Інавгураційний день. 30 квітня 1789 року Джордж Вашингтон вийшов на балкон будівлі для проведення федеральних зборів у Нью-Йорку, поклав руку на Біблію і поклявся «охороняти, захищати й підтримувати Конституцію Сполучених Штатів». Після цього він зачитав урочисту промову, закликавши до створення «об’єднаного й ефективного уряду». Так було започатковано унікальну американську традицію. У ці драматичні години новообраний президент уперше зустрічається віч-на-віч із народом.
З 1793 вступ на посаду нового президента передбачалося проводити кожного четвертого року, 4 березня опівдні. (1849 року президента З. Тейлора приводили до присяги 5 березня, щоб не робити цього в неділю.) Починаючи з 1937 року, згідно з ХХ поправкою до Конституції, це відбувається 20 січня.
Приведення до присяги, яке традиційно здійснює Верховний суддя США, передбачено у статті ІІ главі 1 Конституції. Чинний віце-президент також складає присягу. Конституція не передбачає церемоній, що ними супроводжується приведення до присяги. Президентів, які вступали на посаду після смерті чинного глави держави, приводили до присяги швидко і без церемоній.
Інавгураційні промови. В інавгураційних промовах виголошувалися незабутні слова. 1801 року Томас Джефферсон закликав розділену націю дотримуватися головного принципу демократії — «повної згоди з волею більшості». 1861 року Абрахам Лінкольн застеріг південні штати від сепаратизму, торкнувшись «містичних струн пам’яті, звуки яких долинають із кожного поля битви і з кожної могили патріота». 1933 року Франклін Д. Рузвельт сказав враженим економічною депресію американцям: «Єдине, чого ми повинні боятися, — це страху». 1961 року Джон Ф. Кеннеді проголосив: «Мої співвітчизники американці, не питайте, що ваша країна може зробити для вас, запитайте, що ви можете зробити для своєї країни».
1817 року Джеймс Монро, виступаючи на сходах Капітолію, виголосив першу інавгураційну промову просто неба. Відтоді тільки Вільям Говард Тафт через хуртовину виголошував її 1909 року в приміщенні.
Не всі інавгураційні промови були успішними. Так, Мартіна Ван Бурена затьмарив президент Ендрю Джексон, який залишав посаду, і натовп майже не слухав його наступника. 1853 року голосу Франкліна Пірса не було чути через ревіння хуртовини. Рутерфорда Б. Гейза, який здобув суперечливу перемогу на виборах 1876 року, освистали й погрожували вбити.
Деякі президенти привносили у церемонію власне «я». Вашингтон додав до тексту присяги слова: «Тож нехай допоможе мені Бог» і поцілував Біблію. 1905 року Теодор Рузвельт носив перстень із локоном волосся з голови вбитого Лінкольна. 1937 року Франклін Д. Рузвельт із непокритою головою їхав по Пенсільванія-авеню у відкритому авто, мокнучи під зливою разом з учасниками церемонії.
Інавгураційний парад і бал. В інавгураційних парадах брали участь від декількох сотень до рекордної кількості — 40 тисяч чоловік, які проходили 1913 року повз Вудро Вільсона. 1965 року Ліндон Джонсон обмежив кількість учасників 15 тисячами.
Традицію інавгураційних балів започаткувала 1809 року місіс Джеймс Медісон. 1869 року близько 6 тисяч чоловік придбали квитки на інавгураційний бал Ю. С. Гранта. Всі вони не могли потрапити до зали, й заледве не виник бешкет. Бали досягли таких масштабів, що їх влаштовують у чотирьох чи п’яти танцювальних залах Вашингтона.
(Енциклопедія «Американа»)
P.S. Інавгурація переобраного на другий термін 58-річного президента-республіканця Джорджа Буша-молодшого, що, згідно з Конституцією США, відбулася 20 січня, та пов’язані з нею торжества були вельми пишними. Як повідомляє американська преса, вони обійшлися платникам податків у 40 мільйонів доларів, без урахування витрат на заходи безпеки.
Присяга, яку виголошує американський президент у День інавгурації, залишається незмінною. Її лаконічний текст міститься у ІІ статті, 1 главі Конституції Сполучених Штатів:
«Я УРОЧИСТО КЛЯНУСЬ, ЩО Я ЧЕСНО ВИКОНУВАТИМУ ОБОВ’ЯЗКИ ПРЕЗИДЕНТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ І В МІРУ СИЛ СВОЇХ ОХОРОНЯТИМУ, ЗАХИЩАТИМУ Й ПІДТРИМУВАТИМУ КОНСТИТУЦІЮ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ».