Усього п'ятнадцять років тому світ навколо був інший, навіть смартфонів — у їхній сучасній реінкарнації — ще не існувало. У ті далекі часи Facebook був щойно заснований, а ринкова вартість ExxonMobil удесятеро перевершувала ринкову вартість Apple. Серед лідерів ринку перебував тільки Microsoft, що розбавляв собою ексклюзивний список нафтових гігантів. І на ж тобі, не встигло змінитися покоління, як «новою нафтою» стали дані — ті самі, що їх користувачі особисто, практично добровільно і безкоштовно щедро постачають інтернет-компаніям, месенджерам та соціальним мережам. І тепер уже Saudi Aramco сиротою здається в оточенні Apple, Amazon, Facebook і Alibaba з Tencent серед лідерів Wall Street. І хай навіть ринкова капіталізація після IPO у грудні 2019 року підняла саудитів на друге місце у світовому табелі про ранги з показником близько 2 трлн дол., відтоді ця цифра лише зменшується, тоді як акції техногігантів зростають.
Історія феноменального успіху GAFAM (Google, Apple, Facebook, Amazon, Microsoft) багата на безліч цікавих подробиць. Саме про ці компанії слід говорити насамперед, якщо є бажання зрозуміти роль технокорпорацій у формуванні глобальної економіки майбутнього. Попри всю повагу до китайських компаній, їх як випадок варто розглядати окремо. Сьогодні сумарна ринкова капіталізація десяти найбільших ІT-компаній КНР менше 800 млрд дол., — тобто після 30% падіння їхніх котирувань із лютого не дотягує навіть до одного Facebook.
Слід зазначити, що успіх GAFAM не є ситуаційним, або, як це підносять деякі експерти, «ковідним». Ринкова капіталізація, як і доходи всієї п'ятірки, практично безперервно зростає останні десять років, збільшившись у когось у чотири (Google), а в когось і в тринадцять разів (Amazon). Для порівняння: Tesla, про яку теж усі говорять, зробила ривок у вищу лігу тільки 2020 року. Щохвилини Amazon, наприклад, заробляє близько 840 тис. дол., Apple — 690 тис., Facebook — 200 тис. Орієнтована на масового споживача Tesla — близько 80 тис., а популярний Netflix — усього 55 тис. дол. Ці приклади мали б переконати вітчизняних інвесторів у тому, що значно вигідніше створювати «платформи», ніж лобіювати тарифи на електроенергію або вантажні перевезення, однак, на жаль, цього поки що не відбулося.
Безумовно, в основі успіху GAFAM лежать і візіонерство їхніх засновників та лідерів, і цікаві корпоративні рішення, і, звісно ж, розуміння глобальних тенденцій, які сьогодні набули характеру нової нормальності. Усе це чудово працювало на етапі становлення, формування клієнтської бази, IPO, і так доти, доки не спливли дивні речі. Незважаючи на всі антимонопольні акти й регуляторні механізми, раптом виявилося, що лідери ринку легко випереджають за зростанням доходів яких завгодно можливих конкурентів, щонайменше, на 30%. І роблять це шляхом прямої купівлі компаній, котрі претендують на свою частку ринку. Найбільш ходовий приклад — це формування олігополії Facebook—WhatsUp—Instagram. За даними авторитетних експертів, тільки за останні п'ять років було зареєстровано злиттів і поглинань серед провідних IT-компаній на 20 трлн дол. Здавалося б — це нормальна практика капіталізму, приватний бізнес діє за законами ринку. Однак ось яка виникла проблема. Одночасно зі зростанням злиттів і поглинань дуже чітко стала простежуватися тенденція на зниження інвестицій компаній-поглиначів у дослідження та розробки, що призвело до зниження конкуренції. Навіщо інвестувати в розробки (а це завжди пов'язано з ризиком), коли можна отримати ковток кисню, поглинувши інший сервіс та його клієнтську базу? Під час загострення протистояння з Китаєм проблема олігополій дуже гостро проявилася в тому, що саме КНР виявилася світовим лідером у технологіях 5G і навіть 6G, а не США чи Японія. Нікого не дивує, що виклик американським IT-компаніям змогли кинути лише китайці, відгороджені «великим китайським фаєрволом»?
Можна пояснити, чому до числа світових лідерів за обсягами прибутків входять Apple або Microsoft: вони виробляють продукцію, яка потрібна мільярдам споживачів (і в Китаї теж), але Alphabet або Facebook? Як зазначив професор університету Осаки Кохей Сайто у книжці «Капітал в антропоцені», структура організації бізнесу таких компаній-платформерів надзвичайно цікава: користувачі стають ніби їхніми співробітниками, добровільно і безоплатно поставляючи алгоритмам Google і Facebook інформацію про себе. Хто із тих, у кого є сторінка у FB, пошта у Gmail або Android у смартфоні, коли-небудь читав користувацьку угоду або політику використання даних? Коли FB чесно попереджає, що збирає про користувача інформацію, чи є в бажаючого відкрити акаунт опція «обговорити умови» і, можливо, змінити їх? Хочеш бути частиною майже тримільярдного всесвіту Фейсбуку — приймай правила гри. Таким чином колективне безвілля багатьох породжує прибуток для кількох.
І якби справа була тільки у прибутку. Стільки, скільки знають про своїх клієнтів техногіганти, не знає більше ніхто. Мало не кожен уважний користувач помічав, що варто навіть по айфону назвати якусь країну чи готель, як раптом у Фейсбуці йому починають надсилати інформацію саме про цю країну або про готелі того ж міста. Пошук у Google незмінно закінчується появою таргетованої реклами. Але це ще не біда, не хочеш — не дивися й не купуй. Політичний вплив, який виникає зі знань про звички та вподобання величезних мас людей, легко класифікується за віком, статтю, професіями, країнами, містами, освітою, подорожами тощо, межує з діяльністю, аж ніяк не сумісною зі «статутними» відносинами між корпораціями та державою. Коли алгоритми «платформерів» використовуються з метою впливу на вибори, це створює небезпеку для держави, яка до цього моменту всіляко просувала корпоративні інтереси цих-таки «платформерів».
Коли держава просуває інтереси приватних компаній, особливо за кордоном, якою метою вона керується? У чому інтерес міністерств і відомств обстоювати інтереси IT-корпорацій, якщо, наприклад, їх хочуть штрафувати або обмежувати їхню діяльність десь за кордоном? Багатьох здивує, як часто дискусії на цю тему стають предметом розмов тет-а-тет лідерів держав, які нібито мають обговорювати глобальні проблеми зовнішньої політики, а не вимоги національних регуляторів до «іноземців». Чому порушуються проблеми одних компаній, а не інших? І зовсім не обов'язково йдеться про корупцію, просто є компанії, котрі більші, ніж бізнес, і їхня присутність в іншій країні, кількість робочих місць, які вони створюють, податки, які платять місцеві представництва, — все це інструменти впливу, та й питання престижу не можна скидати з рахунків. Apple має 50 магазинів у КНР, і той, хто їх бачив, розуміє, що вони краще за будь-яку рекламу служать вітриною американізму, навіть якщо там немає портретів американських лідерів і прапорів США.
Певна річ, розвиток бізнесу — в інтересах держави, і абсолютно чудово, якщо цей бізнес стає транснаціональним. Бо для держав кепсько, коли вони залежать від інших, і дуже добре, якщо інші залежать від них. Facebook цілком спроможний впливати на уми частини населення інших країн, і державам гріх цим не скористатися навіть через легальні механізми платної реклами, не кажучи вже про ботоферми та армії тролів. Адже це тільки недавно у Facebook з'явився такий собі «вищий суд», частково незалежна наглядова рада, покликана обговорювати спірні рішення модераторів, особливо блокування акаунтів. А доти ж Марк Цукерберг люто опирався такій політиці. Не дивно, що у США стали всерйоз обговорювати розділення бізнесу Apple, Facebook, Amazon і Google під приводом захисту прав конфіденційності, усунення недобросовісної конкуренції та інших нехороших практик лідерів ринку. До ініціативи США приєдналися навіть європейці, які останнім часом у всьому незгодні з американцями. Насправді слід гадати, що причина в іншому: капіталізація GAFAM перевищує сумарний ВВП 16 із 20 країн «великої двадцятки». Не всім це подобається. Компанії намагаються обстоювати свою незалежність, апелюючи до найчутливішого місця держав — податків, які ці корпорації платять. Або ні.
Британська організація Fair Tax Mark, яка сертифікує бізнеси з точки зору їхньої податкової поведінки, заявила у грудні 2019 року, що провідні IT-компанії США за десять років недоплатили близько 100 млрд дол. податків, причому більшість цієї суми згенерована за межами США. Серед антилідерів, які примудрилися заплатити податків усього 10,2% замість 35%, опинився Facebook. У тому ж самому списку — Google, Netflix і навіть Microsoft. Про свою категоричну відданість інтересам США та справі сплати податків у спеціальному зверненні заявив Apple. Змовчав тільки номер перший — Amazon. Із 2016 року найбільший світовий ритейлер заплатив федеральному урядові у вигляді податків нуль доларів. Понад те, він отримував якісь повернення після здійснених угод (у 2018 році — 129 млн дол.). У 2019 році йому виставили рахунок на сміхотворну суму 169 млн на тлі десятків мільярдів прибутку. Важко зрозуміти, заплатив Джефф Безос щось чи ні, оскільки далі до справи долучилися юристи. А в такій ситуації краще зберігати мовчання. Держава для корпорацій — складний партнер.
Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.