Коли Михайло Ходорковський опинився у в’язниці, а Олександр Волошин — у відставці, мені довелося пережити чимало неприємних хвилин, пов’язаних із саркастичними коментарями багатьох моїх російських, а особливо українських колег. І справді, протягом усього президентства Володимира Путіна я писав про його презентаційну функцію, стверджував, що політичне керівництво країною зосереджене в руках Волошина та «сім’ї» екс-президента Єльцина. І раптом — така версія зазнає краху! Путін посилає Волошина у відставку! Трах-тарарах! Як це?
Роман Абрамович |
Хоч уже в тій ситуації було чимало незрозумілого. По-перше, розриву не було. Волошин сам пішов у відставку, ніхто його не посилав, жодного слова він не сказав, усі його співробітники залишилися на своїх місцях і навіть отримали підвищення. Прем’єр Касьянов дозволяв собі відкрито полемізувати буцімто з президентом, захищаючи ЮКОС. Підприємці теж мовчали. Олігархи працювали, ніби нічого й не сталося, особливо приголомшував усіх своїми придбаннями Роман Абрамович. Але пояснення того, що сталося, не було. Не було аж до моменту, коли компанія «Сибнафта» повідомила про припинення грандіозного злиття з ЮКОСом. Вуха вилізли лише цього тижня — та й то тільки тому, що менеджери ЮКОСу зрозуміли — в них справді відбирають компанію, і вирішили захищатися. На подив спостерігачів, вражених некорпоративною поведінкою власника «Сибнафти» Романа Абрамовича, який нібито намагається, за вказівкою Кремля, захопити ЮКОС. Один із власників ЮКОСу, Леонід Невзлін, з ізраїльської далечини журився, що менеджери «Сибнафти» цинічно намагаються скористатися фактом перебування Михайла Ходорковського у в’язниці й переконують Невзліна, буцімто їм, хто залишився разом із Ходорковським на батьківщині, краще відома позиція колишнього керівника ЮКОСу. Одне слово, схема, запропонована пресою, зрозуміла — Кремль використовує одного «сімейного» олігарха для боротьби з іншим. Залишилося тільки знайти відповідь на запитання: навіщо все це потрібно Кремлю, навіщо це потрібно силовикам, які — за версією тих-таки ЗМІ — ведуть боротьбу за виживання з іншими угрупованнями, серед котрих «сімейне» відіграє чи не провідну роль?
І ніхто, практично ніхто не спробував поставити ситуацію з голови на ноги й подумати: а що, коли Абрамович від початку вирішив одержати контроль над ЮКОСом, провести об’єднання цієї компанії з «Сибнафтою» на своїх умовах, а не на умовах Ходорковського? Чи міг олігарх, наштовхнувшись на повне нерозуміння своїх планів, зважитися задіяти важіль силових структур? Тим паче якщо ці плани отримали якесь «сімейне» схвалення, якщо було прийняте рішення забрати в Миші й віддати Ромі, лишень Миша не розуміє, а Рома делікатничає... Ось Рома й перестав делікатничати. Адже Абрамович неодноразово, коли йшлося про принципові бізнес-рішення, вдавався до допомоги «силовиків». І не лише в епоху Єльцина, а й в епоху Путіна. І не тільки він.
Якщо спробувати — тільки спробувати — подивитися на ситуацію під цим кутом зору, вона відразу стає логічною. Тоді зрозуміло, навіщо Кремлю змінювати одного олігарха на іншого — оскільки змінює не Кремль, самі олігархи борються за власність між собою із залученням підручних засобів. Ясно, чому такою обережною була реакція бізнес-співтовариства — його провідні представники чудово розуміють, про що йдеться. Зрозуміло, чому пішов у відставку Волошин — уже неодноразово представники «сімейного» клану відгороджувалися від внутрішньокланових розбірок або програвали партнерам по групі, як той-таки Березовський (теж, між іншим, представник «сім’ї», а не силовиків) був видушений своїми ж товаришами по групі з Росії саме з допомогою силових важелів. Крім того, глава «Сибнафти» Євген Швідлер пропонує керівництву ЮКОСу зробити саме його главою об’єднаної компанії (раніше вважалося, що цю посаду обійме Ходорковський), а на чолі ради директорів поставити нейтральну фігуру. І вже нині у ЗМІ з’явилася інформація, що цією нейтральною фігурою може стати не хто інший, як Олександр Волошин. І якщо ця інформація підтвердиться, то буде зрозуміло, що Волошин пішов не на знак протесту проти дій силовиків (чому протесту? Адже генпрокуратуру, як і раніше, очолює людина «сім’ї» Володимир Устинов, а сам Волошин ніколи про причини своєї відставки нікому не говорив), а просто тому, що було реалізовано першу частину плану з одержанням компанії і треба було готуватися до переходу на нову — й непогану — роботу. Адже «ЮКОС-Сибнафта» стане найбільшою нафтовою компанією світу! Зрозуміло, кому президент Путін радив припинити істерику, — сімейним товаришам, які своєю підкилимовою боротьбою з участю генпрокуратури значно ускладнили його становище й виставили в дивному вигляді перед Заходом. І це притому, що сам президент практично не був учасником операції, хіба що свідком, який чудово розуміє, що ситуація впливає на його репутацію і його ім’ям, по суті, прикриваються люди, котрі вирішують свої власні проблеми. Ясно, що насправді хотів сказати ворогуючим прем’єр Касьянов. Якщо перекласти його думки з політичної мови, то вийде: могли б просто полякати, навіщо ж садити, і що ви взагалі влаштовуєте в економіці! Зрозуміло, чому мовчав і мовчить генеральний прокурор, який висловлюється виключно у приватному порядку. Ясно, чому в період, коли над олігархами згущуються хмари, Абрамович спокійнісінько купує футбольний клуб і прицінюється до особняків — а чому б і ні, адже він знає, хто громовержець насправді й уже готується до ролі хазяїна Росії...
Зрозуміло й те, що в Росії, як і раніше, нічого не змінюється. Ніякої серйозної політичної кризи, ніякого політичного життя взагалі, ніякої зміни позицій і поглядів президента, жодного конфлікту між президентом і прем’єром, жодної сварки між президентом і колишнім главою його адміністрації, ніякого загострення війни між «сім’єю» й силовиками насправді немає, як немає і наймогутнішого клану силовиків (а може, і «сім’ї» немає в класичному значенні терміна згуртованого угруповання). Є класична боротьба за власність, яка одним незрозуміло як дісталася і до інших незрозуміло як перейде. Прикро, звісно. Однак, з іншого боку, гарантує деяку стабільність...