включає в себе до восьми пускових установок із чотирма ракетами на кожній. Але ЗРК Patriot має кілька версій. Наприклад, новітня модифікація зенітно-ракетного комплексу PAC-3 має дальність ураження цілей до 100 км і здатна перехоплювати не лише літаки, а й крилаті та балістичні ракети. Причому значно ефективніше, ніж старий Patriot під час першої війни в Іраку. Ракети Patriot PAC-3 уже поставлялися в Нідерланди, Німеччину і Японію. На черзі поставка великої партії PAC-3 Туреччині. Батарея Patriot PAC-3 у Польщі з американським персоналом фактично заблокує загрозу від російських «Іскандерів» і забезпечить захист інших військових систем. Сікорський назвав цікавим проект США, підготовлений взамін планів про розміщення ПРО в Польщі та Чехії. За його словами, передбачається, що Польщі також може бути запропоновано прийняти на своїй території «частину цієї системи» там само, де планувалося розмістити елементи ПРО раніше. Але про які системи йдеться, деталей поки що немає...
Прості висновки
Як усе це позначиться на Україні? Гадаю, дещо вже позначилося. Наприклад, у вже згадуваному інтерв’ю CNN Медведєв знову сказав про те, щоб «не форсувати вступ у НАТО тих країн, які до цього не готові. І ця позиція, до речі, як мені здається, знаходить розуміння у ряду європейських держав». З «розумінням» тих європейських держав, як і з позицією Росії щодо Грузії та України, власне, все зрозуміло. Особливо після того, як 2009 року керівництво альянсу заявило, що Україна не готова до членства в НАТО.
Тим часом ситуація в Європі, зумовлена черговим поворотом у протиракетному та протиповітряному сюжеті, для України несе низку викликів для безпеки. Великий ризик, що «перезавантаження» у відносинах США і Росії в результаті призведе до зависання у стосунках «пари нормальних». Як наслідок — усі загрози протистояння на європейському ТВД матимуть поворотний характер. І буферна зона української території — ледь не єдине, що цілком улаштує Росію з одного боку, і країни НАТО і США — з іншого.
У цьому випадку фактично країна змушена по-новому подивитися на свої оборонні пріоритети та оборонні можливості. Виходячи з того, що надалі, принаймні в середньостроковій перспективі, Україна може розраховувати лише на власний військовий потенціал. З усіма плюсами та мінусами такого статусу. Ця аксіома поки що ігнорується і нашим урядом, і нашими політиками. Ну просто не до цього зараз.
Щоправда, військове керівництво України ухвалило рішення посилити протиповітряну оборону країни. Йдеться про розгортання двох нових позиційних районів зенітних ракетних комплексів С-200В («Вега») на додаток до чотирьох уже існуючих. ЗРК дальньої дії. С-200В цілком може вважатися зброєю стратегічного стримування противника. Парадоксально, але система С-200В, яка стала на службу 1970 року, досі залишається однією з найбільш далекобійних систем у світі. С-200В здатен із досить високою ймовірністю уражати повітряні цілі на дальності до 250 км і на висоті від 300 метрів до 35 км. У системі саме протиповітряної оборони зброї з такими можливостями сьогодні немає ні в американців, ні в європейців-натовців. Рішення військового командування України зробити ставку на «двохсотки» можна вважати відлунням пробуксовування на натовському курсі. Україна ж, окрім С-200В, також озброєна С-300 — але ранніх версій, із дальністю пуску всього до 75 км. Тому збереження і розширення кількості далекобійних ЗРК «Вега» в бойовому арсеналі країни — як активізація робіт із відновлення боєздатності всіх дивізіонів С-300 — виглядає цілком логічним кроком. Особливо після того, як стало ясно, що Україна зможе самостійно виконати всі роботи, пов’язані з підтриманням боєздатності цього озброєння. А бойові дії в Югославії, Іраку, Грузії вкотре підтвердили істину, що насамперед слід потурбуватися про зміцнення саме протиповітряної оборони.
…Але це — наразі лише плани.